Варшавський договір 1955
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Варшавський договір 1955

Варшавський договір 1955 Про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, підписаний Албанією, Болгарією, Угорщиною, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщею, Румунією, СРСР і Чехословакією 14 травня 1955 на Варшавській нараді європейських держав по забезпеченню світу і безпеки в Європі. Набрав чинності 5 червня 1955, після здачі на зберігання Польщі як країні-депозитарію ратифікаційних грамот всіма учасниками Ст д. Албанія з 1962 участі у роботі Ст д. не приймала; у вересні 1968 вона в однобічному порядку денонсувала договір.

загрузка...

  Висновок Ст д. було викликано загрозою світу в Європі, створеною ратифікацією західними державами Паризьких угод 1954, що передубачали утворення Західноєвропейського союзу, ремілітаризацію Західній Німеччині і включення її в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Ст д. носить строго оборонний характер. Він має на меті вживання необхідних заходів для забезпечення безпеки країн — його учасниць і підтримки світу в Європі. Договір складається з преамбули і 11 статей. Відповідно до його умов і Статуту ООН(Організація Об'єднаних Націй) держави — учасники Ст д. зобов'язалися стримуватися в своїх міжнародних відносинах від загрози силоміць або її вживання, а в разі озброєного нападу на кого-небудь з них надати таким, що піддався нападу державам негайну допомогу всіма засобами, які представляться їм необхідними, включаючи застосування озброєної сили. Члени організації Ст д. зобов'язалися діяти у дусі дружби і співпраці в цілях подальшого розвитку і зміцнення економічних і культурних зв'язків між собою, слідуючи принципам взаємної пошани незалежності, суверенітету і невтручання в внутрішні справи один одного і ін. держав. Передбачені взаємні консультації учасників Ст д. по всіх важливих міжнародних питаннях, що зачіпають їх загальні інтереси. Для проведення консультацій і розгляду питань, що виникають у зв'язку із здійсненням Ст д., створений Політичний консультативний комітет (ПКК). На практиці склалося, що в ПКК представлені всі держави — учасники Ст д. на найвищому рівні.

  Термін дії Ст д. — 20 років з автоматичним продовженням його на 10 років для тих держав, які за рік до закінчення терміну не передадуть уряду Польщі заяви про денонсацію Ст д. Він відкритий для приєднання інших держав, незалежно від їх суспільного і державного устрою. Ст д. втратить силу в разі створення в Європі системи колективної безпеки і висновку з цією метою Загальноєвропейського договору.

  Для забезпечення ефективного захисту від можливої агресії учасники Ст д. прийняли рішення про створення Об'єднаного командування озброєними силами, у ведення якого за угодою між ними виділяються відповідні національні контингенти. На чолі Об'єднаного командування коштує Головнокомандуючий Об'єднаними озброєними силами (ОВС; у 1955 — червні 1960 Маршал Радянського Союзу І. С. Конев, в червні 1960 — липні 1967 Маршал Радянського Союзу А. А. Гречко, з липня 1967 Маршал Радянського Союзу І. І. Якубовський). При Головнокомандуючому є Штаб ОВС начальники Штабу — генерали армії А. І. Антонов (1955—62), П. І. Батов (1962—65), М. І. Казаков (1965—68), С. М. Штеменко (з серпня 1968)]. Місцеперебування Штабу — Москва. 17 березня 1969 Будапештську нараду ПКК затвердило положення про Комітет міністрів оборони держав — учасників Ст д., а також нове положення про Об'єднані озброєні сили і Об'єднане командування.

  Об'єднане командування і Штаб ОВС забезпечують взаємодію озброєних сил і зміцнення обороноздатності країн — учасниць Ст д. У цих цілях вони проводять спільні командно-штабні і військові учення і маневри на території цих країн. Спільні учення і маневри союзних армій проводилися на території всіх вхідних в нього країн. До найбільш великих відносяться учення під кодовими назвами: «Жовтневий штурм» (жовтень 1965), «Влтава» (вересень 1966), «Родопи» (серпень 1967), «Дніпро» (вересень 1967), «Північ» (липень 1968), «Весна-69» (березень — квітень 1969), «Одру — Ніса» (вересень 1969), «Братерство по зброї» (жовтень 1970) і ін.

  На нарадах ПКК і ін. нарадах країн — учасниць Ст д. їх представники обговорювали найважливіші питання міжнародних відносин і вдосконалення організації Ст д., а також неодноразово виступали з ініціативами по розрядці міжнародної напруженості. ПКК збирався: 27—28 січня 1956 в Празі, 24 травня 1958 в Москві 4 лютого 1960 в Москві, 28—29 березня 1961 в Москві, 7 червня 1962 в Москві, 26 липня 1963 в Москві, 19—20 січня 1965 у Варшаві, 4—6 липня 1966 в Бухаресті, 6—7 березня 1968 в Софії, 17 березня 1969 в Будапешті, 2 серпня 1970 в Москві, 2 грудня 1970 в Берліні; 3—5 серпня 1961 проходіло нарада перших секретарів ЦК комуністичних і робочих партій, а 25 липня 1963 — нарада перших секретарів ЦК комуністичних і робочих партій і глав урядів держав Ст д. Засідання Комітету міністрів оборони проводилися 22—23 грудня 1969 в Москві, 21—22 березня 1970 в Софії і 2—3 березня 1971 в Будапешті. Був створений також Військова рада Об'єднаних озброєних сил, засідання якої проходілі 9—10 грудня 1969 в Москві, 27—28 квітня 1970 в Будапешті і 27—30 жовтня 1970 у Варне. Неодноразово скликалися в рамках Ст д. наради міністрів закордонних справ, міністрів оборони і їх заступників.

  Вже на першому (Празькому) засіданні ПКК (27—28 січня 1956) держави — учасники Ст д. виступили з пропозиціями, що передубачали заміну військових угрупувань, що існували в Європі, системою колективної безпеки, встановлення зон обмеження і контролю над озброєннями і так далі

  На Московському засіданні ПКК (24 травня 1958) була прийнята Декларація, в якій пропонувалося укласти пакт про ненапад між державами — учасниками Ст д. і членами НАТО(Організація Північноатлантичного пакту).

  В прийнятій на засіданні ПКК в Москві (4 лютого 1960) Декларації союзні держави схвалили вирішення Радянського уряду в однобічному порядку відмовитися від ядерних випробувань за умови, що західні держави також не відновлять ядерних вибухів, і призвали створити сприятливі умови для завершення вироблення договору про припинення випробувань ядерної зброї.

  На Варшавській нараді ПКК (19— 20 січня 1965) обговорювалося положення, що склалося у зв'язку з планами створення багатобічних ядерних сил НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), а також розглянуті захисні заходи на випадок здійснення цих планів.

  якнайповніше миролюбна програма держав — учасників Ст д. була сформульована в Декларації про зміцнення світу і безпеки в Європі, прийнятій на нараді ПКК в Бухаресті (4—6 липня 1966). Розгорнута в Декларації програма досягнення європейської безпеки передбачала, зокрема, поряд з вирішенням інших важливих питань, розвиток добросусідських стосунків між всіма європейськими державами на основі принципів мирного співіснування держав з різним суспільним устроєм; часткові заходи по військовій розрядці на європейському континенті; унеможливлення допуску ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) до ядерної зброї в якій би то не було формі; визнання реально існуючих кордонів в Європі і так далі Для обговорення питань забезпечення безпеки в Європі і налагодження загальноєвропейської співпраці держави — учасники Ст д. запропонували скликати загальноєвропейську нараду.

  Учасники Бухарестської наради, а також наради ПКК в Софії (6—7 березня 1968) рішуче засудили озброєну інтервенцію американського імперіалізму у В'єтнамі і підтвердили свою підтримку визвольної боротьби в'єтнамського народу. На Софійській нараді відбувся також обмін думками з проблеми нерозповсюдження ядерної зброї.

  Будапештська нарада ПКК (17 березня 1969), поряд з розглядом питань по зміцненню і вдосконаленню військової організації Ст д., приділило велику увагу питанням європейської безпеки і прийняло Звернення до всіх європейських країн відносно підготовки і проведення загальноєвропейської наради з метою знайти дороги і засоби, що ведуть до ліквідації розколу Європи на військові угрупування і здійснення мирної співпраці між європейськими державами і народами, до створення міцної системи колективної безпеки.

  Ідея Будапештської наради ПКК про скликання загальноєвропейської наради отримала подальший розвиток на нараді міністрів закордонних справ країн — учасниць Ст д., що відбувся в Празі 31 жовтня 1969. Міністри закордонних справ запропонували провести загальноєвропейська нарада в Хельсінкі в 1-ій половині 1970. До порядку денного наради вони рекомендували включити два питання: про забезпечення європейської безпеки і про відмову від вживання сили або загрози її вживання у взаємних стосунках між державами в Європі; про розширення торгівельних, економічних і науково-технічних зв'язків на рівноправних початках, направлених на розвиток політичної співпраці між європейськими державами.

  На тому, що відбувся 21—22 червня 1970 в Будапешті Нараді міністрів закордонних справ країн — учасниць Ст д. ці пропозиції були розширені і конкретизовані.

  Учасники наради ПКК, що відбулася 20 серпня 1970 в Москві, схвалили договір між СРСР і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), підписаний в серпні 1970, і виразили твердий намір зробити залежні від них подальші кроки, направлені на зміцнення європейської безпеки і скликання загальноєвропейської наради.

  Позиція країн — учасниць Ст д., направлена на зміцнення безпеки і розвиток мирної співпраці в Європі, була знов підтверджена на Берлінській нараді ПКК (2 грудня 1970). Учасники Берлінської наради відзначили величезне значення для доль європейського світу визнання існуючого положення в Європі, що склався у результаті 2-й світової війни, вказали на важливість укладення договору між СРСР і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і парафування (листопад 1970) договору між ПНР(Польська Народна Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (підписаний 7 грудня 1970), одностайно виразили солідарність з миролюбною політикою ГДР(Німецька Демократична Республіка) і підкреслили її роль в побудові міцного світу в Європі, підтримали справедливу вимогу ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) про невизнанню з самого початку Мюнхенської угоди 1938, відзначили, що досягнення взаємоприйнятної домовленості по Західному Берліну могло б служити інтересам розрядки напруженості в центрі Європи, а також потребам населення Західного Берліна і висловилися знов за скликання без яких-небудь попередніх умов загальноєвропейської наради по питаннях безпеки і співпраці.

  Учасники наради підтвердили свою готовність надавати і надалі рішучу підтримку що піддався агресії народам Індокитая і арабським народам, у тому числі арабському народові Палестини, і знов вказали на необхідність політичного врегулювання в Індокитаї і на Близькому Сході.

  У зв'язку з агресією колонізаторів проти Гвінейської Республіки учасники Берлінської наради зажадали покласти край імперіалістичним провокаціям проти незалежних народів Африки.

  Пропозиції, висунуті державами — учасниками Ст д., знаходяться в центрі уваги всіх європейських народів. Ці пропозиції, як і вся діяльність організації Ст д., свідчать про справжню миролюбність її учасників і їх турботу про підтримку світу і безпеки в Європі.

  Публ.: Варшавська нарада європейських держав по забезпеченню світу і безпеки в Європі (Варшава, 11—14 травня 1955 р.), М., 1955; Засідання ПКК, заснованого відповідно до Варшавського договору (Прага, 27 і 28 січня 1956 р.), М., 1956; Матеріали наради ПКК держав-учасників Варшавського договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу (Москва, 24 травня 1958 р.), М., 1958; Документи Совещанія ПКК держав — учасників Варшавського договору (Бухарест, 4—6 липня 1966 р.), М., 1966. Див. також документи ПКК і інших форумів стран—участніц Ст д. у газ.(газета) «Правда», 1960, 5 февр.(лютий); 1961, 31. березня, 6 і 14 авг.(серпень): 1962, 10 червня; 1963, 27—28 липня; 1965, 22 янв.(січень); 1968, 9 березня; 1969, 18 березня і 1 листопада; 1970, 24 червня, 21 авг.(серпень), 3—4 дек.(грудень)

  Літ.: Тункин Р. І., Про деякі питання міжнародного договору у зв'язку з Варшавським договором, «Радянська держава і право», 1956 №1; Жуків Р. П., Варшавський договір і питання міжнародної безпеки, М., 1961; Батів П. І., Надійний щит. До 10-ліття укладення Варшавського договору, М., 1965; Voss Н., Nordatlantikpakt, Warschauer Vertrag und die Charta der Vereinten Nationen, B., 1958; Strategic survey 1966—1969, L., 1967—70.

  Е. С. Шевченко.