декоративно-прикладне мистецтво , розділ декоративного мистецтва; охоплює ряд галузей творчості, які присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Творами Д.-п. і. можуть бути: різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, а також одяг і всякого роду прикраси. Поряд з діленням творів Д.-п. і. по їх практичному призначенню в науковій літературі з 2-ою половини 19 ст затвердилася класифікація галузей Д.-п. і. за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево) або по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, литво, чеканка, інтарсія і т.д.). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку в Д.-п. і. і його безпосереднім зв'язком з виробництвом (див. Художня промисловість ). Вирішуючи в сукупності, як і архітектура, практичні і художні завдання, Д.-п. і. одночасно належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей. Твори Д.-п. і. неотделіми від матеріальної культури сучасної ним епохи, тісно пов'язані з побутовим устроєм, що відповідає їй, з тими або іншими його місцевими етнічними і національними особливостями, соціально-груповими і класовими відмінностями. Складаючи органічну частину наочного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори Д.-п. і. своїми естетичними достоїнствами, образних буд, характером постійно впливають на душевний стан людини, його настрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його відношення до навколишнього світу.
Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори Д.-п. і. в той же час як би поглинаються нею, т.к. обично сприймаються у взаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, з вхідними в неї ін. предметами або їх комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний вміст творів Д.-п. і. може зрозуміти якнайповніше лише при ясному уявленні (реальному або в думках відтвореному) про ці взаємозв'язки предмету з середовищем і з людиною.
Архітектоніка предмету, обумовлена його призначенням конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто грає основоположну роль в композиції художнього виробу. Незрідка в Д.-п. і. краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного вмісту виробу (наприклад, позбавлені декору вироби із скла або ін. нічим не тонованих матеріалів). Тут наочно виявляється особливе значення для Д.-п. і. чисто емоційних, необразотворчих засобів художньої мови, використання яких і ріднить Д.-п. і. з архітектурою. Емоційно-змістовний образ частенько активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами, з яким-небудь ін. виробом — дзвоном, балясиною і т.п.). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Незрідка саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором Д.-п. і. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями (незрідка контрастними по відношенню до форми, як, наприклад, у виробах хохломських майстрів, де скромна, проста форма чаші і нарядний, святковий розпис поверхні різні по своєму емоційному звучанню), декор зрітельно видозмінює форму і в той же час зливається з нею в єдиному художньому образі. У Д.-п. і. для створення декору широко притягуються орнамент і елементи (порізно або в самих різних поєднаннях) образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше — графіка). Засоби образотворчих мистецтв і орнамент служать в Д.-п. і. не лише для створення декору, але деколи проникають і у форму предмету (деталі меблів у вигляді пальмет, волют, звіриних лап, голів; судини у вигляді квітки, плоду, фігури птиці, звіра, людини). Інколи орнамент або зображення стають основою формоутворення виробу (узор грат, мережива; малюнок плетіння тканини, килима). Необхідність погоджувати декор з формою, зображення — з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури (наприклад, поєднання в оформленні ніжки столу мотивів левової лапи, крил орла і лебединої голови).
В єдності художньої і утилітарної функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного початків виявляється синтетичний характер Д.-п. і. Твори Д.-п. і. розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Тому виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки отримують в Д.-п. і. значення особливо активних засобів естетичної дії.
Виникнувши в найранішу пору розвитку людського суспільства, Д.-п. і. впродовж багатьох століть було найважливішим, а для ряду племен і народностей основною областю художньої творчості. Прадавнім (що відноситься до доісторичної епохи) творам Д.-п. і., що охоплював найширший круг уявлень про світ і людину, властиві виняткова змістовність образів, увага до естетики матеріалу і до естетики упредметненої праці, до раціональній побудові форми, підкресленої декором. Ця тенденція стрималася в прихильному традиціям народній творчості (див. також Народні художні промисли ) аж до наших днів. Але з початком класового розшарування суспільства в стильовій еволюції Д.-п. і. провідну роль починає грати його особлива гілка, покликана обслуговувати потреби пануючих суспільних шарів і що відповідає їх смакам і ідеології. Поступове все більше значення набуває в Д.-п. і. інтерес до багатства матеріалу і декору, до їх рідкісності і вишуканості. Виділяються вироби, службовці цілям показності (предмети для культових ритуалів або придворних церемоній, для убрання будинків знаті), в яких ради підвищення їх емоційного звучання майстра незрідка жертвують побутовою доцільністю побудови форми. Проте аж до середини 19 ст майстра Д.-п. і. зберігають цілісність пластичного мислення і ясність уявлення про естетичні зв'язки між предметом і середовищем, для якого він призначений. Становлення, еволюція і зміна художніх стилів в Д.-п. і. протікали синхронно з їх еволюцією в ін. видах мистецтва. Тенденції еклектизму в художній культурі 2-ої половини 19 ст приводять до поступового зубожіння естетичної якості і образно-емоційного вмісту Д.-п. і. Втрачається зв'язок між декором і формою, художньо вирішений предмет підміняється прикрашеним. Засиллю несмаку і знеособлюючій дії на Д.-п. і. масового машинного виробництва художники намагалися протиставити унікальні предмети, виготовлені по їх проектах в умовах ремісничого (майстерні У. Морріса у Великобританії, «Дармштадтськая колонія художників» в Германії) або фабричного (Німецький Веркбунд ) праці, відродити образно-емоційну цілісність і ідейну змістовність художньо осмисленого середовища (див. «Модерн», Югендстіль ). На нових ідеологічних і естетичних основах ці спроби були розвинені після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що відкрила перспективи створення художньо змістовною середовища для праці і побуту найширших мас. Її ідеї і цілі надихали художників, що бачили в мистецтві один з дієвих засобів революційної агітації (наприклад, так званий агітаційний фарфор 1918—25, див.(дивися) Фарфоровий завод імені М. В Ломоносова ). Завдання створення комплексного убрання квартири робітника, робочих гуртожитків, клубів, їдалень, зручного спецодягу раціонального устаткування робочого місця, розрахованих на масове фабричне виготовлення, відкривала дорогу для творчих шукань конструктивістів в СРСР (див. Виробниче мистецтво ), функционалістів в Германії (див. «Баухауз» ) і ін. країнах, що багато в чому передувало появі дизайну . Відродження народних промислів до СРСР і інтересу, що прокинувся в 1930-і рр., до російської художньої спадщини зіграли видну роль в освоєнні радянськими майстрами Д.-п. і. кращих технологічних і художніх традицій минулого. Проте підхід до творів Д.-п. і. з мірками станкового мистецтва, гонитва за парадністю виробів, що особливо сильно дали себе знати в перші роки після Великої Вітчизняної війни, помітно гальмували розвиток Д.-п. і. З середини 1950-х рр. в СРСР поряд з пошуками функціональних і художньо-виразних форм і декору для повсякденних побутових речей, вироблюваних фабричним способом, художники зайняті створенням унікальних творів, в яких емоційність образу поєднується з різноманіттям прийомів обробки простих матеріалів, з прагненням виявити все багатство їх пластичних і декоративних можливостей. Такі твори (так само як і нарядні, унікальні через свою рукодельності творів народного Д.-п. і.) покликані служити зоровими акцентами в художньо організованому середовищі, що утворюється головним чином менш індивідуалізованими формою художніми виробами заводського виготовлення і предметами, які створюються на базі дизайнерського проектування.
Літ.: Аркин Д., Мистецтво побутової речі, М., 1932; Каган М., Про прикладне мистецтво, Л., 1961; Салтиков А. Б., Вибрані праці, М., 1962; Чекалов А. До., Основи розуміння декоратівно- прикладного мистецтва, М., 1962; Magne L., L’art appliqué aux métiers, v. 1—8, P., 1913—1928; Bossert H. T. [Hrsg.], Geschichte des Kunstgewerbes aller Zeiten und Völker, Bd 1—6, Ст, 1928—35; Marangoni G., Clementi A., Storia dell''arredamento, v. 1—3, Mil., 1951—52.
