Організація праці , приведення трудової діяльності людей в певну систему. Розрізняють суспільну О. т. і О. т. в рамках трудового колективу. Суспільна О. т. пов'язана з рядом загальних моментів, сукупність яких визначає можливість функціонування будь-якого виробництва незалежно від його суспільної форми: залучення людей до праці, з'єднання робочої сили із засобами виробництва, розподіл праці і кооперація праці в суспільстві, розподіл результатів праці між членами суспільства, забезпечення відтворення робочої сили. Проте в різних суспільно-економічних формаціях ці загальні межі реалізуються в специфічній формі, визначуваній характером пануючих в даному суспільстві виробничих стосунків, формою власності на засоби виробництва.
Капіталістичних буд властиво стихійне регулювання процесу суспільного виробництва, що унеможливлює науково обгрунтованого підходу до вирішення проблем суспільною О. т. В умовах капіталізму суспільна праця організовується на користь класу власників засобів виробництва, що експлуатують найману працю. При соціалізмі з'являється як можливість, так і необхідність свідомої, цілеспрямованої, наукової дії держави на процес організації трудової діяльності людей в масштабі всього суспільства і кожного трудового колективу. Суспільна О. т. дозволяє централізований, на строго науковій основі регулювати процеси впорядкування, об'єднання і узгодження трудової діяльності у всіх галузях і сферах соціалістичного народного господарства.
Соціалістична суспільна О. т. є вища форма О. т. в порівнянні з капіталістичною. В. І. Ленін писав: «... пролетаріат представляє і здійснює вищий тип громадської організації праці в порівнянні з капіталізмом. У цьому суть. У цьому джерело сили і застава неминучої повної перемоги комунізму» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 13). На відміну від капіталістичної, вона носить планомірний характер і базується на економічних законах соціалізму. У її основі лежать такі найважливіші принципи, як загальне право на працю, гарантованість його оплати обов'язковість праці для всіх працездатних членів суспільства. Суспільна О. т. при соціалізмі характеризується планомірним залученням людей до праці, планомірним здійсненням розділення і кооперації праці в суспільстві, розподілом суспільного продукту відповідно до основного принципу соціалізму — від кожного по здатності, кожному по праці, властивими соціалізму закономірностями відтворення робочої сили, стосунками товариської співпраці і взаємодопомоги вільних від експлуатації людей.
О. т. в рамках окремого трудового колективу (наприклад, підприємства) є організаційною системою використання живої праці, яка забезпечує функціонування робочої сили з метою досягнення корисного ефекту трудової діяльності. Будь-яка праця незалежно від його суспільної форми вимагає певної організації в рамках кожного об'єднання працівників. Така організація передбачає: підбір і професійну підготовку кадрів; розробку методів праці, за допомогою яких може бути виконаний той або інший вигляд роботи; розділення і кооперацію праці в колективі; розставляння працівників відповідно до характеру завдань, що стоять перед ними; організацію робочих місць для виконання кожним працівником покладених на нього функцій; створення умов праці, що забезпечують можливість здійснення трудової діяльності; встановлення працівникам певної міри праці з допомогою нормування, що дозволяє досягти необхідних кількісних пропорцій між різними видами праці відповідно до характеру і об'єму роботи; організацію оплати праці; встановлення дисципліни праці, що забезпечує необхідний порядок, узгодженість в роботі. Проте ці загальні положення визначають лише організаційно-технічний аспект проблеми О. т. в рамках трудового колективу.
К. Маркс вказував, що «всяке виробництво є привласнення індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і за допомогою неї» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 12, с. 713). Процес праці є, з одного боку, процес дії людини на предмети природи з метою пристосування їх до своїх потреб. З іншого боку, в процесі праці люди вступають у визначених суспільств. стосунки один з одним, тому праця виступає і як суспільне явище. Це означає, що не можна пов'язувати О. т. лише з організаційно-технічною стороною трудової діяльності людей.
Оскільки процесом виробництва є єдність трьох елементів (живої праці, знарядь праці і предметів праці), остільки завдання організації виробництва полягає в тому, щоб раціонально використовувати, з однією сторони, жива праця, а з іншої — речові елементи виробництва, тобто знаряддя і предмети праці. Жоден виробничий процес не може бути здійснений без використання робочої сили, без цілеспрямованої діяльності людини. Організована праця людей на будь-якому підприємстві — неодмінна умова функціонування виробництва, а організація цієї праці виступає як елемент, як складова частина процесу організації виробництва. Т. о., об'єктом О. т. є не виробництво в цілому, а жива праця, працівники даного трудового колективу.
Проблема О. т. в рамках певного трудового колективу пов'язана не лише з матеріальним виробництвом. У будь-якій галузі або сфері народного господарства О. т. виступає як складовий елемент організації діяльності даного об'єднання працівників (підприємства, установи і ін.).
Організаційні форми використання живої праці в колективі схильні до безпосереднього впливу ряду чинників, сукупність яких обумовлює той або інший рівень О. т. До цих чинників належать: рівень розвитку використовуваних засобів виробництва, міра досконалості вживаної технології, форми організації виробничих процесів, форми і методи управління колективом, стан матеріально-технічного постачання, форми обслуговування виробництва. Успішне функціонування трудового колективу залежить від систематичного комплексного поліпшення всіх складових елементів організації його діяльності, серед яких одне з провідних місць займає організація живої праці. Для постійного підвищення рівня О. т. важливе значення має використання досягнень науки і передового досвіду (див. Наукова організація праці ).
