Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, основний теоретичний документ партії, що містить в собі кінцеву мету і найважливіші завдання на певний історичний період. Обов'язкова для всіх комуністів і партійних організацій, вона забезпечує об'єднання їх зусиль для побудови комуністичного суспільства; приймається з'їздом Комуністичній партії Радянського Союзу .
П. створюється на основі марксистсько-ленінської теорії і досвіду міжнародного робітника і комуністичного руху, складовою частиною якого є КПРС. Виконуючи прийняту П., партія, конкретизуючи дороги вирішення вказаних в ній завдань, заглиблює і розвиває теорію марксизму-ленінізму, збагачуючи її новим досвідом.
Першим програмним документом міжнародного комуністичного рухи був «Маніфест Комуністичної партії», написаний К. Марксом і Ф. Енгельсом в 1847.
КПРС в своїй історії приймала три програми: першу — для періоду боротьби за перемогу буржуазно-демократичної і соціалістичної революцій; другу — для періоду побудови соціалізму; з 1961 керується третьою — П. будівництва комунізму. Все П. надають величезний вплив на міжнародний комуністичний рух, служать зразком в розробці програм багатьом компартіям світу.
Перша програма партії. Почало розробці програми російської соціал-демократії поклав Р. Ст Плеханов. У 1883 він написав 1-й варіант Програми російською соціал-демократичною групи «Звільнення праці» (опублікована в 1884), у 1885 — 2-й варіант «Проекту програми російських соціал-демократів» (опублікована в 1888). Останній містив марксистське визначення історичної ролі пролетаріату як керівника комуністичної революції, вказував на необхідність захвату ним політичній владі; першочерговими завданнями висувалися скидання самодержавства, загальнодемократичні перетворення в державі, захист інтересів робітників Росії. Кінцевою метою боротьби робочого класу признавалася побудова комуністичного суспільства; підкреслювалося значення міжнародної пролетарської солідарності. Проте ці проекти П., відображаючи початковий період в розвитку рос.(російський) соціал-демократії, носили абстрактний характер і не враховували полягання робочого руху в Росії, містили елементи народницької ідеології (визнання індивідуального терору як засоби політичної боротьби і ін.). Відзначаючи ці недоліки, Ленін в той же час високо оцінював перші програмні документи російської соціал-демократії (див. Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 215—16).
В період своєї діяльності в Петербурзькому «Союзі боротьби за звільнення робочого класу» Ленін почав безпосередню розробку П. соціал-демократичної партії. У грудні 1895, знаходячись у в'язниці, він написав «Проект програми», а влітку 1896 — «Пояснення програми» соціал-демократичної партії. Ленінський проект П. складався з трьох основних частин, в яких викладені вихідні теоретичні положення марксистської партії, завдання партії і її відношення до інших політичних рухів в Росії, а також сформульовані головні практичні вимоги. В кінці 1899 Ленін підготував 2-й проект П. Виработка остаточного варіанту П. була почата влітку 1901 редакцією ленінською «Іскри» . П. створювалася в боротьбі проти ліберального народництва, «легального марксизму» і «економізму» в Росії, а також проти міжнародного опортунізму — бернштейніанства . За послідовно марксистський вміст П. Леніну довелося вести боротьбу і усередині редакції «Іскри». Написання теоретичній частині П. було доручене Плеханову; Ленін узяв на себе розробку її аграрної частини. Плеханов в своєму проекті П. дав лише загальну характеристику капіталізму, але не показав протиріч і лих, що породжуються їм в Росії, неправильно оцінював політичну роль рос.(російський) буржуазії, не бачив в пролетаріаті гегемона в буржуазно-демократичній революції, проявив вагання в питанні про диктатурі пролетаріату, недооцінював селянство як союзника робочого класу. Переконавшись в неприйнятності першого і подальших варіантів П., написаних Плехановим, що відрізнялися абстрактністю і розпливчатістю у викладі принципових питань, Ленін запропонував свій проект. Редакція «Іскри» виділила погоджувальну комісію. У остаточному проекті П. була дана характеристика рос.(російський) капіталізму, визначена керівна роль робочого класу в революції і вказано на необхідність боротьби за диктатуру пролетаріату, відмічена специфіка революційного руху в Росії, містилося наукове узагальнення досвіду революційної боротьби російського і міжнародного пролетаріату. Проект П., написаний Леніном і Плехановим, був опублікований в № 21 «Іскри» 1 (14) червня 1902.
На Другому з'їзді РСДРП (1903) розвернулася боротьба між революційною і опортуністичною частиною делегатів довкола основних положень П. партії. Опортуністи виступили проти включення в П. пункту про диктатурі пролетаріату ; заперечували важливість внесення соціалістичної свідомості в робочий рух і керівну роль революційної партії в нім; не вірячи в революційність селянства, відкидали по суті союз робочого класу і селянства в революції; виступили проти права націй на самовизначення. Боротьба з опортуністами по програмних питаннях завершилася перемогою іскрівців. Вперше в історії рос.(російський) марксисти чітко сформулювали в своїй П. ідею боротьби за диктатуру пролетаріату. П. виставляла революційно-демократичні вимоги з селянського питання: установа селянських комітетів для повернення селянам земель, відрізаних у них поміщиками по реформі 1861; відміну викупних платежів, що виплачуються селянами після реформи (на 3-м-коді з'їзді РСДРП в 1905 вимогу про повернення відрізань було замінено положенням про конфіскацію всієї поміщицької землі). Вимоги П. з аграрного питання були розраховані на створення міцного союзу робочого класу з селянством як основної умови перемоги в революції (див. Аграрна програма більшовизму ).
П., прийнята 2-м-кодом з'їздом РСДРП, складалася з двох частин: програми-максимум, що визначала основне завдання партії — скидання капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату для побудови соціалістичного суспільства, і програми-мінімум, ставлячим найближчим завданням скидання царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, яка б забезпечила введення 8-вартового робочого дня, знищення залишків кріпацтва в селі, рівноправ'я всіх націй і право їх на самовизначення і т.д.
Програма РСДРП з'явилася програмою партії соціальної революції і диктатури пролетаріату, партії нового типа, в корені відмінній від партій 2-го Інтернаціоналу, що не мали в своїх програмах пункту про диктатуру пролетаріату і що встали на дорогу реформіста. Ленін вказував, що «... суть цієї програми полягає в організації класової боротьби пролетаріату і в керівництві цією боротьбою, кінцева мета якої — завоювання політичної влади пролетаріатом і пристрій соціалістичного суспільства» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 184). Виконуючи першу П. партія вирішила складні завдання організації і зміцнення своїх рядів. Вона очистилася від опортуністичних угрупувань, згуртувала довкола себе пролетарські маси, забезпечила міцний союз робочого класу з трудовим селянством. Партія набула досвіду керівництва масами Росії під час народної Революції 1905—07, яка потрясла основи самодержавства і озброїла робочий клас досвідом революційної боротьби, у важкий період столипінської реакції 1907—10, в імперіалістичну війну 1914—18, виступивши єдиною зі всіх партій 2-го Інтернаціоналу з позицій пролетарського інтернаціоналізму, в Лютневій буржуазно-демократичній революції 1917, що повалила царизм. Партія здійснила керівництво Великої Жовтневою соціалістичною революцією, в результаті якої було створено першу в світі державу диктатури пролетаріату. В процесі боротьби за виконання першої П. партія і її вождь В. І. Ленін розвинули вчення про соціалістичну революцію, науково розробили теорію аграрного і національного питань, про основи державного пристрою республіки робітників і селян, внісши тим самим новий вклад до теорії марксизму.
Друга програма партії. З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції почалася епоха переходу від капіталізму до соціалізму. Для нового етапу розвитку суспільства потрібна і нова П. партії, яка повинна була врахувати вступ капіталізму до нової імперіалістичної стадії розвитку, досвід Революції 1905—07 в Росії, 1-ої світової війни 1914—18, Лютневій буржуазно-демократичній революції і Жовтневій революції 1917, перший досвід будівництва соціалістичного суспільства в Радянській республіці.
Ще до Лютневої революції 1917 Ленін висунув завдання зміни П. з врахуванням змін в суспільному житті (див. Ленінська збірка, XXXVI, 1959, с. 13). У Квітневих тезах В. І. Леніна знов ставиться питання про зміну П. (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 31, с. 116). 7-я (Квітнева) Всеросійська конференція РСДРП (б) (1917) доручила ЦК переглянути П. і вказала, в якому напрямі це слід зробити. У березні 1918 Ленін написав «Чорновий нарис проекту програми», що враховує досвід революції і перших заходів диктатури пролетаріату. На 7-м-коді з'їзді РКП (б) (березень 1918) Ленін виступив з доповіддю про той, що передивляється П. С'езд створив комісію на чолі з Леніном, якою доручив підготувати нову П. Проєкт П. був підготовлений і опублікований в «Правді» 25—27 лютого 1919 обговорювався у пресі і в місцевих партійних організаціях.
Проект 2-ої програми партії був представлений на затвердження Восьмого з'їзду РКП (б) в березні 1919. По загальнотеоретичній частині П. і з національного питання на з'їзді розвернулася гостра полеміка між В. І. Леніним і його прибічниками і Н. І. Бухаріним, Г. Л. Пятаковим і ін. Розбіжності полягали в різному розумінні суть імперіалізму, теорії соціалістичної революції, питання про союзників пролетаріату. Бухарін і П'ятаків заперечували проти включення в П. пункту про право націй на самовизначення, т.к. суверенность націй вважали «застарілим» поняттям. Ленін, спростовувавши установки Бухаріна і Пятакова, показав, що в області національних стосунків партія веде політику зближення всіх різних національностей трудящих для спільної революційної боротьби, можливу лише при твердому проведенні принципу рівноправ'я всіх народів, знищення всіх і всяких привілеїв будь-якої нації або національної групи, визнання за колоніальними і нерівноправними націями права на державне відділення. «... Ми повинні сказати іншим націям, що ми до кінця інтернаціоналісти і прагнемо до добровільного союзу робітників і селян всіх націй» (там же, т. 38, с. 184).
В прийняту з'їздом П. була включена характеристика капіталістичного суспільства, його особливостей і протиріч, а також простого товарного виробництва; даний аналіз імперіалізму, показані умови його неминучої загибелі. Імперіалізм є вищою і останнішою стадією розвитку капіталізму, а не особливою суспільно-економічною формацією. У П. викладалася суть ленінського вчення про імперіалізм, вказувалося, що у міру розвитку світового капіталізму готуються економічні умови для переходу до вищого типа суспільного виробництва, зростає обурення пролетаріату і ін. шарів трудящих усередині капіталістичних країн, а в колоніальних і залежних країнах розвивається національний визвольний рух. Найважливішою умовою перемоги над імперіалізмом є братський союз і єдність дій пролетаріату всіх країн світу. П. відзначала найбільше міжнародне значення Жовтневої революції 1917, що затвердила диктатуру пролетаріату і що відкрила еру усесвітньої комуністичної революції.
В загальнополітичній частині П. охарактеризований класовий вміст Сов. влади як нового типа держави, в якій реальна влада належить робочому класу і селянству трудящого, складовим переважна більшість народу; показувалася принципова відмінність соціалістичної демократії від буржуазної диктатури експлуататорських класів, що є вираженням, по відношенню до трудящих.
У військової області П. ставила завдання створення регулярної робітничо-селянської армії, вчення всіх пролетарів і напівпролетарів військовій справі для захисту Радянської батьківщини від ворогів, забезпечення сприятливих мирних умов для соціалістичного будівництва; завдання класового об'єднання і соціалістичної освіти Червоної Армії політичними комісарами з комуністів, залучення до організації армії і її керівництву старих військових фахівців під контролем органів Радянської влади.
В області шкільної освіти було поставлено завдання перетворення школи із знаряддя класового панування буржуазії в знаряддя комуністичного перевлаштування суспільства. Як найближчі завдання намічалося проведення безкоштовної і обов'язкової загальної і політехнічної освіти для всіх дітей; створення мережі дошкільних установ для суспільного виховання дітей і розкріпачення жінки; звільнення вчення від всякого релігійного впливу; всестороння державна допомога самоосвіті робітників і селян; розвиток професійної освіти; широкий доступ у вузи тих, що всіх бажають вчитися, і перш за все робочих, і т.д. П. ставила завдання сприяти звільненню трудящих від релігійних забобонів, вести науково-просвітницьку і антирелігійну пропаганду, уникаючи при цьому образи відчуттів віруючих.
«Наша програма партії — стверджував Ленін, — не може залишатися лише програмою партії. Вона повинна перетворитися на програму нашого господарського будівництва, інакше вона не придатна і як програма партії» (там же, т. 42, с. 157).
В області економічної П. визначила круг завдань, що забезпечують побудову соціалістичного суспільства: доведення до кінця експропріації буржуазії і перетворення засобів виробництва в загальну власність всіх трудящих; ведення народного господарства по загальнодержавному плану; залучення профспілок до організації народного господарства; всемірний розвиток продуктивних сил країни; розвиток науки і зближення її з виробництвом; зміцнення дисципліни праці і т.д. В області сільського господарства П. намічала організацію крупного соціалістичного землеробства; створення радгоспів; підтримку суспільств і товариств для спільної обробки землі; державна допомога селянам для підвищення продуктивності праці, пристрій прокатних пунктів, дослідних станцій, поширення агротехнічних знань, агрономічна допомога. Партія спиралася в селі на пролетарські і напівпролетарські шари селянства, організовуючи їх в самостійну силу. По відношенню до куркульства політика партії полягала в рішучому обмеженні його експлуататорських тенденцій. Ставилося завдання залучити середняка на сторону робочого класу, залучити його в соціалістичне будівництво. Реалізація вимог П. з селянського питання з'явилася основою політики, що забезпечила міцний союз робочого класу і селянства і виконання кооперативного плану В. І. Леніна .
В П. були сформульовані завдання партії в області поліпшення матеріального положення трудящих, охорона праці і соціального забезпечення.
В процесі виконання другий П., вирішуючи завдання, що виникали в умовах післявоєнної розрухи, Ленін теоретично обгрунтував необхідність нової економічної політики, що закріплювала союз робочого класу з селянством, розробив план будівництва соціалізму до СРСР, основ державного пристрою багатонаціонального Союзу РСР.
Забезпечивши перемогу над іноземними інтервентами і внутрішньою контрреволюцією в роки Громадянської війни 1918—20, партія очолила відновлення народного господарства, зруйнованого війною, а потім мобілізувала сов.(радянський) народ на вирішення завдань індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, на здійснення культурній революції . В результаті виконання другий Союз П. Советський зробив гігантський стрибок від відсталості до прогресу, перетворившись на могутню індустріально-колгоспну соціалістичну державу. Був втілений в життя план будівництва соціалізму, розроблений Леніном. Завершення будівництва соціалізму було перерване нападом фашистської Німеччини на СРСР в 1941. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 сов.(радянський) народ під керівництвом Комуністичної партії відстояв свої завоювання, врятував світ від фашистського поневолення, зберіг і зміцнив позиції соціалізму на міжнародній арені.
Третя програма партії. Соціалізм переміг в Радянському Союзі повністю і остаточно. У цих умовах виникла необхідність розробити нову, третю П. партії. Проект її був вироблений ЦК КПРС за рішенням 20-го з'їзду КПРС (1956), опублікований в газеті «Правда» 30 липня 1961 і обговорювався на зборах комуністів і безпартійних, на партійних конференціях, у пресі. У обговоренні брало участь понад 9 млн. комуністів, а всього біля 73 млн. чіл.
Двадцять другий з'їзд КПРС прийняв нову П. (31 жовтня 1961). У ній відбиті корінні зрушення, що сталися в світовому суспільному розвитку: вступ Сов. Союзу в період комуністичного будівництва виникнення і зміцнення світової системи соціалізму, зростання міжнародного комуністичного робітника і національно-визвольного рухів, розпад колоніальної системи імперіалізму. У П. враховані досвід соціалістичного будівництва до СРСР, досвіду міжнародного робітника і національно-визвольного руху. Важливими джерелами для вироблення П. з'явилися матеріали 20-го і 21-го з'їздів КПРС, документи Нарад представників комуністичних і робочих партій 1957 і 1960.
П. складається з Введення і двох основних частин: 1. Перехід від капіталізму до комунізму — дорога розвитку людства. 2. Завдання КПРС по будівництву комуністичного суспільства. У Введенні підкреслюється історична спадкоємність завдань третьою П. від «Маніфесту Комуністичної партії» Маркса і Енгельса, від першої і другої програм партії. Нова П. творчо узагальнює практику будівництва соціалізму, враховує досвід революційного руху в всьому світі і, виражаючи колективну думку партії, визначає головні завдання і основні етапи комуністичного будівництва. КПРС, вірна пролетарському інтернаціоналізму, розглядає комуністичне будівництво до СРСР як великого інтернаціонального завдання радянського народу, що відповідає інтересам всієї світової соціалістичної системи, інтересам міжнародного пролетаріату, всього людства. У 1-ій частині П. дається характеристика сучасної епохи, основний вміст якою складає перехід від капіталізму до соціалізму, як епохи боротьби двох протилежних суспільних систем, соціалістичної і національно-визвольної революцій, епохи краху імперіалізму, ліквідації колоніальної системи, переходу на дорогу соціалізму все нових народів, торжества соціалізму і комунізму в усесвітньому масштабі.
В П. обгрунтовується історична неминучість переходу від капіталізму до соціалізму. Капіталізм, гигантськи розвинувши продуктивні сили, перетворився на найбільшу перешкоду на дорозі суспільного прогресу. Конфлікт, що посилюється, між продуктивними силами і виробничими стосунками владно вимагає розкріпачення продуктивних сил і їх використання на благо всього суспільства. Світова капіталістична система в цілому дозріла для соціальної революції пролетаріату. Імперіалізм вступив в період заходу і загибелі. Головний вміст, головний напрям і головні особливості історичного розвитку людства визначають світова система соціалізму, сили, що борються проти імперіалізму, за соціалістичне перевлаштування суспільства. У П. дається характеристика міжнародного революційного руху робочого класу, національно-визвольного руху, підкреслюється, що головним ворогом всіх трудящих є капіталістичні монополії. «У ліквідації всевладдя монополій кровно зацікавлені всі основні шари нації. Це дозволяє з'єднати всі демократичні рухи, промовці проти гніту фінансової олігархії, в один могутній антимонополістичний потік» (Програма КПРС, 1974, с. 37). Загальнодемократична боротьба проти монополій наближає соціалістичну революцію: боротьба за демократію — складова частина боротьби за соціалізм.
В області міжнародних відносин П. головною за мету ставить забезпечення мирних умов для побудови комуністичного суспільства в СРСР і розвитку світової системи соціалізму, позбавлення людства від світової винищувальної термоядерної війни. КПРС виходить з того, що в світі склалися і зростають сили, здатні зберегти і зміцнити загальний світ. Створюються можливості для затвердження принципово нових стосунків між державами. Соціалізм протиставляє імперіалізму нового типа міжнародних відносин, в основі яких лежать принципи світу рівноправ'я, самовизначення народів, пошани незалежності і суверенітету всіх країн, проведення в життя політики мирного співіснування держав з різним суспільним устроєм.
В П. вказується, що КПРС виступає проти всіх і усіляких загарбницьких воєн, підтримуючи боротьбу пригноблюваних народів, їх справедливі визвольні війни проти імперіалізму.
П. визначає завдання КПРС в боротьбі з буржуазною і реформістом ідеологією і різними формами її прояву — антикомунізмом, фашизмом і клерикалізмом, з антісоветізмом, ревізіонізмом і догматизмом. Сучасна епоха розвитку людського суспільства знаменує собою справжній тріумф революційного світогляду робочого класу і глибоку кризу буржуазної ідеології. Імперіалістична реакція всіма засобами намагається захистити капіталізм і зганьбити комунізм. Головною ідейно-політичною зброєю імперіалізму є антикомунізм, боротьба з яким набуває найважливішого значення. Ідеологічна боротьба імперіалістичної буржуазії направлена перш за все проти робочого класу і його марксистсько-ленінських партій. Віддзеркаленням буржуазного впливу на робочий клас є соціал-демократизм в робочому русі і ревізіонізм в комуністичному русі. Перемога марксизму-ленінізму забезпечена тому, вказує П., що він виражає життєві інтереси робочого класу, величезної більшості людства, прагнучого до світу, свободи, прогресу, виражає ідеологію нового суспільства, що йде на зміну капіталізму.
2-я частина П. присвячена завданням КПРС по будівництву комуністичного суспільства. У П. дано визначення комунізму, вказується, що перехід до нього від соціалізму є естественноїсторічеським процесом і передбачає вирішення трьох взаємно зв'язаних завдань: створення матеріально-технічної бази комунізму, перетворення соціалістичних суспільних стосунків в комуністичних, виховання всіх трудящих у дусі високої комуністичної свідомості, всесторонній розвиток нової людини, що гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.
П. вважає головним економічним завданням партії створення матеріально-технічної бази комунізму і вказує її основні елементи. Створення матеріально-технічної бази комунізму забезпечить достаток матеріальних і культурних благ для всього населення, радянське суспільство наблизиться до здійснення принципу розподілу по потребах, державна і кооперативно-колгоспна власності зіллються в єдину загальнонародну форму власності. В процесі будівництва комунізму поступово зникнуть відмінності між класами, між містом і селом, між розумовою і фізичною працею.
В П. дана характеристика політичної організації суспільства в період будівництва комунізму, науково обгрунтовані положення про переростання держави диктатури пролетаріату в загальнонародну державу, про поступовий перехід до суспільної самоврядності. Держава як загальнонародна організація збережеться до повної перемоги комунізму. При цьому в нім збережеться керівна роль робочого класу як самої передової і організованої сили суспільства. Для повного відмирання держави буде потрібно побудову розвиненого комуністичного суспільства і зміцнення соціалізму на міжнародній арені. З точки зору внутрішніх умов Радянський Союз не потребує армії. Проте партія виходить з того, що, поки існує імперіалізм, залишається небезпека агресивних воєн, і тому розглядає захист соціалістичної вітчизни, зміцнення оборони СРСР як священний обов'язок партії, всього радянського народу, як найважливішу функцію соціалістичної держави.
Визначаючи завдання в області підвищення матеріального добробуту народу, П. відзначає взаємодія двох основних принципів задоволення потреб громадян: підвищення індивідуальної оплати по кількості і якості витраченої праці у поєднанні із зниженням роздрібних цін, відміною податків з населення; розширення суспільних фондів вжитку, призначених для задоволення потреб членів суспільства, незалежно від витрат праці. У міру просування до комунізму роль і значення суспільних фондів вжитку, темпи їх зростання збільшуватимуться.
Питання національних взаємин П. вирішує з позицій соціалістичного інтернаціоналізму, ставить завдання подальшого зміцнення дружби народів СРСР, боротьби проти проявів і рецидивів всякого націоналізму і шовінізму, проти тенденцій до національної обмеженості. П. відобразила новий етап в розвитку національних стосунків в СРСР. У ній вказується, що в процесі будівництва комунізму станеться подальше зближення націй. Стирання національних відмінностей — об'єктивний історичний процес, що має прогресивний характер. Проте цей процес дуже тривалий, і штучне прискорення його може привести лише до пожвавлення шкідливих націоналістичних пережитків.
В П. сформульований моральний кодекс будівельника комунізму, визначені завдання в області народної освіти, науки, культурного будівництва, літератури і мистецтва і ін. Будівництво комунізму передбачає виховання і підготовку комуністично свідомих і високоосвічених людей, здібних до розумової і фізичної праці в різних областях суспільної, державної і культурної діяльності. П. поставила завдання здійснити загальну обов'язкову середню освіту; суспільне виховання дітей дошкільного і шкільного віку; створення умов, що забезпечують високий рівень освіти і виховання підростаючого покоління; подальший розвиток вищої і середньої спеціальної освіти, покликаної готувати висококваліфікованих фахівців, що володіють широким теоретичним і політичним кругозором. Комунізм неможливий без розвитку науки, технічного і соціального прогресу. П. передбачає подальший розвиток теоретичних досліджень перш за все в областях провідних галузей природознавства, що забезпечить умови підйому і ефективності технічних, медичних, з.-х.(сільськогосподарський) і ін. наук. Інтенсивно повинна розвиватися дослідницька робота в області суспільних наук, які складають наукову основу керівництва розвитком суспільства. «Головним в цій області є вивчення і теоретичне узагальнення практики комуністичного будівництва, дослідження основних закономірностей економічного, політичного і культурного розвитку соціалізму і переростання його в комунізм, розробка проблем комуністичного виховання» (там же, с. 127—28). П. ставить завдання всестороннього розвитку культурного життя суспільства підвищення виховної ролі літератури і мистецтва; розвиток міжнародних культурних зв'язків. П. виходить з того, що «від культурного зростання населення у величезній мірі залежать підйом продуктивних сил, прогрес техніки і організації виробництва, підвищення суспільної активності трудящих, розвиток демократичних основ самоврядності, комуністичне перевлаштування побуту» (там же, с. 129—30).
Досягнуті результати в побудові розвиненого соціалістичного суспільства, єдність цілей і дій партії і народу, завдання розгорнутого комуністичного будівництва зумовили і зростання ролі і значення КПРС, яка, продовжуючи залишатися партією робочого класу, стала в той же час партією всього сов.(радянський) народу — будівельника комунізму. Комуністична партія, об'єднуюча в своїх рядах найбільш передових представників робочого класу, всіх трудящих, тісно пов'язана з масами, володіючи знанням законів розвитку суспільства, забезпечує керівництво будівництвом комунізму, додає йому науково обгрунтований характер. «Партія існує для народу, в служінні йому бачить сенс своєї діяльності» (там же, с. 140).
В П. підкреслюється, що КПРС буде і надалі кріпити єдність і згуртованість міжнародного комуністичного руху, розвивати братські зв'язки зі всіма комуністичними і робочими партіями, координувати свої дії із зусиллями всіх загонів світового комуністичного руху для спільної боротьби проти небезпеки нової світової війни, за інтереси трудящих, за мир, демократію і соціалізм. КПРС у відповідності с П. виходить з необхідності непримиренної боротьби з ревізіонізмом, догматизмом і сектантством, зі всякими відступами від ленінізму, рахуючи цю боротьбу неодмінною умовою подальшого зміцнення єдності міжнародного комуністичного руху, зміцнення соціалістичного табору. КПРС вважає своїм інтернаціональним обов'язком строге дотримання спільне вироблених братськими партіями оцінок і виводів, що стосуються загальних завдань боротьби проти імперіалізму, за мир, демократію і соціалізм, і прийнятих на Міжнародних нарадах комуністичних і робочих партій.
КПРС розглядає будівництво комунізму до СРСР як складової частини створення комуністичного суспільства народами всієї світової соціалістичної системи.
Виконуючи третю П., КПРС постійно удосконалює і знаходить нові методи вирішення завдань комуністичного будівництва, зміцнення світової соціалістичної системи, зміцнення світу на Землі. Керуючи комуністичним будівництвом, партія постійно розвиває марксистсько-ленінську теорію, що знаходить віддзеркалення в документах і вирішеннях з'їздів КПРС і пленумах ЦК.
Втілення в життя П. будівництва комунізму в СРСР надає зростаюча дія на розгортання робочого і національно-визвольного руху. Приклад будівництва комунізму в СРСР надихає трудящих всіх країн, служить їм величезною моральною підтримкою в боротьбі за звільнення від соціального і національного гніту, прискорює торжество ідей марксизму-ленінізму в усесвітньому масштабі.
Літ.: Програма РСДРП, прийнята на II з'їзді партії, в кн.: КПРС в резолюціях, і вирішеннях з'їздів конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 1, М., 1970; Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Проект програми нашої партії, там же, т. 4; його ж, Заява редакції «Іскри», там же; його ж, Робоча партія і селянство, там же; його ж, Матеріали до вироблення програми РСДРП, там же, т. 6; його ж, Аграрна програма російської соціал-демократії, там же; його ж, До сільської бідноти, там же, т. 7; його ж, Відповідь на критику нашого проекту програми, там же; його ж, Національне питання в нашій програмі, там же; його ж, II з'їзд РСДРП. Мова з питання про програму партії 22 липня (4 авг.(серпень)). Мова при обговоренні аграрної програми 31 липня (13 авг.(серпень)). Мови і виступу при обговоренні аграрної програми. 1 (14) серпня, там же; його ж, Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 рр., там же, т. 16: його ж, Про завдання пролетаріату в даній революції. [Тези], там же, т. 31; його ж, Завдання пролетаріату в нашій революції, там же; його ж, Сьома (Квітнева) Всеросійська конференція РСДРП (б), там же; його ж, Матеріали по тому, що передивляється партійної програми, там же, т. 32; його ж, З питання про програму партії, там же, т. 34; його ж, До того, що передивляється партійної програми, там же; його ж, Сьомий екстрений з'їзд РКП (б), там же, т, 36; його ж, Проект програми РКП (б), там же, т. 38; його ж, VIII з'їзд РКП (б), там же; Сьомий екстрений з'їзд РКП (б). Про зміну назви партії і партійної програми, в кн.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ПК, 8 видавництво, т. 2, М., 1970; Восьмий з'їзд РКП (б). Резолюції і постанови. Про проект програми. Програма РКП (б), М., 1933: XX з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, ч. 1—2, М., 1956; Позачерговий XXI з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, т. 1—2, М., 1959; XXII з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, т. 1—3, М. 1962; XXIII з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, т. 1—3, М., 1966; 50 років Великої Жовтневої соціалістичної революц
