Набійка , набивання, 1) вигляд декоративно-прикладного мистецтва; ручний спосіб здобуття кольорового узору на тканині за допомогою рельєфних форм. 2) Тканина з узором, отриманим способом Н. Формамі для Н. служать різьблені дерев'яні дошки або набірні мідні пластини з гвоздиками. При Н. на тканину накладають покриту фарбою форму і ударяють формою спеціальним молотком (звідси назва «Н.»). Для багатоколірних узорів число друкарських форм повинне відповідати числу кольорів. Художня особливість Н. полягає в графічному лаконізмі ліній і узагальненості колірних плям. Незрідка графічна строгість узору лагідніє накладеннями колірних плям, що природно виникають при ручному друці, один на одного, трепетною переривчастою ліній, пропусками світлого, незабарвленого фону. Н. відома із старовини у багатьох народів світу. У народів СРСР відома з 10—12 вв.(століття), особливо була розвинена в 16—18 вв.(століття) З кінця 18 ст Н. стала витіснятися друкуванням тканин . Проте деякі види Н. продовжували існувати в ряду народів впродовж 19 — почала 20 вв.(століття) Нині технічні і декоративні прийоми Н. використовуються художниками тканин.
Літ.: Вірменська набійка, М., 1953; Алпатова І. А., Набійка, в Російське декоративне мистецтво, т. 1—3, М., 1962—65; Томіліна О. Н., Мистецтво набивання тканини в Індії, в сб.(збірка): Мистецтво Індії, М., 1969; Бірюкова Н., Західноєвропейські набивні тканини 16—18 століть, М., 1973; Дзугаєв Ст А., Орнамент української вібiйки, Київ, 1950; Vydra J., Ludová modrotlač na Slovensku, Bratislava, 1954.
