«Економізм»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Економізм»

«Економізм», опортуністична течія в російській соціал-демократії в період її становлення (кінець 19 — почало 20 вв.(століття)), що прагнуло пристосувати тактику і організацію соціал-демократії до стихійного ходу робочого руху. «Його політична суть зводилася до програми: “робітником — економічна, лібералам—політічеськая боротьба”» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 343—44). Лідерами «Е.» були До. М. Тахтароєв, С. Н. Прокоповіч, Е. А. Куськова, Ст Н. Крічевський, А. С. Піккер (А. Мартинов), В. П. Махновец (Акимов) і др.; основними центрами — редакції газети «Робоча думка» і журналу «Робоча справа» (орган «Союзу російських соціал-демократів за кордоном»). «Е.» був першим проявом опортунізму в російській соціал-демократії, різновидом міжнародного опортунізму — бернштейніанства . Поширенню і розвитку «Е.» сприяло: відсутність в російської соціал-демократії ідейної і організаційної єдності; недостатня розвиненість класової самосвідомості пролетаріату, що лише вступав на дорогу самостійної боротьби і поповнювався за рахунок селянства, якому були зрозуміліші вузько економічні завдання боротьби; масовий приплив дрібнобуржуазних елементів в соціал-демократичні організації; успіх економічних страйків в період промислового підйому; арешти, які виривали найбільш дослідну, теоретично підготовлену частину революціонерів. Ідеї «Е.» були вперше сформульовані в № 1 газети «Робоча думка»: «Боротьба за економічний стан, боротьба з капіталом на грунті щоденних насущних інтересів і страйку, як засіб цієї боротьби, — ось девіз робочого руху». Перекручувавши положення марксизму про те, що всяка класова боротьба є боротьба політична, «економісти» стверджували, що будь-який стихійний виступ робітників є політичним. Політична боротьба в розумінні «економістів» означала не самостійну класову боротьбу пролетаріату (покликаного грати роль гегемона в буржуазно-демократичній революції), а легальну опозицію в рамках самодержавних буд і в союзі з іншими «опозиційними суспільними шарами» (участь робітників в присутності по фабричних справах, в міській самоврядності, пред'явлення царському уряду вимог «законодавчого захисту праці» і т.п.). Заперечуючи необхідність висунення пролетаріатом власних політичних вимог і боротьби за них, «новий напрям в соціал-демократії» (так називали себе «економісти») тим самим підпорядковував робочий рух ліберальної буржуазії. «Економісти» преклонялися перед стихійністю робочого руху, стверджували, що пролетаріат самостійно в процесі стихійної боротьби виробляє соціалістичні свідомість. Вони заперечували необхідність політичні партії робочого класу. Основні ідеї «економістів» найбільш послідовно і цілісно були викладені в документі, що отримав назву «Credo» і написаному Шматковий на початку 1899. Поширення «Е.» у соціал-демократичному русі підсилювало організаційна роз'єднаність і ідейний розбрід місцевих груп і комітетів РСДРП. Виражаючи ідеї буржуазного лібералізму в робочому русі, «Е.» зустрів, з одного боку, рішучу критику революційних марксистів, а з іншої — схвалення російських лібералів.

загрузка...

  Перший бій «Е.», що лише формувався як течія, Ленін дав в лютому 1897 при зустрічі «людей» похилого віку і «молодих», що прийшли до керівництва Петербурзьким «Союзом боротьби за звільнення робочого класу» і що знаходилися під впливом «легального марксизму» і бернштейніанства. У засланню в Шушенськом Ленін в серпні 1899 написав «Протест російських соціал-демократів» (проти «Credo» «економістів»), підписаний 17 соціал-демократами засланців, в якому була дана оцінка «Е.» як прояви буржуазного впливу на пролетаріат, вказано на тісний зв'язок «Е.» з ревізіонізмом на Заході. З 1901 боротьбу з «економістами» повела газета «Іскра»; вирішальну роль в ідейному розгромі «Е.» зіграла книга Леніна «Що робити?» (1902). У міру розвитку робочого руху, посилення ролі іскрівців в соціал-демократичних організаціях падав вплив «Е.»; до 1903 лише окремі соціал-демократичні організації залишилися на його позиціях. На Другому з'їзді РСДРП (1903) представники «економістів» («Союз російських соціал-демократів за кордоном», «Петербурзька робоча організація») виступили проти включення в Програму партії пункту про диктатуру пролетаріату, проти внесення соціалістичної свідомості до робочого руху. Після з'їзду більшість «економістів» стали меншовиками.

  Боротьба революційних марксистів на чолі з Леніном проти «Е.» з'явилася одним з умов створення пролетарської партії нового типа — більшовицької партії.

  Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 1, с. 718—20); Ленінська «Іскра», М., 1970; Костін А. Ф., Ленін — творець партії нового типа (1894—1904 рр.), М., 1970; З історії боротьби ленінської партії проти опортунізму, М., 1966: Історія КПРС, т. 1, М., 1964.

  Ст Н. Заботін.