«Що робити? Наболілі питання нашого руху», книга Ст І. Леніна, в якій всесторонньо обгрунтована ідея створення пролетарської партії нового типа, що принципово відрізнялася від партій реформістів Інтернаціоналу 2-го, партії соціалістичної революції і диктатури пролетаріату. У книзі Ленін ідейно розгромив «економізм» як різновид міжнародного опортунізму — бернштейніанства . Написана восени 1901 — лютому 1902 і вперше видана в Штутгарті в березні 1902. У Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, надрукована В т. 6, с. 1—192.
В 1-ій главі книги Ленін, відстоюючи революційно-марксистський напрям в робочому русі, показав, що бернштейніанци, прикриваючись гаслом «свободи критики», виступали з ревізією всіх основних положень марксизму: відкидали ідею пролетарської революції і диктатури пролетаріату, проповідували «співпрацю класів» і т.п. Ленін писав, що творчий розвиток марксизму, збагачення його новим досвідом класової боротьби пролетаріату не має нічого спільного із спробами ревізіоністів підірвати основи і принципи марксизму. «...”Свобода критики”, — писав Ленін, — є свобода опортуністичного напряму в соціал-демократії, свобода перетворювати соціал-демократію на демократичну партію реформ, свобода впровадження в соціалізм буржуазних ідей і буржуазних елементів» (там же, с. 9). «Економізм» в Росії був різновидом міжнародного опортунізму. Преклоняючись перед стихійністю в робочому русі, висуваючи на перше місце економічну форму класової боротьби пролетаріату і трактуючи політичну боротьбу по-реформістськи, «економісти» всіляко принижували роль соціалістичного свідомості, керівну роль партії в робочому русі; об'єктивно були провідниками буржуазного впливу на пролетаріат, т.к. питалісь ідейно і організаційно обеззброїти робочий клас в його боротьбі проти самодержавства і буржуазії. «Економізм» був головною перешкодою на дорозі створення революційної централізованої марксистської партії. Викривши опортуністичну ідеологію «економізму», Ленін обгрунтував і підкреслив значення революційної теорії, марксистській партії як керівної сили масового робочого руху, показав нерозривний зв'язок всіх форм класової боротьби пролетаріату (політичну, економічну і ідеологічну) і з особою силоміць підкреслив значущість теоретичної (ідеологічною) роботи партії. До того ж теоретична озброєність для російської соціал-демократії грала особливо важливу роль, т.к. впервиє в історії робоча партія повинна була очолити загальнонародну боротьбу за перемогу буржуазно-демократичної революції. Без творчого підходу до рішення цієї задачі, без самостійного переосмислення всього досвіду міжнародного пролетарського руху партія не могла стати керівником визвольної боротьби. Партія повинна йти попереду стихійного робочого руху, вказувати йому дорогу, а для цього повинна спиратися на революційну теорію. «Без революційної теорії не може бути і революційного руху, — писав Ленін. —... Роль передового борця може виконати лише партія, керована передовою теорією» (там же, с. 24, 25).
В 2-ій главі давалася розробка питання про співвідношення стихійності і свідомості в робочому русі. «Економісти» вважали, що соціал-демократія не повинна упроваджувати в робочий клас соціалістичну свідомість, що потрібно чекати, поки стихійний пролетарський рух виробить соціалістична свідомість своїми власними силами. Ленін показав, що учення соціалізму розробляється ідеологами робочого класу і вноситься робочою партією в класову боротьбу пролетаріату, яка стихійно розвивається на грунті капіталістичних стосунків. Історія всіх країн свідчить, вказував Ленін, що виключно своїми силами робочий клас в змозі виробити лише свідомість тред-юніоністське (див. Тред-юніонізм ) . Внесення соціалістичної ідеології до робочого руху відбувається в складній, безперервній і гострій боротьбі з буржуазною ідеологією. Ленін писав: «... питання стоїть лише так: буржуазна або соціалістична ідеологія. Середини тут немає (бо жодної ”третьої” ідеології не виробило людство, та і взагалі в суспільстві, що роздирається класовими протиріччями, і не може бути ніколи позакласовій або надкласовій ідеології). Тому всяке применшення соціалістичної ідеології, всякий відступ від неї означає тим самим посилення ідеології буржуазної» (там же, с. 39—40). Насущне завдання марксистської партії в Росії почало 20 ст полягала в тому, як показав Ленін, щоб направити робочий рух на дорогу політичної боротьби проти царизму і капіталізму, озброїти його ідеями наукового соціалізму.
В 3-ій главі освітлював питання про співвідношення економіки і політики, економічних і політичних форм класової боротьби пролетаріату. Ленін піддав критиці «економістів» за їх тред-юніоністське, реформіста розуміння політики і обгрунтував революційну політику марксистської партії. Преклоняння перед стихійністю приводило «економістів» до приниження не лише ролі соціалістичної теорії, але і політичних завдань робочого класу і його партії. Ленін показав, що розуміння політичної боротьби як боротьби за реформи прирікає робочий клас на вічне наймане рабство; що без скидання панування експлуататорів, без боротьби за владу робочого класу пролетаріат не може добитися корінного поліпшення свого економічного стану: «... основний економічний інтерес пролетаріату може бути задоволений лише за допомогою політичної революції, замінюючої диктатуру буржуазії диктатурою пролетаріату» (там же, с. 46, прим.(примітка)). Кінцева мета боротьби пролетаріату — скидання капіталізму і встановлення своєї влади для побудови соціалістичного суспільства. Найближче завдання робочого класу Росії, вказував Ленін, — скидання самодержавства для забезпечення умов боротьби за перемогу соціалістичної революції. Ленін розвинув ідею гегемонія пролетаріату в майбутній буржуазно-демократичній революції, ідею революційного союзу робочого класу і селянства, вперше висунуту їм в роботі «Що таке ’’друзья народа’’ і як вони воюють проти соціал-демократів?» (1894). Робочий клас повинен виступити на чолі загальнодемократичного руху як передовий борець за політичну свободу, тому його партія зобов'язана «... перед всім народом викладати і підкреслювати загальнодемократичні завдання, не приховуючи ні на хвилину своїх соціалістичних переконань» (там же, с. 83). Партія робочого класу, вказував Ленін, повинна з'єднати в Росії демократичну боротьбу всього народу проти самодержавства і соціалістичну боротьбу пролетаріату капіталізму. Тому соціал-демократія зобов'язана вести революційну пропаганду і агітацію у всіх верствах населення, організовувати політичного викриття самодержавства, всіх соціально-політичних буд царської Росії.
В 4-ій і 5-ій главах Ленін обгрунтував свій план побудови марксистської партії (нарис цього плану був дан ним раніше в статті «З чого почати?», — див.(дивися) там же, т. 5, с. 1—13). Керівництво здійсненням політичних цілей пролетаріату було не під силу існували в той період в Росії розрізненим соціал-демократичним комітетам і групам кустарного типа. Була потрібна єдина організація — партія, необхідність будівництва якої заперечували «економісти». «... Стихійна боротьба пролетаріату, — роз'яснював Ленін, — і не зробиться справжньою ”класовою боротьбою” його до тих пір, поки ця боротьба не буде руководіма міцною організацією революціонерів» (там же, т. 6, с. 135). Ленін вважав, що побудову партії треба почати з організації спільноруської політичної газети, що пропагує погляди революційної соціал-демократії. Мережа агентів і кореспондентів газети і з'явиться тим остовом, довкола якого створюватиметься партія. Такою газетою стала ленінська «Іскра» . За планом Леніна партія повинна була складатися з двох частин: вузького круга керівних працівників, головним чином професійних революціонерів, і широкої мережі партійних організацій.
В ув'язненні» своєї книги на питання «що робити?» Ленін дав відповідь: здолати організаційний розбрід і ідейні хитання в рядах російської соціал-демократії і створити бойову організацію революціонерів (див. там же, с. 180—83).
Історичне значення книги Леніна полягає в тому, що в ній голі ідейні витоки опортунізму в робочому русі, що полягали в преклонянні перед стихійністю, розроблені найважливіші питання ідеології і політики марксистської партії, її програмні, організаційні і тактичні принципи. Ці принципи складають ідейну основу КПРС, всіх комуністичних, марксистсько-ленінських партій.
Книга Леніна видавалася 219 разів загальним накладом 11918,1 тис. екз.(екземпляр) на 58 мовах народів СРСР і зарубіжних країн (дані на 1 січня 1977).
