1) єдність, узгодженість спільних дій окремих трудящих, їх колективів або навіть національних господарств в процесі відтворення суспільно необхідних благ;
2) форма, в якій відбувається це об'єднання трудової діяльності.
Розвиток До. т. пов'язано як з прогресом продуктивних сил, так і із зміною соціально-економічних стосунків. Кожен спосіб виробництва додає До. т. специфічні конкретно-історичні межі. В той же час До. т. властиві деякі характеристики, загальні для всіх суспільно-економічних формацій. Можна виділити двох основних типів. т.: проста кооперація — кооперація однорідної (однакового) конкретної праці і складна кооперація — кооперація, заснована на розподілі праці. Проста До. т. застосовна там, де робота може бути розділена на якісно однорідні частини, а виконання окремих її частин доручене різним працівникам (наприклад, ручна прополка, фасовка, упаковка, вантаження і т. п.), а також там, де для виконання роботи потрібне з'єднання однорідних сил, т. е., як писав До. Маркс «... коли багато рук бере участь одночасно у виконанні однієї і тієї ж нероздільної операції, коли, наприклад, потрібно підняти тягар, вертіти комір, прибрати з дороги перешкоду» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництво, т. 23, с. 337). Проста До. т. ні при одному із способів виробництва не була пануючою формою об'єднання праці, але її роль була тим помітніше, чим менш було розвинено розподіл праці і ніж більш була при цьому концентрація (масштаб) виробництва.
Складна До. т. виникає, коли відбувається розподіл праці. Суть До. т. в складній кооперації виявляється повніше і виразніше, ніж в простій. Поки праця не роздільна, кожен із скооперованих працівників володіє цілісним комплексом здібностей до праці, є свого роду універсальною робочою силою. Кооперація таких працівників залишається у відомому сенсі формальною, нестійкою. При розпаді простий кооперації кожен окремий працівник здатний поодинці виконувати свою роботу, хоча і із зниженим ефектом. Навпаки, розподіл праці відособляє часткові функції і закріплює їх за окремими працівниками. Кожен такий працівник вже не здатний сам по собі, поза кооперацією з ін. спеціалізованими працівниками, здійснювати той або інший вигляд виробництва. Складна кооперація, або кооперація спеціалізованої праці, є стійкою формою виробництва. Саме тому мануфактура і капіталістична фабрика стали характерними формами капіталістичного До. т. в мануфактурний період і на стадії крупного машинного виробництва. Капіталістична До. т. заснована на експлуатації найманої праці.
До. т. складається або планомірно, або стихійно. На ранніх рівнях розвитку господарства планомірна До. т. діяла, як правило, лише в межах одного підприємства, у сфері впливу кожного окремого приватного власника. Визначення такої планомірної До. т. дано До. Марксом: «Та форма праці, при якій багато осіб планомірно працює поруч і у взаємодії один з одним в одному і тому ж процесі виробництва або в різних зв'язаних між собою процесах виробництва, називається кооперацією» (там же). Проте, окрім До. т. в масштабі підприємства, завжди мала місце і кооперація в масштабі суспільства. В умовах домонополістичного капіталізму До. т. в масштабі суспільства складалася стихійно; її основним законом був закон вартості.
З розвитком процесу усуспільнення праці зростають об'єктивні можливості і необхідність здійснення планомірною До. т. в цілих галузях національного і навіть світового капіталістичного господарства. Проте приватна власність перешкоджає розвитку цього процесу. При соціалізмі планомірності набуває характер загальної форми суспільної До. т. на базі соціалістичної власності. Вона охоплює всі ланки господарства. Закон вартості продовжує діяти, але вже як один із законів планового виробництва.
До. т. підвищує ефективність праці завдяки ряду чинників. У ній не просто складаються окремі сили, але здійснюється перехід кількості в якість завдяки «створенню нової продуктивної сили, яка по самій своїй суті є масова сила» (див. там же). Кооперація супроводиться відносною економією засобів виробництва. Вона відкриває можливості для раціональнішого використання трудових ресурсів за допомогою прогресу організації праці і скорочення втрат робочого часу, а також за рахунок розвитку змагання. До. т., забезпечуючи єдність праці, дозволяє заглиблювати його розділення і завдяки цьому гнучкіше пристосовуватися до зовнішніх для господарства умов.
Вмістом багатообразних форм забезпечення До. т. є трудова (господарська) дисципліна і змагання. Дисципліна є форма прямого планомірного встановлення єдності процесів, що кооперуються, певний порядок функціонування (правила діяльності) окремих частин кооперації. Змагання є одним з чинників прогресу До. т., що вносить до неї момент різноманіття.
Соціалістична До. т. — вища з історично існуючих форм кооперації. Її переваги кореняться перш за все в суспільному характері власності, в організації управління на принципах демократичного централізму, що корінним чином змінює характер як дисципліни, так і змагання. Дисципліна праці все більше стає свідомою і добровільною (див. Організація праці, Праця ) . Значно зростає трудова активність і ініціатива працівників і трудових колективів. Це приводить до виникнення і широкого розгортання соціалістичного змагання .
З поглибленням розподілу праці необхідність До. т. зростає, а її форми збагачуються і розвиваються. Науково-технічна революція дає цим процесам потужний імпульс, підсилюючи потребу в планомірній До. т. Розподіл праці, що розвивається, в світовому господарстві приводить до виникнення нових форм До. т. Одна з вищих сучасних форм До. т. — соціалістична інтеграція (див. Інтеграція соціалістична економічна ) . До. т. зі всіма її загальноекономічними атрибутами матиме місце і в комуністичному суспільстві.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 333—81. Див. також літ.(літературний) при статтях Праця, Розподіл праці .
