Мова, що стихійно виникла в людському суспільстві і система дискретних (членороздільних) звукових знаків (див. Знак мовної ), що розвивається, призначена для цілей комунікації і здатна виразити всю сукупність знань і представлень людини про світ. Ознака стихійності виникнення і розвитку, а також безмежності області додатка і можливостей вираження відрізняє Я. від так званих штучних, або формалізованих, мов, які використовуються в інших галузях знань (див. Штучні мови,Інформаційні мови,Мова програмування,Інформаційно-пошукова мова ), і від різних систем сигналізації, створених на основі Я. (азбука Морзе, знаки вуличного руху і ін.). За ознакою здатності виражати відвернуті форми мислення (поняття, думка) і пов'язаній з цією здатністю властивості дискретності (внутрішньою членімості повідомлення) Я. якісно відрізняється від т.з. Я. тварин що є набором сигналів, передавальних реакції на ситуації і регулюючих поведінку тварин в певних умовах. Повідомлення тварин може бути засноване лише на безпосередньому досвіді. Воно неразложімо на розрізняльні елементи і не вимагає мовної відповіді: реакцією на нього служить певний образ дій. Володіння Я. складає одну з найважливіших меж, що виділяють людину зі світу тварин. Я. є в один і той же час умова розвитку і продукт людської культури.
Будучи в першу чергу засобом вираження і повідомлення думок, Я. найбезпосереднішим чином пов'язаний з мисленням. Не випадково одиниці Я. (слово,пропозиція ) послужили основою для встановлення форм мислення (поняття, думки). Зв'язок Я. і мислення трактуючи в сучасній науці по-різному. Найбільшого поширення набула точка зору, згідно якої мислення людини може здійснюватися лише на базі Я., оскільки само мислення відрізняється від всіх інших видів психічної діяльності абстрактністю (абстрактними поняттями). В той же час результати наукових спостережень лікарок, психологів, фізіологів, логіків і мовознавців показують, що мислення відбувається не лише в абстрактно-логічній сфері, але і в ході плотського пізнання, в межах якого воно здійснюється матеріалом образів, пам'яті і уяви; мислення композиторів, математиків, шахістів і т. п. не завжди виражається в словесній формі. Початкові етапи процесу породження мови (т.з. інтенция) тісно пов'язані з різними невербальними (несловесними) формами мислення. Мабуть, мислення людини представляє сукупність різних типів розумової діяльності, що постійно змінюють і доповнюючих один одного, а словесне мислення — лише головний з цих типів. Оскільки Я. тісно пов'язаний зі всією психічною сферою людини і вираження думок не складає його єдиного призначення, він не тождествен мисленню.
Зв'язок з відвернутим мисленням забезпечує Я. можливість, здійснюючи комунікативну функцію, передавати будь-яку інформацію, у тому числі загальні думки, повідомлення про предмети, не присутні в ситуації мови, про минуле і майбутнє, про фантастичних або просто не відповідних дійсності ситуаціях (ср. помилкові вислови). З іншого боку, завдяки наявності в Я. знакових одиниць (слів), що виражають відвернуті поняття, Я. певним чином організовує знання людини про об'єктивний світ, розчленовує їх і закріплює в людській свідомості. У цьому полягає друга основна (після комунікативної) функція Я. — функція віддзеркалення дійсності, тобто формування категорій думки і, ширше, свідомості. Взаємообумовленість комунікативної функції Я. і його зв'язки зі свідомістю людини була вказана До. Марксом: «Мова так само древен, як і свідомість; мова є практичне, таке, що існує і для інших людей і що лише тим самим існує також і для мене самого, дійсна свідомість і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з наполегливої необхідності спілкування з іншими людьми» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 29). Поряд з двома основними Я. виконує ряд інших функцій: номінатівную (найменування об'єктів дійсності), естетичну (ср. естетична дія поетичного слова), магічну (культову, ритуально-релігійну), емоційно-експресивну (вираження емоційних реакцій), апеллятівную (дія на адресат) (див. Функція в мовознавстві).
Розрізняються дві форми існування Я., відповідні зіставленню понять «мова» і мова . Я. як система має характер своєрідної коди; мова є реалізацією цієї коди. Мова може розглядатися в статичному аспекті — як текст, і в динамічному аспекті — як мовна діяльність, що є формою соціальної активності людини. Я. володіє спеціальними засобами і механізмами для утворення конкретних мовних повідомлень. Дія цих механізмів (наприклад, віднесення імені до конкретного предмету) дозволяє «старому» Я. додаватися до нової дійсності, створюючи мовні вислови. Як одна з форм соціальної активності мова (мовна діяльність) володіє ознаками свідомості (навмисності) і цілеспрямованості. Без співвідношення з певною комунікативною метою пропозиція не може стати фактом мови (мовного спілкування). Комунікативні цілі, що мають універсальний характер різнорідні (повідомлення деякої думки, запит про здобуття інформації, спонука адресата до дії, перейняття на себе зобов'язання і пр.). Деякі дії, вчинки немислимі без мовних актів (обіцянка, вибачення, поздоровлення і пр.). Мова необхідно бере участь і в багатьох інших видах соціальної активності. Всі форми літературної діяльності, пропаганда, полеміка, суперечка, договір і ін. виникли на базі Я. і здійснюються у формі мови. За участю мови відбувається організація праці, а також багатьох інших видів суспільного життя людей.
Я. володіє лише йому властивими межами, що роблять його унікальним явищем. У тій і іншій формі існування Я. виділяються національно-специфічні і універсальні ознаки. До універсальних належать все ті властивості Я., які відповідають загальнолюдським формам мислення і видам діяльності. Універсальні і ті властивості Я., які дозволяють йому здійснювати своє призначення (наявність розрізняльних елементів форми і значення, дискретність), а також ті його характеристики, які виникають як наслідок єдиних для всіх мов закономірностей розвитку (наприклад, асиметрії відносно форми і вмісту). До національно-специфічних належать конкретні особливості розчленовування, вирази і внутрішні організації значень.
Збіг структурних меж об'єднує мови в типів (ср. флективні, агглютінатівниє і інші мови). Близькість матеріального інвентаря одиниць, обумовлена спільністю походження, об'єднує мови в групи, або сім'ї (індоєвропейська, тюркська і інші сім'ї мов). Структурна і матеріальна спільність, що склалася в результаті мовних контактів, об'єднує мови в мовні союзи (ср. балканський мовний союз).
Знакова природа Я. передбачає наявність в нім плотський сприйманої форми — плану вираження, і деякого плотський не сприйманого сенсу — плану вмісту, що матеріалізується за допомогою цієї форми. Звукова матерія (див. Звуки мови ) є основною і первинною формою вираження сенсу. Існуючі види писемності (окрім ієрогліфічної; див.(дивися) Лист ) — лише транспозиція звукової форми в зрітельно (або дотиково) сприйману субстанцію. Вони є вторинною формою плану вираження. Оскільки звукова мова розгортається в часі, вона володіє ознакою лінійності, яка зазвичай зберігається в е р б формах писемності.
Зв'язок між сторонами мовного знаку — що означає і означаємим — довільна: то або інше звучання не передбачає з необхідністю строго певного значення, і навпаки. Довільністю знаку пояснюється вираження в різних мовах різними звуковими комплексами одного і того ж або схожого значення (ср. російське «будинок», англійське house, французьке maison). Оскільки слова рідної мови вичленяють поняття, розмежовують їх і закріплюють в пам'яті, зв'язок між сторонами знаку для носіїв мови не лише міцний, але і природний, органічний.
Здатність співвідносити звук і значення складає істота Я. Матеріалістічеський підхід до Я. підкреслює нерозривність зв'язку значення і звучання і в той же час її діалектично суперечливий характер. Мови (на відміну від штучних код), що природно розвиваються, допускають варіювання звуків, не пов'язане із зміною значення, а також зміну значення, що не спричиняє за собою з необхідністю варіювання звучання. В результаті цього одному значенню можуть відповідати різні послідовності звуків (т.з. гетерофонія, див.(дивися) Синоніми ), і одному звучанню — різні значення (т.з. гомофонія, див.(дивися) Омоніми ) . Асиметрія в співвідношенні звукової і смислової сторін мовних знаків не перешкоджає комунікації, оскільки арсенал засобів, що виконують смислоразлічительную роль, складається не лише з постійних, створюючих систему Я. одиниць, але і з безлічі змінних, якими користується людина в процесі вираження і розуміння деякого вмісту (порядок дотримання одиниць Я., їх синтаксична позиція, інтонація, ситуація мови, контекст, паралінгвістічеськие засоби — міміка, жести і ін.).
В більшості мов виділяється наступний ряд звукових одиниць: фонема (або звукотіп), в якій зляться акустичні межі (диференціальні ознаки фонеми) завдяки єдності (симультанності) вимови; склад об'єднуючий звуки видихальним поштовхом; фонетичне слово, що групує склади під одним наголосом; мовний такт, об'єднуючий фонетичні слова за допомогою обмежувальних пауз, і, нарешті, фонетична фраза, що підсумовує такти єдністю інтонації.
Поряд з системою звукових одиниць існує система знакових (двосторонніх) одиниць, що утворюється в більшості мов морфемою, словом, словосполукою і пропозицією. Завдяки наявності в Я. значимих одиниць, різні комбінації яких створюють вислови, а також унаслідок теоретичної необмеженості об'єму пропозиції з кінцевого набору вихідних елементів (словника) може бути створене безконечна кількість повідомлень.
Розчленовування (сегментація) мови на звукові елементи не збігається з її розчленовуванням на двосторонніх (знакові) одиниці (т.з. принцип подвійного розчленовування). Відмінність в сегментації визначається не лише тим, що склад не збігається в частині мов з морфемою, але і різною глибиною ділення мови на звукові (однобічні) і значимі (двосторонні) одиниці: межею сегментації звукового потоку є звук (одиниця артикуляції, фонема), що не володіє власним значенням. Цим забезпечується можливість створення величезного числа значимих одиниць, що розрізняються по звуковому складу (морфем, слів) з дуже обмеженого інвентаря звуків (фонем).
Знаковий, або семіотичний, характер Я. як системи передбачає, що вона організована принципом розрізняльної створюючих її одиниць. При мінімальності відмінностей звучання або значення одиниці Я. утворюють опозиції за певною ознакою (див. Опозиція в лінгвістиці). Одиниці, що протиставили знаходяться між собою в парадигматичних стосунках, заснованих на їх здібності до розрізнення в одній і тій же мовній позиції. Між одиницями Я. виникають також стосунки по суміжності, що визначаються їх здібністю до сполучуваності (див. Синтагматічеськие відношення ). Парадигматичні і синтагматічеськие стосунки відповідають двом основним принципам побудови мови: вибору елементів для вираження деякого вмісту і їх комбінації.
Передачу інформації мовою можна розглядати не лише з точки зору організації його внутрішньої структури, але і під кутом зору організації його зовнішньої системи, т. до. жизнь Я. виявляється у формах його використання, що суспільний-типізуються. Соціальна суть Я. забезпечує його адекватність суспільному пристрою. Функції Я. соціально обумовлені.
Всі види варіювання Я., що виникають під дією зовнішніх чинників (тимчасових, просторових, соціальних) і мають ту або іншу функцію в соціумі, складають зовнішню систему даного Я. у даний період часу. Загальною основою і джерелом організації зовнішньої системи є мовний стан і мовна ситуація. Компоненти, що характеризують стан Я., складаються з форм існування Я. і форм їх реалізації (усна, письмова). До основних форм існування Я. відносять діалект (територіальний і соціальний) і літературна мова . Між цими крайніми позиціями розташовуються різні типи повсякденно-розмовні койне і просторіччя . Територіальний діалект є територіально-обмеженою формою існування Я. Его комунікативна сфера замикається побутовим спілкуванням, функціонально-стильові можливості мінімальні. У донациональний період суспільного розвитку діалекти були основною формою існування Я. функціонально-стилістична диференціація в цей період може бути взагалі відсутньою, але найчастіше з діалектів, що виявилися в єдиній ситуації, висуваються якийсь діалект або діалекти на роль тих або інших функціональних стилів (див. Стиль мовний, Стилістика ). Такий спосіб формування функціонально-стилістичних систем називається екстенсивним. Поява наддіалектних форм, що мають характер функціонально-стилістичних утворень (повсякденно-розмовна мова, форми мови, пов'язані з сферами поезії, релігійні культів, сакрально-правових і соціально-правових стосунків і т. д.), знаменує собою новий етап в розвитку мовних станів і функціональних систем. Наддіалектноє стан носить екстенсивно-інтенсивний характер, оскільки воно визначається не просто набором окремих діалектів-стилів, але своєрідним зведенням узагальнених форм мови (на базі діалектів), використовуваних у функціональних цілях.
В період існування нації і національної мови діалекти опиняються в єдиній ситуації з літературною мовою і протистоять йому як нижчі форми мови вищої. Терміном «соціальні діалекти» позначають варіанти мови (лексичні підсистеми), які склалися в деяких соціальних групах суспільства: професійні лексичні системи (мова рибалок, мисливців і т. д.), групові, або корпоративні, жаргони (що вчаться, спортсменів, колекціонерів, солдатів і т. д.), жаргони декласованих елементів (злодійські жаргони), умовні, або таємні, мови (ремісників, торговців, жебраків і т. д.). Соціальні діалекти мають територіальні відмінності. Їх вживання схоже з використанням функціональних стилів, проте у функціональній системі мови вони займають периферійне, а не центральне положення. Повсякденно-розмовні койне складаються з концентрації діалектів і виступають як усна форма спілкування на території, де співіснують декілька діалектів, або в містах (міські койне). Просторіччя відноситься до засобів регионально-неограніченного усного спілкування. У нім використовуються нелітературні пласти лексики і нерегламентовані синтаксичні побудови. На відміну від усної форми літературної мови, до просторіччя прибігають лише при неофіційному спілкуванні.
Літературна мова має ряд ознак, які принципово відрізняють його від ін. форм існування мови: обработанность, нормірованность, широта суспільного функціонування, загальнообов'язковість для всіх членів колективу, розвиненість функціонально-стилістичної системи. Повнота прояву цих ознак досягається в період формування нації, коли літературна мова сама стає важливим чинником національної консолідації. Він є вищою формою національної мови і протистоїть в цьому сенсі всім ін. формам існування мови, одночасно взаємодіючи з ними.
Я. виник одночасно з виникненням суспільства в процесі спільної трудової діяльності первісних людей. «... Люди, що формувалися, прийшли до того, що у них з'явилася потреба щось сказати один одному. Потреба створила собі свій орган: нерозвинена гортань мавпи повільно, але неухильно перетворювалася шляхом модуляції для усе більш розвиненої модуляції, а органи рота поступово навчилися виголошувати один членороздільний звук за іншим» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 489). Біологічними передумовами людського Я. з'явилися складні рухові і звукові форми сигналізації, що існували у вищих тварин, перш за все антропоїдних мавп, порівняльний високий розвиток їх мозку, периферичного голосового апарату і стадний спосіб життя із складними внутрішньостадними стосунками. В процесі переходу від тваринних предків до людини, що тривав мільйони років, на стадії пітекантропів і синантропов, коли виникла праця у власному сенсі слова, пов'язаний з виготовленням знарядь, починає формуватися друга, мовна, сигнальна система; звуки із засобів вираження емоцій і інстинктів поведінки поступово стають засобом позначення речей, їх властивостей і стосунків, починають виконувати функції навмисного повідомлення; складається відносно стійкий зв'язок між уявленням про предмет і відчуттями речедвігательного апарату із слуховим чином звуку. Від елементарних нечленороздільних звукових комплексів первісні люди — у міру ускладнення процесу матеріального виробництва, суспільних стосунків і свідомості — поступово переходили до усе більш складних узагальнених звукових комплексів. Як показують археологічні матеріали, формування членороздільної мови з її специфічними межами відбувалося на стадії кроманьйонця (пізній палеоліт), про що свідчить, зокрема, будова його периферичних органів мови. Це було пов'язано з виникненням homo sapiens і родового суспільства.
Виникнення членороздільної мови з'явилося потужним засобом подальшого розвитку людини, суспільства і свідомості. Через Я. реалізується спадкоємність різних поколінь і історичних епох. Історія кожного Я. неотделіма від історії народу, що володіє їм. Первоначально родоплеменниє Я. у міру злиття племен і утворення народностей трансформувалися в Я. народностей, надалі, з утворенням націй в період становлення буржуазних стосунків, виникли єдині національні мови.
Будучи пов'язаний з мисленням і психологією людини, його життям і суспільною свідомістю, історією народів і їх звичаями, відображаючи національну специфіку і культуру народів, будучи формою вираження для літератури і фольклору як видів мистецтва, будучи основним джерелом знань про внутрішній світ людей, володіючи визначеною плотський сприйманою формою, Я. є джерелом здобуття непрямих даних для гуманітарних і природних наук: філософії, логіки, історії, етнографії, соціології, юриспруденції, психології і психіатрії, літературознавства, інформатики, семіотики, теорії масової комунікації, фізіології мозку, акустики і ін. Я. у всій сукупності створюючих його аспектів є безпосереднім об'єктом вивчення мовознавства .
Літ.: Маркс До., Енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2 видавництва, т. 3; Енгельс Ф., Діалектика природи, там же, т. 20; Ленін Ст І., Філософські зошити, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29; Потебня А. А., Думка і мова, 3 видавництва, Хар., 1913; його ж, Із записок по російській граматиці, т. 1—2, М., 1958; Сепір Е., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М. — Л., 1934; Вандрієс Же., Мова, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1937; Баллі Ш., Загальна лінгвістика і питання французької мови, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1955; Есперсен О., Філософія граматики, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Ельмсльов Л., Пролегомени до теорії мови, пер.(переведення) з англ.(англійський), в збірці: Нове в лінгвістиці, ст 1, М., 1960; Бодуен де Куртене І. А., Вибрані праці по загальному мовознавству, т. 2, М., 1963; Карцевський С., Про асиметричний дуалізм лінгвістичного знаку, пер.(переведення) з франц.(французький), у кн.: Звегинцев Ст А., Історія мовознавства XIX — XX вв.(століття) у нарисах і витяганнях, 3 видавництва, ч. 2, М., 1965; Винограду Ст Ст, Проблеми літературних мов і закономірностей їх освіти і розвитку, М., 1967; Будагов Р. А., Літературні мови і мовні стилі, М., 1967; його ж, Людина і його мова, 2 видавництва, М., 1976; Блумфілд Л., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1968; Загальне мовознавство, т. 1— Форми існування, функції, історія мови, М., 1970; Панфілов Ст 3., Взаємовідношення мови і мислення, М., 1971; Загальне мовознавство, т. 2— Внутрішня структура мови, М., 1972; Бенвеніст Е., Загальна лінгвістика, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1974; Соссюр Ф. де. Праці по мовознавству, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1977; Humboidt W. von, Gesammelte Schriften, Bd 1 — Werke, B., 1903; Bühler K., Sprachtheorie, Jena, 1934; Gramsci A., Opere, v. 2—11 materialismo storico e la filosofia di Benedetto Groce, 4 ed., Torino 1952; Havranek B., On comparative structural studies of slavic standard languages, t, 1, Prague, 1966.
Н. Д. Арутюнова, Б. А. Серебренников (мова і мислення), Г. В. Степанов (форми існування мови), А. Г. Спіркин (походження мови).
