Організація Північноатлантичного договору , НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) (North Atlantic Treaty Organization — NATO), військово-політичний союз, направлений проти соціалістичний країн і національно-визвольна рухи; створений за ініціативою США. Почав свою діяльність в розпал «холодної війни», на основі Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 представниками урядів США Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Канади, Італії, Португалії, Норвегії, Данії, Ісландії; у 1952 до договору приєдналися Греція і Туреччина, в 1955 — ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). Стаття 5 — найважливіша ст. Північноатлантичного договору — встановлює, що в разі «озброєного нападу» на одного або декількох його учасників інші члени НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) негайно нададуть допомогу країні або країнам, що піддалися «нападу», шляхом здійснення такої дії, яке вони «визнають необхідним, включаючи застосування озброєної сили». Географічна сфера дії договору, визначувана ст. 6, охоплює території всіх учасників договору, острови «в північноатлантичному районі — на північ від тропіка Раки», договори, що знаходяться під юрисдикцією учасників, і Середземне море. Ст.(Старий) 4 договори передбачає консультації між країнами — членами НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) всякий раз, коли, на думку будь-якої з них, «...терріторіальная цілісність, політична незалежність або безпека будь-яка із сторін виявиться під загрозою». Ця стаття має на меті «обгрунтувати», в разі потреби, втручання НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) у внутрішні справи її учасників (наприклад, в разі виникнення революційної ситуації в тій або іншій країні). У договорі не вказується термін його дії. Згідно ст. 13, будь-яка країна що входить в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), має право відмовитися від участі в договорі через 20 років після його набирання чинності і вийти з нього через рік після повідомлення про його денонсацію. У липні 1966 Франція вийшла з військової організації НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), залишаючись учасницею Північноатлантичного договору. Своє рішення французький уряд обгрунтував прагненням «відновити на французькій території повне здійснення свого суверенітету». У серпні 1974 з військової організації НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) вийшла Греція.
Найвищі органи Північноатлантичного блоку — сесії Ради НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) і Комітет військового планерування, скликані, як правило, 2 рази в рік. На сесіях Ради НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) уряду вхідних в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) країн представлені міністром закордонних справ і залежно від порядку денного також міністром оборони, фінансів, економіки. У періоди між сесіями Рада засідає у складі постійних представників держав — членів блоку в ранзі послів як Постійна рада НАТО(Організація Північноатлантичного пакту); засідання Постійної ради проводяться 2—3 рази в тиждень. У зв'язку з виходом Франції з військової організації блоку і її відмовою обговорювати в рамках НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) військові питання, розгляд цих питань на рівні міністрів, а також на рівні постійних представників з 1966 проводиться в Комітеті військового планерування, в який входять державні діячі такого ж рангу і тих же країн (за винятком Франції), що і в Раду НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Всю поточну роботу і підготовку до засідань керівних органів НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) здійснює Міжнародний секретаріат під керівництвом генерального секретаря НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) (з 1971 — І. Лунс, Нідерланди); штаб-квартира — в Брюсселі.
Військові витрати НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) неухильно зростають. У 1949 загальних витрат країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) на військові цілі складали 18,7 млрд. дол.(долар), в 1959—61,6 млрд., в 1969—106,4 млрд., в 1973—свише 120 млрд. Більше 75% цієї суми припадає на частку США, які займають домінуюче положення в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Значно зміцнилися військово-економічні позиції і зріс політичний вплив ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту).
Військово-економічна і політична співпраця країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) не усунула протиріч між членами цього агресивного союзу, в рамках якого стикаються інтереси крупних і малих держав, держав, що входять і не входять в «Спільний ринок», а також економічні і політичні інтереси США і європейських країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту).
Агресивний характер діяльності НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) і пов'язаних з нею військово-політичних союзів спонукав соціалістичні країни створити організацію Варшавського договору 1955, яка, будучи на відміну від НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) оборонною організацією, відкрита для приєднання будь-якої держави. НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) наполегливо відкидала пропозиції організації Варшавського договору про висновок пакту про ненапад між членами обох союзів, так само як пропозиції про розпуск цих союзів або про ліквідацію їх військових організацій. Нормалізація стосунків, що відбувається на початку 70-х рр., між державами, що належать до протилежних суспільних систем, загальне поліпшення міжнародного стану сприяють поширенню незадоволеності діяльністю цієї організації серед широких мас населення країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) і загостренню протиріч між її учасниками.
Ю. І. Тимофіїв.
Озброєні сили НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) підрозділяються на об'єднані озброєні сили (ОВС), передані в НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), і озброєні сили, що залишаються в національному підпорядкуванні. У ОВС передані об'єднання, з'єднання і частини сухопутних військ і ВПС(військово-повітряні сили) США, Великобританії, Канади, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Бельгії, Нідерландів, Італії і Туреччини, ВПС(військово-повітряні сили) Норвегії і Данії. У військовий час і на період учень в їх склад передаються ВМС(військово-морські сили) перерахованих країн, а також основна частина озброєних сил Норвегії, Данії, Португалії і Люксембурга. У національному підпорядкуванні знаходяться міжконтинентальні балістичні ракети США, стратегічна авіація і атомні ракетоносні підводні човни США і Великобританії, окремі з'єднання і частини сухопутних військ, військово-учбові заклади і ін. формування, що забезпечують мобілізаційне розгортання і охорону національних об'єктів країн-учасниць НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Озброєні сили Франції, що вийшла з військової організації НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), періодично беруть участь в спільних ученнях ОВС НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в Європі, а також координують дії сил ППО(протиповітряна оборона) країни з силами об'єднаної системи ППО(протиповітряна оборона) НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Всього в озброєних силах країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в 1973 налічувалося: особового складу понад 5,3 млн. чіл., дивізій понад 70, окремих бригад і полків близько 130, міжконтинентальних балістичних ракет 1054, пускових установок ракет оператівно-тактічеського і тактичного призначення близько 1000, бойових літаків понад 12 тис. (в т.ч. понад 3,2 тис. носіїв ядерної зброї), танків понад 17 тис., знарядь і мінометів близько 27 тис., кораблів основних класів в регулярних ВМС(військово-морські сили) близько 1500. З цієї кількості сил і засобів до складу ОВС НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) виділено: дивізій понад 50, пускових установок ракет оператівно-тактічеського і тактичного призначення понад 350, бойових літаків понад 2700 (в т.ч. близько 1000 носіїв ядерної зброї), танків понад 10 тис., знарядь і мінометів близько 14 тис., особового складу всього біля 1,5 млн. чіл. Для озброєних сил НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в Європі міститься на складах (1973) понад 7 тис. ядерних боєприпасів.
Найвищий військовий орган НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) — Комітет військового планерування розглядає питання, що стосуються керівних військових органів, будівництва і використання ОВС, затверджує стратегічні концепції блоку, визначає долю військової участі кожній з країн і ін. Вищий старанний військовий орган — Військовий комітет, в який входять начальник генерального штабів країн-учасниць блоку (окрім Франції, Ісландії і Люксембурга). Він розробляє військову стратегію і стратегічні плани НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), визначає напрям будівництва ОВС. Військовому комітету підпорядкований Міжнародний об'єднаний штаб. У період між засіданнями Військового комітету спостереження за виконанням прийнятих ним рішень здійснює Постійний військовий комітет, що складається з представників генеральних штабів країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту). Консультативним органом НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) є Комітет ядерної оборони, а робочим органом комітету — Група ядерного планерування, що займаються розробкою питань вживання ядерної зброї ОВС. Безпосереднє керівництво ОВС на можливих театрах війни здійснюють стратегічні (верховні) командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) у Європі і на Атлантиці, головне командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в зоні протоки Ла-манш і регіональна група стратегічного планерування США — Канада. До складу об'єднаних командувань і штабів входять представники всіх країн — учасниць військової організації НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), але велику частину вищих військових посад займають представники озброєних сил США.
Стратегічне (верховне) командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в Європі (очолюється верховним головнокомандуючим) призначене для керівництва ОВС на території європейських країн (включаючи Туреччину і акваторію Середземного моря). На посаду верховного головнокомандуючого призначаються американські генерали (у 1950—52 Д. Ейзенхауер, в 1952—53 М. Ріджуей, в 1953—56 А. Грюнтер, в 1956—63 Л. Норстед, в 1963—69 Л. Лемнітцер, з 1969 Е. Гудпейстер). Верховному головнокомандуючому підпорядковані головні командування на 3 європейських театрах військових дій: Північноєвропейському (території і прибережні води Норвегії, Данія, західнонімецькі землі Шлезвіг-Гольштейн і проливна зона Балтійського моря); Центральноєвропейському (території і прибережні води ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) без землі Шлезвіг-Гольштейн, Нідерландів, Бельгії і Люксембурга); Південноєвропейському (території Італії і Туреччини, а також акваторії Середземного Мармурового і південній частині Чорного Морея).
Головнокомандуючому на Північноєвропейському театрі (на цю посаду зазвичай призначається англійський генерал або адмірал) підпорядковані 3 об'єднаних командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту): у Північній Норвегії, Південній Норвегії і в зоні Балтійської протоки; до складу ОВС передані лише з'єднання і частини сухопутних військ і ВПС(військово-повітряні сили) ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) що дислокуються в Шлезвіг-Гольштейне, і ВПС(військово-повітряні сили) Норвегії і Данії.
Головнокомандуючому на Центральноєвропейському театрі підпорядковані об'єднані сухопутні війська і ВПС(військово-повітряні сили), в які входять з'єднання і частини США, Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Бельгії, Нідерландів і Канади. Сухопутні війська організаційно об'єднані в Північну і Центральну групи армій, всього 22 дивізії. Війська розміщені на території ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), за винятком окремих голландських, бельгійських і англійських з'єднань і частин, що дислокуються на тер.(террітор) своїх країн. ВПС(військово-повітряні сили) зведені в два об'єднаних тактичних авіаційних командування (2-і і 4-і), налічуючих до 1500 бойових літаків, у тому числі понад 500 носіїв ядерної зброї.
Головнокомандуючому на Південноєвропейському театрі підпорядковані об'єднані сухопутні війська і ВПС(військово-повітряні сили). Сухопутні війська зведені в командування в південній частині театру (йому підпорядковані з'єднання і частини, розташовані на території Італії) і командування в південно-східній частині театру (підпорядковані з'єднання і частини, розташовані в Туреччині), всього 36 дивізій. ВПС(військово-повітряні сили) складаються з авіаційних частин США, Італії і Туреччини, зведені в 5-і і 6-і тактичні авіаційні командування; налічують зверху 900 бойових літаків.
В ОВС НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в Європі створені мобільні сили, що складаються з посилених батальйонів сухопутних військ США, Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італії, Бельгії, Люксембурга і Канади, підготовлених до перекидання по повітрю, а також окремих ескадрилей тактичної авіації. Підрозділи мобільних сил дислокуються в районах розташування з'єднань і частин, до складу яких вони входять. Для прикриття угрупувань військ і важливих об'єктів на Європейському театрі створена об'єднана система протиповітряної оборони НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), що складається із зон, районів і секторів ППО(протиповітряна оборона) і що охоплює території всіх європейських країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту).
Стратегічне (верховне) командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) на Атлантиці (очолюється верховним головнокомандуючим, зазвичай на цю посаду призначається американський адмірал) призначено для керівництва операціями ВМС(військово-морські сили) у військовий час в зоні Атлантичного океану до С. від тропіка Раки (виключаючи території Великобританії, її прибережні води, проливши Ла-манш і південну частину Північного моря). Для керівництва ОВС створені і постійно діють головні командування і штаби об'єднаних озброєних сил НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) у Західній, Східній і Іберійській Атлантиці, а також командування ударного флоту НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) на Атлантиці. У підпорядкуванні верховного головнокомандуючого в мирний час знаходиться постійне з'єднання ВМС(військово-морські сили), в яке періодично включаються надводні бойові кораблі із складу ВМС США, Великобританії, Канади, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Нідерландів, Данії, Норвегії і Португалії.
Головне командування НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в зоні протоки Ла-манш призначено для керівництва бойовими операціями ВМС(військово-морські сили) в зоні проток Ла-манш, Па-де-кале і південній частині Північного моря (виключаючи бухту Гельголандськую).
Регіональна група стратегічного планерування США — Канада займається розробкою питань, пов'язаних з обороною території США і Канади. У її склад входять представники комітетів начальників штабів озброєних сил США і Канади.
З штабами і військами НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) проводяться багаточисельні учення, військові ігри, на яких відпрацьовуються питання ведення операцій. Найбільш великими є стратегічні командно-штабні учення ОВС НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), що проводяться, типа «Уїнтер», маневри «Стронг експрес», оперативні командно-штабні учення на європейських театрах військових дій типів «Колд уїнтер», «Франт сентрал», «Діп фарроу», учення ВПС(військово-повітряні сили) і ППО(протиповітряна оборона) «Рено рулет», учення типа «Експрес» по перекиданню авіатранспортом мобільних сил НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в «угрожаємиє» райони.
