Світова система соціалізму
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Світова система соціалізму

Світова система соціалізму, соціальна, економічна і політична співдружність вільних суверенних держав, що йдуть по шляху соціалізму і комунізму, об'єднаних спільністю інтересів і цілей, узами міжнародної соціалістичної солідарності. Країни М. с. с. мають однотипну економічну основу — суспільну власність на засоби виробництва; однотипний державний лад — влада народу на чолі з робочим класом і його авангардом — комуністичними і робочими партіями: єдину ідеологію — марксизм; загальні інтереси в захисті революційних завоювань, в забезпеченні безпеки від посягань імперіалізму, в боротьбі за мир у всьому світі і наданні допомоги народам, що борються за національну незалежність; єдину мету — комунізм, будівництво якого здійснюється на основі співпраці і взаємної допомоги. Соціалістичні країни, залишаючись суверенними державами, все тісніше зближуються в рамках М. с. с., яка протистоїть класово протилежній світовій капіталістичній системі (див. в статтях Капіталізм, Капіталістична система світового господарства ) .

загрузка...

  Матеріальною основою М. с. с. є світова соціалістична система господарства, заснована на соціалістичних виробничих стосунках. Вона є сукупністю взаємозв'язаних господарств суверенних соціалістичних держав, зв'язаних міжнародним соціалістичним розподілом праці і світовим соціалістичним ринком .

  Утворення М. с. с. — закономірний результат розвитку світових економічних і політичних сил в період загальної кризи капіталізму, розпаду світової капіталістичної системи і становлення комунізму як єдиної всеосяжної суспільно-економічної формації. Виникнення і розвиток М. с. с. — найважливіший об'єктивний підсумок міжнародного революційного робітника і комуністичного руху, боротьби робочого класу за своє соціальне звільнення. Воно є безпосереднім продовженням справи Великої Жовтневої соціалістичної революції, що поклала почало епосі переходу людства від капіталізму до комунізму.

  Успіхи СРСР в будівництві соціалізму, його перемога у Великій Вітчизняній війні 1941—45 над фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією, звільнення Радянською Армією народів Європи і Азії від фашистських окупантів і японських мілітаристів прискорили дозрівання умов для переходу на дорогу соціалізму нових країн і народів. В результаті потужного підйому визвольної боротьби народів у ряді країн Центральної і Східної Європи (Албанії, Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Чехословакії, Югославії), а також боротьби корейського і в'єтнамського народів в 1944—49 перемогли народно-демократичні і соціалістичні революції. З того часу соціалізм виходить за межі однієї країни і починається всесвітньо-історичний процес його перетворення на світову економічну і політичну систему. У 1949 на дорогу соціалізму вступила ГДР(Німецька Демократична Республіка), перемогла революція в Китаї. На рубежі 50—60-х рр. в М. с. с. увійшла перша соціалістична країна Західної півкулі — Куба.

  Країни М. с. с. почали процес створення нового суспільства з різних рівнів економічного і політичного розвитку. При цьому в кожної з них — свої історія, традиції, національна специфіка.

  В М. с. с. є країни, що мали ще до 2-ої світової війни 1939—45 багаточисельний, загартований в класових битвах пролетаріат, в інших же робочий клас до моменту звершення революції був малочислен. Все це породжує певні особливості у формах будівництва соціалізму, висуває завдання творчого використання загальних закономірностей соціалістичного будівництва з врахуванням конкретних умов. За наявності М. с. с. до соціалістичного будівництва можуть приступати і успішно здійснювати його навіть ті країни, які не прошлі капіталістичної стадії розвитку, наприклад МНР(Монгольська Народна Республіка).

  З перемогою соціалістичних революцій у ряді країн Європи і Азії поступово став формуватися новий, соціалістичний тип міжнародних відносин, які грунтуються на принципі соціалістичного інтернаціоналізму . Цей принцип витікає з природи соціалістичного способу виробництва і міжнародних завдань робочого класу і всіх трудящих.

  Становлення нового типа міжнародних відносин — складний і багатогранний процес, пов'язаний з подоланням важкої спадщини, залишеної багатовіковим пануванням експлуататорських класів, національною замкнутості, ворожнечі, недовір'я. Об'єктивні труднощі в налагодженні різносторонньої співпраці соціалістичних держав породжуються успадкованими від минулого відмінностями в рівнях економічного і соціального розвитку, в класовій структурі. Подолання цих наслідків, позбавлення від всіх пережитків дрібнобуржуазної і націоналістичної ідеології — завдання, що вимагає порівняно тривалого часу. Поступальна хода М. с. с. відбувається в запеклій боротьбі з імперіалізмом, який різними методами намагається роз'єднати соціалістичні країни.

  Стрижнем всіх форм співпраці соціалістичних держав є міжпартійна співпраця. Без активного керівництва марксистсько-ленінських партій будівництво соціалізму взагалі неможливе. На основі пізнання об'єктивних закономірностей і узагальнення колективного досвіду комуністичні і робочі партії спільно виробили принципи і норми міжпартійних і міждержавних стосунків усередині М. с. с., які включають повне рівноправ'я, взаємну пошану незалежності і суверенітету, взаємовигідність економічного співробітництва, братську взаємодопомогу. Єдність дій на міжнародній арені, координація зусиль в справі будівництва і захисту соціалізму, широкий обмін досвідом партійної, господарської і державної роботи, культурний обмін, розширення і поглиблення братської взаємодопомоги відповідають корінним інтересам кожної соціалістичної країни. Досвід М. с. с. показав, що успішне творення нового суспільства можливе лише на основі використання відкритих марксизмом-ленінізмом загальних закономірностей побудови соціалізму, що відхід від принципів марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму, від загальних закономірностей побудови соціалізму приводить до серйозних деформацій у функціонуванні економічного базису і політичної надбудови. Шовініст антирадянський курс маоістів наніс збиток справі єдності М. с. с. (див. Маоїзм ) . Не дивлячись на всі труднощі, головною і визначаючою лінією розвитку М. с. с. було і є зміцнення єдності і згуртованості соціалістичних держав.

  Формування М. с. с. відбувалося одночасно по двох взаємозв'язаних лініях. У країнах, що відпали від капіталістичної системи, йшов процес створення нового суспільства, зміцнювалися позиції соціалізму. В той же час між соціалістичними державами налагоджувалися міцні економічні і політичні зв'язки, що тісно об'єднують їх в соціалістичну співдружність.

  До кінця 40-х рр. в більшості європейських країн народній демократії вирішувалися переважно загальнодемократичні, антиімперіалістичні антифеодальні завдання. На цьому етапі складалася і зміцнювалася революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства. За ініціативою комуністичних і робочих партій в країнах народної демократії здійснювалися заходи, які готували умови для поступового переходу до будівництва соціалізму.

  Глибокі перетворення були здійснені в цей період і у сфері економіки. Перші роки народної влади — роки здійснення корінних аграрних реформ, які знищили залишки феодальних стосунків в селі і ліквідовували клас крупних землевласників. У цей період розвернулася націоналізація промисловості, транспорту, банків, торгівельних підприємств. Націоналізована власність стала основою державного сектора в народному господарстві. Практично була ліквідована крупна буржуазія, залежність від іноземних монополій. У Болгарії революція із самого початку носила соціалістичний характер; державна влада формувалася як влада робочого класу, що знаходиться в тісному союзі з трудовим селянством.

  В ході народно-демократичних революцій зміцнився той, що склався ще в період визвольної боротьби військово-політичний союз СРСР з народно-демократичними державами, який дав їм можливість відстояти завоювання трудящих не дивлячись на економічний і політичний тиск, військові погрози імперіалізму. Найважливішим політичним актом, направленим на стабілізацію міжнародного положення країн Центральної і Південно-східної Європи і підвищення міжнародного престижу цих країн, з'явився висновок між ними і Радянським Союзом договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу.

  На рубежі 40—50-х рр. в європейських країнах народної демократії повнота державній владі і командні висоти в економіці перейшли в руки робочого класу в союзі з селянством і іншими шарами трудящих. Почалася соціалістична індустріалізація народного господарства і соціалістичне перетворення сільського господарства . Економіка соціалістичних держав стала розвиватися на основі перспективних народно-господарських планів. У скрутних історичних умовах, спираючись на допомогу Радянського Союзу, братські країни створили власну індустрію, забезпечили перемогу соціалістичних виробничих стосунків і неухильне підвищення матеріального і культурного рівня життя трудящих. У більшості європейських соціалістичних країн впродовж 50-х — 1-ої половини 60-х рр. була створена матеріально-технічна база соціалізму.

  В області взаємних міждержавних зв'язків в цей період почав формуватися міжнародний соціалістичний розподіл праці, розвиватися співпраця на основі довгострокових економічних угод. З середини 50-х рр. більшість країн перейшли до координації п'ятирічних народно-господарських планів, яка стала основним методом їх економічного співробітництва.

  Процес розвитку соціалістичного співдружність склався таким чином, що найтісніше економічно і політично об'єднуються країни, що входять в Рада економічної взаємодопомоги (1949), організацію Варшавського договору 1955, покликані об'єднувати і координувати їх політичні, економічні і військові зусилля. Між країнами СЕВ(Рада економічній взаємодопомозі) розгортається також тісна ідеологічна співпраця, відбувається взаємне збагачення і зближення національних соціалістичних культур. В процесі обміну досвідом і взаємного збагачення культур виробляються загальні критерії соціалістичного способу життя, зміцнюються соціалістичний патріотизм і соціалістичний інтернаціоналізм. Країни СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) утворюють потужний промисловий комплекс, що дозволяє спільними зусиллями вирішувати складні проблеми подальшого економічного розвитку і технічного прогресу. Вони добилися високих результатів в підвищенні життєвого рівня трудящих.

  В середині 60-х рр. багато країн М. с. с., завершивши створення основ соціалізму, перейшли до будівництва розвиненого соціалістичного суспільства. СРСР вступив в етап розвиненого соціалізму. Сов. народ створює матеріально-технічну базу комунізму. Країни СЕВ(Рада економічній взаємодопомозі) переходять до глибших і комплексних форм економічного співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції (див. Інтеграція соціалістична економічна ) . Активним чинником тісного зближення і вдосконалення національних господарських комплексів стає формування раціональних міждержавних народно-господарських пропорцій шляхом взаємного пристосування і вдосконалення своїх народних господарств для підвищення ефективності суспільного виробництва.

  У міру розвитку М. с. с. зміцнюється соціалістичний інтернаціоналізм, сила якого особливо наочно виявляється під час виникнення гострих міжнародних ситуацій. Міжнародна соціалістична взаємодопомога дозволила відобразити імперіалістичну агресію в Кореї і В'єтнамі, вистояти соціалістичній Кубі, надійно захистити від імперіалістів соціалістичні завоювання в Угорщині і Чехословакії. На основі соціалістичного інтернаціоналізму народи братських країн неухильно укріплюють свою морально-політичну і економічну єдність.

  В М. с. с. діють економічні закони соціалізму. Спільна планова діяльність — головний метод здійснення соціалістичної економічної інтеграції. Органічною складовою частиною сучасного світового соціалістичного господарства виступає світовий соціалістичний ринок з системою товарно-грошових стосунків. В ході розвитку М. с. с. поступово долаються істотні відмінності в рівнях економічського, політичного і культурного розвитку соціалістичних країн. Відносно менш розвинені країни соціалізму просуваються вперед випереджаючими темпами і наздоганяють розвиненіші. Наприклад, промислово відстала у минулому агрорная країна Болгарія на початок 70-х рр. по виробництву промислової продукції і національному доходу на душу населення, життєвому рівню населення значно наблизилася до таких країн, як СРСР, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Чехословакія.

  М. с. с. є головною силою, що послідовно захищає світ і міжнародну безпеку, перегороджує дорогу імперіалістичній політиці воєн і захватів. Правлячі круги імперіалістичних держав вимушені зважати на миролюбну і рішучу політику країн соціалізму, з їх оборонною потужністю.

  Найважливішою особливістю сучасного етапу розвитку М. с. с. є послідовне здійснення країнами соціалістичної співдружності скоординованого зовнішньополітичного курсу, направленого на зміцнення загального світу і міжнародної безпеки, на забезпечення найбільш сприятливих для розвитку соціалізму міжнародних умов. В результаті успіхів М. с. с. в економічному змаганні з капіталізмом визначилося нове розставляння сил на міжнародній арені, що відкриває перед людством реальні перспективи тривалого міцного світу.

  За 1951—73 при зростанні промислової продукції в розвинених капіталістичних країнах в 3,3 разу промислова продукція в країнах соціалізму зросла в 9,15 разу. Доля країн соціалізму в світовій промисловій продукції виросла за 1917—73 в 13 разів. Займаючи на початку 70-х рр. 26 % всій території земної кулі і налічуючи 1 / 3 його населення, М. с. с. виробляє приблизно 39 % що всією виробляється в світі промислової продукції. Країни СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги), що займають 18 % території і що налічують менше 10 % населення земної кулі, створюють 33 % світовій промисловій продукції і приблизно 25 % світового національного доходу. М. с. с. чужі замкнутість і автаркія. На основі мирного співіснування двох світових систем за ініціативою М. с. с. неухильно розвиваються різні форми міжнародного економічного співробітництва .

  М. с. с. відвойовує в капіталізму вирішальні рубежі. Стикаючись з несоциалістічеським світом, соціалістична співдружність сприяє активізації у нім всіх достовірно демократичних і революційних сил. Все більше держав і народів стає на дорогу боротьби з імперіалізмом, з його неоколоніалістськими і агресивними устремліннями і вибирає дорогу соціалістичної орієнтації.

  Т. о., в ході співіснування і протиборства двох світових систем накопичується перевага сил соціалізму над силами капіталізму. Це створює сприятливі умови для класової боротьби пролетаріату в капіталістичних країнах, полегшує їм перехід до соціалізму, створює можливості незалежного розвитку для народів, що звільнилися від колоніального гніту.

  В рамках самої соціалістичної співдружності на основі об'єктивного процесу інтернаціоналізації продуктивних сил здійснюється зближення соціалістичних держав. Обидва ці процесу — перехід до будівництва соціалізму все більшого числа країн і соціалістична інтернаціоналізація створюють передумови повної перемоги соціалізму і комунізму в усесвітньому масштабі.

 

  Літ.: Маркс До., Енгельс Ф., Маніфест Комуністичної партії, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 4; Маркс До., Енгельс Ф., Ленін Ст І., Про пролетарський інтернаціоналізм, 2 видавництва, М., 1968; Ленін Ст І., Про закономірності виникнення і розвитку соціалізму і комунізму, [Збірка], М. 1960; його ж. Про міжнародне значення досвіду КПРС [Збірка], М., 1963; Брежнев Л. І., Про зовнішню політику КПРС і Радянської держави. Мови і статті, М., 1973; Програмні документи боротьби за мир, демократію і соціалізм. Документи Нарад представників комуністичних і робочих партій, що відбулися в Москві в листопаді 1957 р., в Бухаресті в червні 1960 р., в Москві в листопаді 1960 р., М., 1961; Документи міжнародної Наради комуністичних і робочих партій, Москва 5—17 нюня 1969 р., М., 1969; Заява комуністичних і робочих партій соціалістичних країн, «Правда», 1968, 4 авг.(серпень); Програма КПРС, М., 1973; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Основні принципи міжнародного соціалістичного розподілу праці, М., 1964; Комплексна програма подальшого поглиблення і вдосконалення співпраці і розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги), М., 1971; Статут Ради Економічної Взаємодопомоги, в кн.: Багатобічне економічне співробітництво соціалістичних держав, (Сб. документів), 2 видавництва, М., 1972.