Економіка військова
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Економіка військова

Економіка військова,

  1) специфічна частина народного господарства, підпорядкована в капіталістичних країнах економічному забезпеченню підготовки і ведення воєн, в соціалістичних — зміцненню їх обороноздатності;

загрузка...

  2) галузь знань (військово-економічна наука), що вивчає закономірності економічного забезпечення оборони країни і ведення воєн.

  Е. ст як частина народного господарства включає сферу виробництва всіляких видів військової продукції, їх розподіл, обмін і вжиток. Про існування тісного взаємозв'язку між війною і економікою писали ще представники меркантилізму, а потім класики буржуазної політичної економії. Але наукове обгрунтування залежності війни від економіки, впливи економічних умов на зміну способів ведення воєн дали основоположники марксизму: «Ніщо так не залежить від економічних умов, як саме армія і флот. Озброєння, склад, організація, тактика і стратегія залежать перш за все від досягнутого в даний момент рівня виробництва і від засобів повідомлення» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 171). Історія воєн показує, що у міру розвитку продуктивних сил і вдосконалення бойових засобів збільшуються абсолютні і відносить. розміри військових витрат. Найбільшого об'єму вони досягли в епоху імперіалізму. Внутрішньо властиві імперіалізму закони розвитку і боротьба за переділ світу вже двічі ввергали людство в кровопролитні світові війни і викликали багаточисельні локальні війни. Дві світові війни показали, що успіх війни у величезній мірі залежить від кількості і якості економічних ресурсів, ефективності їх мобілізації і використання. Якщо у війнах 19 ст у військових цілях використовувалося в середньому 8—14% національного доходу воюючих країн, то в роки першої світової війни 1914 —18 цей показник склав в Австро-Угорщині 24,2%, у Великобританії 36,9%, Німеччині 31,6%, Італії 19,2%, Росії 24,1%, у Франції 25,6%, в США 15,5%; під час другої світової війни 1939—45 в США 43,4%, Великобританії 55,7%, Німеччині 67,8%. Для задоволення колосальних потреб 1-й і особливо 2-й світових воєн було потрібно переклад на військові рейки істотної частини всього народного господарства воюючих країн. Так, за деякими підрахунками, в 1941—45 доля військової продукції загалом промисловому виробництві США склала 60,6%.

  З поглибленням загальної кризи капіталізму імперіалістичні держави все більше використовують військову силу як знаряддя політики. Відразу ж після 2-ої світової війни імперіалістичні держави на чолі з США почали готуватися до нової світової війни, проводити політику «холодної війни», збивати агресивні військово-політичні угрупування, направлені проти країн соціалістичної співдружності, робочого руху, національно-визвольної боротьби народів і інших революційних сил сучасності. Розвернулася небачена в історії людства гонка озброєнь. Загальна річна сума світових (лише прямих) військових витрат виросла з 120 млрд. в 1962 до св. 400 млрд. дол.(долар) в 1977. Якщо у минулому Е. ст помітно розвивалася напередодні і в період воєн, то після 2-ої світової війни довголітня і інтенсивна гонка озброєнь привела до формування розгалуженого військового сектора економіки, що постійно діяв.

  Е. ст не відособлена від цивільної — цілий ряд галузей і підприємств випускають як цивільну, так і військову продукцію або виробляють продукцію, яка споживається і в цивільних і у військових секторах економіки (взуття, тканини, одяг, продовольство і т.п.). В той же час в розвитку Е. ст спостерігається ряд особливостей, обумовлених характером військових потреб, призначенням і специфічними властивостями військової продукції, а також існуючим способом виробництва. Вирішальний вплив на розвиток Е. ст надає держава. Воно є єдиним або основним покупцем і споживачем вироблюваної в країні військової продукції, тому саме запитами держави визначаються масштаби і структура Е. ст «Коли капіталісти працюють на оборону, тобто на казну, це вже — ясна річ — не “чистий” капіталізм, а особливий вигляд народного господарства. Чистий капіталізм є товарне виробництво. Товарне виробництво є робота на невідомий і вільний ринок. А капіталіст, що „працює” на оборону, „працює” зовсім не на ринок, а за замовленням казни, суспіль і поруч навіть на гроші, отримані їм в позику від казни» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 32, с. 318—19).

  В області Е. ст найчіткіше виявляється розвиток державно-монополістичного капіталізму . Для державно-монополістичного регулювання Е. ст буржуазної держави, окрім законодавчого і адміністративно-політичних заходів, широко використовують економічні важелі, зокрема надання військово-промисловим корпораціям всіляких фінансових пільг.

  Уявлення про відносні розміри Е. ст, тобто про міру мілітаризації економіки, можна отримати на основі даних про питому вагу прямих військових витрат країни в її валовому національному продукті (ВНП, див.(дивися) таблиці.). Але цей узагальнений показник занижує дійсний рівень військового вжитку, т.к. офіциально публіковані відомості про військові витрати не включають всі види військових витрат, а дані про ВНП значно завищені, т.к. імеют повторний рахунок.

  Абсолютні і відносні розміри офіційно оголошених військових витрат провідних імперіалістичних держав

Країни

1970

1976

в млн. дол.(долар)

в % до валового національного продукту

в млн. дол.(долар)

в % до валового національного продукту

США

77 854

7,4

102 691

6,0

Великобританія

5 850

4,9

10 734

5,1

ФРН

6 217

3,3

15 220

3,6

Францію

6 014

3,3

12 857

3,7

Італія

2 599

2,8

3 821

2,6

Канада

2 061

2,4

3 231

1,9

Японія

1 592

0,8

5 058

0,9

  гранично-можливі кордони розвитку Е. ст визначаються військово-економічним потенціалом країни. Основна ланка Е. ст — військова промисловість. Ядро її складає промисловість озброєння: авіаракетна і атомна, військове суднобудування, виробництво військової радіоелектроніки, бронетанкової техніки, боєприпасів, артилерійсько-стрілецького озброєння і ін.

  Домінуюче положення в Е. ст сучасного капіталізму займають США, де сконцентровано приблизно 3 / 4 вироблюваною у всіх країнах НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) ( Організація Північноатлантичного договору ) авіаракетної техніки і виробництва артилерійсько-стрілецького озброєння, 2 / 3 будівництва військових кораблів (середина 70-х рр.).

  Другий крупний центр капіталістичною Е. ст — західноєвропейські країни НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Правлячі кола цих країн намагаються розширити координацію розвитку Е. ст і підвищити її ефективність. Інтеграційні процеси охоплюють область розробки і виробництва озброєння.

  У виробництві військової продукції беруть участь як державні, так і приватні підприємства. Проте в США і в західноєвропейських країнах основне місце в розвитку Е. ст займає приватний капітал, що при цьому веде роль грають нечисленні крупні корпорації. У 1974/75 фінансовому році 100 крупних американських компаній припадало на частку 68,7% військових державних замовлень, у тому числі на 10 найбільших — 31,4%; 1-е місце за загальною вартістю отриманих військових замовлень займала «Локхид Ейркрафт» (2,1 млрд. дол.(долар)), 2-і, — «Боїнг компані» (1,6 млрд. дол.(долар)). Крупні постачальники військовій продукції, складові ядро військово-промислових комплексів, ради збільшення прибутків перешкоджають розрядці міжнародної напруженості, добиваються посилення гонки озброєнь.

  Е. ст в соціалістичних країнах створюється для захисту інтересів трудящих, їх революційних завоювань. Перша соціалістична країна з самого початку свого існування повинна була налагоджувати військове виробництво, щоб захистити себе від внутрішньої контрреволюції і військової інтервенції.

  Після закінчення Громадянської війни 1918—20 Комуністична партія і Радянська держава, поряд із здійсненням відновлення народного господарства і програми розгорнутого соціалістичного будівництва, велику увагу приділяли розвитку авіаційною, танковою, артилерійською і інших галузей оборонної промисловості. Створений в передвоєнні роки військово-економічний потенціал СРСР послужив матеріальною основою для форсованого розвитку Е. ст і забезпечення виробництва всіх видів зброї і бойової техніки в роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 . Для можливо повнішого задоволення потреб фронту максимально відмобілізували матеріальні, трудові і фінансові ресурси. Різко зросли абсолютні і відносні розміри військових витрат в державному бюджеті СРСР: доля національного доходу, використовувана у військових цілях, збільшилася з 15% в 1940 до 55% в 1942. Самовіддана праця радянського народу, величезна організаторська робота Комуністичної партії, переваги соціалістичного суспільного і державного устрою дозволили швидкими темпами нарощувати випуск військової продукції, перевершити в роки війни фашистську Німеччину за всіма показниками випуску озброєнь і оснастити армію в достатніх розмірах високоефективними видами зброї і бойовий техніка, що мало вирішальне значення для розгрому противника.

  В післявоєнні роки в умовах все зростаючих агресивних військово-економічних приготувань імперіалізму, і перш за все держав — членів НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), країни соціалістичної співдружності вимушені були для зміцнення обороноздатності створювати і виробляти сучасну зброю і бойову техніку. СРСР і інші країни Варшавського договору 1955 роблять заходи до посилення оборонної потужності країн соціалістичної співдружності. При цьому розширюються і удосконалюються форми військово-економічної співпраці між братськими соціалістичними країнами, які для захисту своїх завоювань вимушені витрачати значні засоби на військові цілі. Так, витрати СРСР на оборону склали: 17,6 млрд. крб. в 1974, 17,2 млрд. крб. в 1977 (їх доля в державному бюджеті СРСР зменшилася з 11,5% в 1970 до 7,2% в 1977). Одночасно КПРС і Радянська держава ведуть величезну роботу по реалізації висунутою 25-м-кодом з'їздом КПРС (1976) програми подальшої боротьби за мир і міжнародну співпрацю, за свободу і незалежність народів. СРСР і інші соціалістичні країни підсилюють боротьбу за припинення гонки озброєнь, скорочення озброєнь і озброєних сил, за досягнення реальних успіхів в області роззброєння.

  Е. ст як галузь знань — складова частина військової науки . Вона вивчає взаємозв'язки між війною і економікою; питання оцінки і зіставлення військово-економічних потенціалів протиборчих країн і їх коаліцій; визначення форм і доріг мобілізаційної підготовки народного господарства і його перекладу на військові рейки у разі потреби; забезпечення ефективності системи функціонування Е. ст і використання ресурсів, що направляються на військові цілі і т.д. Військово-економічна теорія носить класовий характер.

  Буржуазна військово-економічна наука формувалася в епоху імперіалізму. Істотний вплив на її розвиток зробили 1-я і 2-я світові війни. Післявоєнна гонка озброєнь сприяє подальшому розвитку теорії Е. ст, зокрема в США. У роботах буржуазних авторів робиться спроба, з одного боку досліджувати проблеми економічної підготовки сучасної війни, з іншої — виправдати і приховати класовий і агресивний характер небаченої гонки озброєнь і розвитку мілітаризму в капіталістичних державах.

  Військово-економічна наука соціалістичних країн досліджує закономірності розвитку соціалістичного військового господарства на користь віддзеркалення військової загрози і зриву імперіалістичної агресії. Вона розглядає і обгрунтовує дороги і способи управління і зміцнення економічної бази оборони країни і ефективного використання ресурсів, що виділяються на оборонні цілі, на надійний захист завоювань соціалізму і збереження загального світу.

  Літ.: Енгельс Ф., Ізбр. військові твори, М., 1956; його ж, Анті-Дюрінг, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20; Ленін Ст І., Войовничий мілітаризм і антимілітаристська тактика соціал-демократів, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17; його ж, Капіталісти і озброєння, там же, т. 23; його ж, Соціалізм і війна, там же, т. 26; його ж, Військова програма пролетарської революції, там же, т. 30; його ж, Введення соціалізму або розкриття казнокрадства?, там же, т. 32; його ж, Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися, там же, т. 34; його ж, Мова на II Всеросійській нараді відповідальних організаторів по роботі в селі 12 червня 1920 р., там же, т. 41; його ж, IX Всеросійський з'їзд Рад, там же, т, 44; Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1977; Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941—1945, т. 1¾6, М., 1960—65; Вознесенський Н., Військова економіка СРСР в період Вітчизняної війни, М., 1948; Корнієнко А. А., До критики сучасних теорій мілітаризації економіки, М., 1960; Лаговський А., Стратегія і економіка, 2 видавництва, М., 1961; його ж, В. І. Ленін про економічне забезпечення оборони країни, М., 1976; Аврамчук Ф., Власьевіч Ю., Мілітаризація економіки і загострення протиріч імперіалізму, М., 1962; Шифман М. С., Війна і економіка, М., 1964; Бурлак М. І., Військовий вжиток і капіталістичне відтворення, М., 1969; Кравченко Р. С., Економіка СРСР в роки Великої Вітчизняної війни (1941¾1945 рр.), 2 видавництва, М., 1970; Фарамазян Р. А., США: мілітаризм і економіка, М., 1970; Бартенев С. А., Економіка — тил і фронт сучасної війни, М., 1971; Власьевіч Ю. Е., У що обходяться народам імперіалістичні війни, М., 1971; Союз меча і долара. Сб. матеріалів про військово-промисловий комплекс США, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973; Кузьмін Р. До., Військово-промислові концерни, М., 1974; Громів Л. М., Фарамазян Р. А., Військова економіка сучасного капіталізму, М., 1975; Перло Ст, Мілітаризм і промисловість, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1963; Хитч Ч., Маккин Р., Військова економіка в ядерне століття, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964; Stockfish J. A. (ed.), Planning and forecasting in the defense industries, Belmont, (Calif.), 1962; Lapp R. E., Arms beyond doubt, N. Y., 1970; Stankiewicz W., Ekonomika wojenna, Warsz., 1970; його ж, Socjalistjczna mysl wojenno-ekonomiczna, Warsz., 1972; Melman S., Pentagon capitalism. The political economy of war, N. Y., 1970; його ж, The permanent war economy, N. Y., 1974; Fox J. R., Arming America. How the US buys weapons, Boston, 1974; Weidenbaum M. L., The economics of peacetime defense, N. Y., 1974; Beiträge zur Militärökonomie, B., 1976.

  Р. А. Фарамазян.