Функція в мовознавстві, здібність мовної форми до виконання того або іншого призначення (незрідка синонім термінам «значення» і «призначення» мовної форми); залежність або відношення між одиницями мови, що виявляються на всіх рівнях його системи. Встановлення Ф. мовної одиниці передбачає визначення її ролі в даній мові (системі мови), наприклад в пропозиції можуть бути виділені комунікативна (повідомляти про щось) і номінатівная (називати цю подію) Ф. Каждая мовна одиниця існує виключно тому, що вона, на відміну від ін. мовної одиниці, служить відомій меті, тобто виконує певну Ф. Виделяются багаточисельні Ф. мовних одиниць — ототожнення, розмежування і розрізнення, відповідно до яких розрізняються і самі одиниці, наприклад фонема служить розрізненню різних слів і морфем або проведенню кордонів між ними.
Ф. вивчаються і розглядаються не лише при описі одиниць мови, але і самої мови як системи. Основна Ф. мови: комунікативна, або Ф. спілкування, пізнавальна, відбивна, перформатівная, фатічеськая (встановлення контакту без установки на передачу інформації), номінатівная — наречення або назва предметів і явищ дійсності, експресивна, або Ф. вирази аппелятівная, або Ф. звернення. У числі Ф. мови вказують також на рівневі Ф. — фонологічні, морфологічні, граматичні і ін. З функціональної точки зору система мови є багатовимірна освіта, що диференціюється як по формах прояву (усна і письмова мова), так і по соціальній передпризначеності (літературна мова, соціальні діалекти, арго і пр.), по естетичній спрямованості (поетична мова), по конкретних завданнях спілкування (спеціальні термінологічні системи).
