Народна демократія, форма політичної організації суспільства, Європи, що затвердилася у ряді країн, і Азії в результаті народно-демократичних революцій 40-х рр. 20 ст Виникнення Н. д. пов'язано з другим етапом загальної кризи капіталізму, характером 2-ої світової війни 1939—45, з вирішальною роллю СРСР в звільненні від фашизму і окупації народів Європи і Азії. У переважній частині цих країн Н. д. виникла як революційно-демократична влада, керована робочим класом; в ході переростання народно-демократичної революції в соціалістичну Н. д. перетворилася на форму диктатури пролетаріату . У Болгарії, як пише Т. Жівков, владу «... по своєму класовому характеру завжди була владою соціалістичною в народно-демократичній формі» (Ізбр. статті і мови, т. 1 М., 1965, с. 421).
По своєму класовому характеру Н. д. на демократичному етапі розвитку була новим типом влади, що є демократичною диктатурою ряду класів, — пролетаріату, селянства, дрібної буржуазії і частини середньої (національною) буржуазії, засновану на союзі пролетаріату і селянства при гегемонії пролетаріату. У зв'язку з цим завдання соціалістичній революції в політичної області полягала в посиленні ролі робочого класу в керівництві державою, усуненні від влади представників буржуазії. Затвердження диктатури пролетаріату відбувалося з використанням парламенту, в рамках конституції, коли під тиском мас «знизу» і при використанні що вже належала робочому класу частини влади «зверху» парламентом відсторонялися від влади представники експлуататорів, приймалася і здійснювалася програма соціалістичних перетворень.
Впродовж 1945—47 тактика марксистсько-ленінських партій у ряді країн Н. д. (Чехословакії, Угорщині, Румунії і ін.) полягала в тому, щоб, висуваючи революційні вимоги, поступово, фракцію за фракцією, викрити буржуазні партії перед масами, і за допомогою мас, що позбавляли їх довіри, вигнати представників буржуазії з парламенту і органів влади. Радянський Союз надавав країнам Центральною і Південно-східною Європи всесторонню допомогу і гарантував від втручання імперіалістичних держав. Класова боротьба трудящих цих країн завдяки правильній політиці і тактиці марксистсько-ленінських партій привела в 1947—48 до встановлення диктатури пролетаріату у формі Н. д. Н. д. «... відобразила своєрідність розвитку соціалістичної революції в умовах ослабіння імперіалізму і зміни співвідношення сил на користь соціалізму. У ній знайшли також своє віддзеркалення історичні і національні особливості окремих країн» (Програма КПРС, 1973, с. 19—20).
В країнах Центральної і Південно-східної Європи національно-визвольний, революційно-демократичний рух, що включав вельми різнорідні соціальні сили, з одного боку, створював нові форми політичної організації (Національний фронт, народні комітети і т.д.), а з іншої — зберігало деякі старі форми (парламент, місцева самоврядність, загальна виборча право, багатопартійність), наповнювало їх новим вмістом, підпорядковувало завданням революційного перевлаштування суспільства.
Важливою особливістю Н. д. є характер заміни старого державного апарату новим. Державний апарат був відтворений в ході звільнення від фашизму. При цьому із самого початку ряд ключових позицій в народно-демократичній державі (поліція, органи безпеки і ін.) опанували трудящі; в той же час деякі його важливі ланки залишилися в руках представників буржуазії. У боротьбі з фашистськими і реакційними елементами, політичні партії яких дискредитували себе і були заборонені, державний апарат очищався від ворожих елементів, відбувалася його демократизація. Затвердження диктатури пролетаріату ознаменувалося тим, що всі ланки державного апарату були очищені від противників соціалізму і перебудовані у зв'язку із завданнями соціалістичного будівництва.
Одній з відмінних рис Н. д. є збереження, як правило, загального і рівного виборчого права за всіма громадянами, включаючи буржуазію. Ще в перші роки Радянської влади В. І. Ленін підкреслював, що «... питання про позбавлення експлуататорів виборчого права чисте російське питання, а не питання про диктатуру пролетаріату взагалі» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 37, с. 265). Збереження в країнах Н. д. виборчих прав за буржуазією в перехідний період до соціалізму поставило перед робочим класом і його марксистсько-ленінською партією нові завдання: необхідно було боротися за те, щоб демократична виборча система не була використана буржуазією в своїх корисливих цілях.
Іншою особливістю Н. д. є наявність в деяких країнах декількох партій при провідній ролі марксистсько-ленінської партії. Із затвердженням Н. д. були розбещені і заборонені контрреволюційні, фашистські партії, проте цілий ряд масових партій, зазнавши істотну еволюцію, очистиввшись від реакціонерів, залишився і при диктатурі пролетаріату. У тих випадках, коли у складі тієї або іншої партії більшість складали трудящі, хід боротьби привів до закріплення в керівництві такими організаціями лідерів, готових прийняти і відстоювати програму соціалістичних перетворень. Якщо ж склад партії був більш різнорідний, в результаті широкої роз'яснювальної роботи і своєрідних форм боротьби ці організації стали очолюватися прогресивними діячами, здатними співробітничати в справі соціалістичного будівництва.
Важливою межею Н. д. є існування Національного (Вітчизняного) фронту, що виник на першому етапі революції і об'єднуючого на соціалістичному етапі як всі політичні партії, так і профспілки, жіночі, молодіжні, спортивні і ін. масові організації. Національний фронт створює сприятливі можливості для об'єднання різних прогресивних суспільних сил. При цьому в програмі Національного фронту, а частенько і в його статуті, закріплена провідна роль марксистсько-ленінських партій. Національний фронт намічає завдання всіх партій, висуває загальні списки кандидатів в органи влади, організовує маси, направляє їх діяльність в соціалістичному будівництві.
Як свідчить історичний досвід, суть радянської і народно-демократичної буд на етапі соціалістичного будівництва одна і та ж. «Це — дві форми диктатури пролетаріату» (Дімітров Р., Вибрані твори, т. 2, М., 1957, с. 670).
Н. д. як форма диктатури пролетаріату забезпечила в Болгарії, Угорщині, Кореї, Польщі, Румунії, Чехословакії, Югославії і ін. країнах розгортання будівництва соціалізму. При цьому у ряді країн, зокрема в Болгарії ГДР(Німецька Демократична Республіка), Чехословакії, Румунії, завершені завдання перехідного періоду. Забезпечено створення матеріально-технічної бази соціалізму, соціалістичне перетворення промисловості і сільського господарства, революцію у сфері свідомості і культури. У зв'язку з ліквідацією експлуататорських класів і досягнутими рубежами розвитку тут розгортається переростання диктатури пролетаріату у владу всього народу. Див. також статті про окремих соціалістичних країнах.
