Загальна криза капіталізму , революційний процес розпаду світової системи капіталізму і підточування його «внутрішнім розкладанням»(див. Ст І. Ленін, Повне зібрання творів, 5 видання, т. 38, с. 44). Перехід від усесвітнього капіталізму до усесвітнього соціалізму, комунізму займає цілу епоху. Перемога соціалізму спочатку в одній країні — в СРСР ознаменувала початок цієї епохи. У міру розпаду світової системи капіталізму внутрішні протиріччя капіталізму в тих країнах, де він ще зберігся, загострюються, процес його загнивання досягає граничної гостроти. Все це і означає, що капіталістична система знаходиться в стані загальної кризи. В. І. Ленін бачив основний вміст епохи, впродовж якої розгортається О. до. до., у тому, що це «... усесвітня революційна криза...» (див. там же, т. 27, с. 305), наростання «... усесвітній соціалістичній революції» (там же, т. 37, с. 74), процес «... краху капіталізму у всьому його масштабі і народження соціалістичного суспільства» (там же, т. 36, с.48), процес відпадання все нових країн від системи капіталізму і зростання світової системи соціалізму.
В. І. Ленін розкрив витоки О. до. до., його корінні причини. Охарактеризувавши імперіалізм як переддень соціалістичної революції, він показав, що в самій природі імперіалізму міститься невідворотність його загальної кризи. Відкривши закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму на його імперіалістичній стадії (див. Нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму закон ), В. І. Ленін тим самим встановив, що О. до. до. триватиме цілу епоху. Передумови О. до. до. стали назрівати з тих пір, як домонополістичний капіталізм переріс в монополістичний. Та грань, яка означала перехід від назрівання передумов О. до. до. до його виникнення і розвитку, визначається наступними моментами.
1. Внутрішньо властиве капіталізму протиріччя між продуктивними силами і виробничими стосунками набуло при імперіалізмі характеру гострого конфлікту. О. до. до. означає, що цей конфлікт не лише усе більш загострюється, але і отримує революційний дозвіл у формі ліквідації економічних, соціальних і політичних стосунків реакційних буржуазних буд, відбувається відпадання від системи капіталізму все нових країн.
2. Вступ капіталізму до епохи імперіалізму відкрив еру його вмирання. В. І. Ленін писав, що «...монополія, що зростає і з капіталізму, є вже вмирання капіталізму...» (там же, т. 30, с. 165). О. до. до. означає не просто вмирання капіталізму. Зростає число країн, в яких капіталізм скинутий, відбувається необоротний процес розпаду світової капіталістичної системи.
3. Переростання домонополістичного капіталізму в імперіалізм означає, що капіталізм вступив в стадію, впродовж якої завершується дозрівання передумов соціалістичних революцій. В умовах О. до. до. ці передумови реалізуються: безпосередньо розгортається революційний процес повалення капіталізму і перемоги соціалізму у все ширшому колі країн. Соціалізм розвивається вже не лише як наукова теорія соціалістичної революції, але і як реальна революційна практика пролетаріату, очолюваного комуністичними партіями, і його союзників.
4. До загальної кризи капіталізм залишався усесвітньою системою і його стан визначався внутрішніми закономірностями, співвідношенням внутрішніх сил. О. до. до. означає, що системі капіталізму протистоїть система соціалізму. Вони знаходяться в стані протиборства — в економічному змаганні, ідеологічній і політичній боротьбі один з одним, часом імперіалізм нав'язує соціалізму військові конфлікти. На положення капіталізму весь більший вплив робить співвідношення сил соціалізму і капіталізму на світовій арені. О. до. до., будучи певним станом капіталізму, знаходить свій прояв, з одного боку, в ослабінні капіталізму, а з іншої — в посиленні соціалізму. Будучи процесом розпаду світової капіталістичної системи, О. до. до. включає тенденції і до посилення внутрішнього розкладання капіталізму в рамках окремий узятих країн. У них утворюються і накопичуються економічні і політичні «продукти розпаду» світової капіталістичної системи.
Суть О. до. до. розкривається в наступних його проявах, охарактеризованих в Програмі КПРС: «Відпадання від капіталізму все нових країн; ослабіння позицій імперіалізму в економічному змаганні з соціалізмом; розпад колоніальної системи імперіалізму; загострення протиріч імперіалізму з розвитком державно-монополістичного капіталізму і зростанням мілітаризму; посилення внутрішньої нестійкості і загнивання капіталістичної економіки, що виявляється в зростаючій нездатності капіталізму використовувати повністю продуктивні сили (низькі темпи зростання виробництва, періодичні кризи, постійне недовантаження виробничих потужностей, хронічне безробіття); наростання боротьби між працею і капіталом; різке загострення протиріч світового капіталістичного господарства; небувале посилення політичної реакції по всіх лініях, відмова від буржуазних свобод і встановлення у ряді країн фашистських, тиранічних режимів; глибока криза буржуазної політики і ідеології, — у всьому цьому знаходить своє вираження загальна криза капіталізму» (1973, с. 25—26).
В. І. Ленін неодноразово підкреслював різноманіття проявів О. до. до.. «Криза такий глибокий, — писав Ст І. Ленін, — так широко розгалужений, так усесвітньо великий...» (Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 32, с. 28). Природно, що з наростанням О. до. до., через нерівномірність розвитку капіталізму, одні межі можуть виступати на перший план, інші ж відступати на другій.
З початку 60-х рр. деякі з найбільш загострених у минулому явищ, як хронічне безробіття, наприклад, виступають з меншою силою, чим раніше, зате першорядну вагу придбали такі межі О. до. до., як ослабіння позицій імперіалізму в економічному змаганні з соціалізмом; розпад колоніальної системи імперіалізму; посилення внутрішньої нестійкості і загнивання капіталістичної економіки.
Матеріали з'їздів КПРС, теоретичні документи світового комуністичного руху дають характеристику О. до. до., зовсім не прив'язану раз і назавжди до певного «набору» ознак, а гнучку, таку, що відображає суперечність, різноманіття і мінливість цього процесу.
О. до. до. розвивається не прямолінійно; не можна сказати, що він наростає безперервно, з року в рік. Це нерівномірний і надзвичайно складний процес, який, як і передбачав Ст І. Ленін, йтиме через «довгі і важкі перипетії» (див. там же, т. 27, с. 305).
О. до. до. включає як довготривалі тенденції загострення внутрішніх протиріч капіталізму, так і різні процеси, що тимчасово діють (наприклад, посилення інфляції, різке погіршення платіжного балансу тих або інших країн, соціально-політичні вибухи, подібні тому, який стався у Франції в травні 1968). Такі явища виникають, можуть долатися, щоб через деякий час виявитися знов, інколи зовсім в ін. країні. Їх зникнення на якийсь період можна вважати свідоцтвом того, що сучасний капіталізм в змозі на час і частково ослабити прояви деяких зі своїх протиріч. Проте О. до. до. характеризується в першу чергу саме довготривалими тенденціями, що роблять в історичній перспективі неминучим повний і остаточний крах всієї капіталістичної системи.
Доки капіталізм не скинуть в результаті соціалістичної революції, він пристосовується до умов, що змінюються. «Особливості сучасного капіталізму значною мірою пояснюються тим, що він пристосовується до нової обстановки в світі... Проте пристосування до нових умов не означає стабілізації капіталізму як системи. Загальна криза капіталізму продовжує заглиблюватися» (Матеріали XXIV з'їзду КПРС, 1971, с. 14—15).
Було б невірне судити про розвиток О. до. до. лише за даними економічної кон'юнктури. О. до. до. є складний комплекс багатьох економічних і соціально-політичних процесів, що роз'їдають систему імперіалізму. В ході історичного розвитку загальна нестійкість капіталізму зростає. Це відбувається не лише при економічних спадах, але і в умовах зростання виробництва, бо доданками цієї нестійкості є, з одного боку, поглиблення протиріч економіки капіталізму і, з іншою, — зростання народного господарства, оборонної потужності і політичного впливу соціалізму, а також різного роду політичні, національні і ін. суспільні кризи на капіталістичному світі створювані пануванням монополій, оскільки воно веде до усе більш жорстокої експлуатації народів. Одним з проявів О. до. до. є посилення загнивання імперіалізму, не дивлячись на те що об'єм продукції капіталістичного виробництва зростає, а його технічне оснащення покращується. Ленінська теза про загнивання зовсім не означає твердження про припинення зростання капіталістіченських продуктивних сил. Ленін говорить про боротьбу двох тенденцій — одній до загнивання, а інший до підвищення рівня розвитку техніки, зростання обсягу виробництва. У 30-х рр. в жорстоких економічних кризах особливо яскраво виявлялася тенденція до загнивання. Але і тоді вона зовсім не означала, що ніде і ні в чому не було жодного прогресу. На початку 70-х рр. індекси капіталістичного виробництва, інвестицій говорять про значне зростання, але це, у свою чергу, не означає, що загнивання більше немає. У сучасний період воно зі всією очевидністю виявляє себе в розриві між потенційними можливостями продуктивних сил і їх реальним використанням на капіталістичному світі.
Обсяг промислового виробництва в США зріс за 1950—72 приблизно в 2,6 разу, а результатів наукових досліджень накопичено за цей період у багато разів більше. У прагненні до підвищення прибутків монополії застосовують нову техніку, але далеко не в тому об'ємі, який можливий при сучасному рівні наукових досягнень. Як і раніше зберігається величезний розрив між рівнями розвитку продуктивних сил в розвинених капіталістичних країнах, з одного боку, і в країнах, що розвиваються, де проживає дві третини населення несоциалістічеського світу, — з іншою. Показником загнивання сучасного капіталізму є і те, що в капіталістичних країнах катастрофічно посилюється процес забруднення людину довкілля унаслідок корисливого використання монополіями досягнень сучасної науки і техніка.
В історичному протиборстві сил прогресу і реакції соціалізм добивається нових успіхів не лише в області виробництва матеріальних благ, але і в усесвітній битві за розуми і серця людей. У багатьох капіталістичних країнах спалахують все нові соціально-політичні кризи, нестримно набирає силу робочий рух. У деяких країнах Африки і Азії національно-визвольний рух придбав яскраво виражену антікапіталістічеськую спрямованість. «Світовий революційний рух, не дивлячись на труднощі і невдачі окремих його загонів, продовжує настання... Імперіалізм безсилий повернути втрачену їм історичну ініціативу, обернути назад розвиток сучасного світу» (Міжнародна Нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969, с. 286, 289).
В своєму розвитку О. до. до. проходить через певні етапи, і кожному властиві особливі межі. Вони є конкретизацією останніх в своєрідних умовах. О. до. до. історично прошел в своєму розвитку два етапи і в середині 50-х рр. вступив в третій.
Основою періодизації епохи О. до. до. є істотна зміна співвідношення сил між капіталізмом і соціалізмом. Перший етап О. до. до. почався у зв'язку з 1-ою світовою війною 1914—18 і особливо Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Головні межі цього етапу: сталося перше у історії скорочення сфери капіталістичної експлуатації, твердження і розвиток диктатури пролетаріату в Росії; у ряді країн мали місце крупні революційні виступи пролетаріату, що глибоко потрясли капіталізм; під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції, що покінчила з національним гнітом в Росії, почалися повстання і національно-визвольні війни в колоніальних країнах, виник і розвернувся криза колоніальної системи імперіалізму; сталося загострення протиріч капіталістичної економіки в результаті скорочення сфери капіталістичної експлуатації і розгортання кризи колоніальної системи. Економічна криза 1929—33 по своїй глибині і масштабам не мав собі рівних за всю історію капіталізму.
Розрізняють три періоди першого етапу О. до. до. Роки 1917—23 — період революційних виступів пролетаріату і економічних потрясінь. Наступний період — 1924—29 — період відносної нестійкій стабілізації капіталістичних господарства, відносного зміцнення політичного панування буржуазії, період тимчасового ослабіння напруження революційної боротьби пролетаріату. Третій період — 1929—39 — характеризується в області економіки двома кризами (1929—33 і 1937—38), в області політики — перш за все встановленням фашистських диктатур в деяких імперіалістичних країнах (Німеччина, Іспанія). В цілому для цього періоду характерне нове різке загострення капіталістичних протиріч, протиріч між найбільшими імперіалістичними країнами (в першу чергу між нацистською Німеччиною, з одного боку, і Англією, Францією і США — з іншою), що привели врешті-решт до виникнення 2-ої світової війни 1939—45.
В ході 2-ої світової війни і соціалістичних революцій, що сталися у ряді країн Європи і Азії, почався другий етап О. до. до. Перемога СРСР над фашизмом привела до створення умов сприятливих для посилення демократичних сил у всіх країнах. Перемога СРСР надихнула народи, що поневолили, на посилення боротьби з імперіалізмом і національним гнітом, сприяла потужному підйому національно-визвольного руху в колоніальних і залежних країнах, розв'язала внутрішні прогресивні сили у ряді країн Європи і Азії, допомогла цим силам, очолюваним робочим класом, повалити реакційні режими і встановити народно-демократичних буд. Від капіталізму відпала низка країн, народи яких вступили на дорогу соціалістичних перетворень. Головні межі другого етапу О. до. к.: перетворення соціалізму з системи, обмеженої рамками однієї країни, в світову систему, що охоплює низку країн; поглиблення кризи колоніальної системи, що привело до її розпаду; подальше загострення внутрішніх протиріч капіталістичної економіки.
Світовий капіталізм переживає новий, третій етап загальної кризи. Він розвернувся не у зв'язку зі світовою війною, а в умовах світу. Основні його межі: світова соціалістична система стала вирішальною силою в антиімперіалістичній боротьбі; звалилася система колоніального рабства, її розпад виражається вже не лише в ломці політичної структури колоніалізму, але і в тому, що почалося підривання, а подекуди і ліквідація економічного коріння колоніалізму; у багатьох країнах національно-визвольні рухи стали набувати яскраво виражений антікапіталістічеський характер; посилилася нестійкість капіталістичної економіки. Тепер це наслідок вже не 2-ої світової війни, а результат монополістичного вживання нової техніки, небувалого для мирного часу розвитку державно-монополістичного капіталізму, мілітаризації, що викликали подальше загострення протиріч всієї сукупності соціально-економічних стосунків капіталізму.
Навіть найбільш розвинені капіталістичні держави не позбавлені від серйозних економічних потрясінь. США, наприклад, в 1969— 1971 переживали чергову економічну кризу. У 60-х рр. почалася серйозна криза валютно-фінансової системи капіталізму, в 70-х рр. капіталістичний світ вступив в період гострої енергетичної кризи. У ряді країн наголошувався спад виробництва, зростання інфляції і безробіття.
