Кооперація селянських господарств, процес залучення дрібних роздроблених селянських господарств в різні форми кооперативів. Він почався в кінці 18 — початку 19 вв.(століття) у капіталістичних країнах з виникненням і розвитком різних видів з.-х.(сільськогосподарський) кооперації. У сучасних умовах цей процес продовжується в розвинених капіталістичних країнах, що розвиваються, будучи найважливішою складовою частиною кооперативного руху . У перехідний період від капіталізму до соціалізму До. до. х. є однією з форм соціалістичного перетворення сільського господарства, планомірно використовувану диктатурою пролетаріату для перебудови дрібних індивідуальних селянських господарств в крупні колективні соціалістичні господарства — виробничі кооперативи (див. Колгоспи, Кооператив виробничий в сільському господарстві ). Перехід до крупного обобществленному сільського господарства в соціалістичних країнах, де основу виробництва складали дрібні роздроблені селянські господарства, не міг бути здійснений методами насильницької експропріації, які були застосовні до власності крупних землевласників, капіталістів в промисловості і ін. галузях народного господарства. Єдиним дорогою, відповідною стану з.-х.(сільськогосподарський) виробництва і інтересам селян трудящих, було залучення їх в соціалістичне будівництво через кооперацію — найбільш просту і зрозумілу для них форму колективного господарювання.
В СРСР виробничому До. до. х. передував розвиток різних форм кооперації в сфері звернення (збутовою, постачальницькою, кредитовою, споживчою), які сприяли виникненню спочатку простих видів виробничих кооперативних об'єднань, а потім і масовій виробничій кооперації у формі артілі (колгоспу), що прийняла в кінці 1920-х, — початку 1930-х рр. форму суцільний колективізації сільського господарства . В ін. країнах світової соціалістичної системи цей процес мав ряд особливостей. Теоретичну основу До. до. х. складає кооперативний план В. І. Леніна, що отримав подальший розвиток в документах і практичній діяльності комуністичних і робочих партій соціалістичних країн. Передумовами втілення в життя основних принципів ленінського кооперативного плану в зарубіжних соціалістичних країнах були: встановлення диктатури пролетаріату; усуспільнення основних засобів виробництва; проведення аграрних реформ, в результаті яких крупне землеволодіння було ліквідоване; повна (МНР) або часткова націоналізація землі, передача її в користування або власність селянам і їх об'єднанням; здійснення соціалістичної індустріалізації і культурній революції .
До. до. х. у соціалістичних країнах проводилося на основі зміцнення союзу робочого класу і селянства при керівній ролі робочого класу. Це був складний процес соціального, економічного і культурного перетворення одноосібного селянського господарства, всього устрою життя, побуту і психології дрібного власника.
Зі встановленням народної влади і здійсненням аграрних реформ в зарубіжних соціалістичних країнах почало швидко розвиватися кооперативний рух, перш за все — в області збуту, постачання і кредиту; відбувалися процеси перебудови кооперації в тих країнах, де вона ще при буржуазних буд отримала істотний розвиток (наприклад, в Болгарії, Чехословакії), процеси демократизації кооперативного руху, ліквідації його роз'єднаності, об'єднання всіх кооперативів, обслуговуючих сферу звернення, в єдину систему. Кооперація, розвиваючись під керівництвом держави, ставала в цей період основною формою економічного зв'язку між містом і селом, сприяла витісненню спекулятивних капіталістичних елементів з сфери торгівлі. Селянські кооперативи у сфері звернення і послуг проводили кредитні операції, займалися заготівкою з.-х.(сільськогосподарський) продуктів, доставкою промислових товарів в село, включаючи засоби виробництва, а також організовували тваринницькі ферми, сироварні олійництва, хлібопекарські і ін. заводи, магазини і т. п. Вони впливали і на процес виробництва в індивідуальних господарствах через постачання селянам знарядь праці, мінеральних добрив, через товарообіг і виробниче обслуговування. Діяльність цих кооперативів стимулювала об'єднання зусиль селян в області створення галузевих виробничих кооперативів (молочних, овочівників, технічних культур) і машинних товариств. Вже в перші роки народній владі простими видами кооперації була охоплена переважна частина індивідуальних селянських господарств в Болгарії, Чехословакії, Польщі і Югославії, Проте До. до. х. у сфері реалізації продукції і обслуговування не приводить до корінної зміни соціальних буд села. Лише кооперація селян в процесі виробництва міняє суть і характер суспільного устрою, виступаючи як складова частина програми будівництва соціалізму в селі. Тому з перемогою соціалістичної революції в зарубіжних соціалістичних країнах встало завдання виробничого До. до. х. як основної ланки соціалістичного перетворення села. У організації перших виробничих кооперативів селяни використовували досвід, що був, і традиції спільно господарювання в сбито-постачальніцьких, кредитових, споживчих, а також в найбільш простих формах виробничої кооперації (у європейських соціалістичних країнах — різні форми товариств по спільній обробці землі, спільному використанню машин, в країнах Азії —группи селянської взаємодопомоги і т. д.). Цим кооперативам належала істотна роль в підготовці умов для масового виробничого До. до. х.
У всіх зарубіжних соціалістичних країнах (окрім МНР(Монгольська Народна Республіка)) виробниче До. до. х. здійснювалося за наявності дрібної приватної власності селян на землю. Тому земля входила до складу пайових внесків членів кооперативів і доходи кооперативів значний час розподілялися між їх членами з врахуванням кількості і якості внесеної землі, а також кількості і якості витраченої праці (див. Оренда землі ) . Суцільне До. до. х. відбувалося за наявності вже прийнятих Зразкових типових статутів кооперативів, що вносило організованість до процесу усуспільнення землі знарядь праці, продуктивної худоби. Були встановлені і розміри особистих присадибних господарств.
Велике значення для успішного До. до. х. у соціалістичних країнах мали нові міжнародні умови, пов'язані з утворенням світової системи соціалізму, можливість використовувати досвід і допомогу СРСР в створенні матеріально-технічних і організаційних передумов перетворення в цих країнах сільського господарства по соціалістичній дорозі. Нові історичні умови дозволили соціалістичним країнам інакше, ніж в СРСР, вирішити завдання ліквідації куркульства як класу. Експропріації піддавалися лише найбільш активні противники народної влади і кооперативних буд. Переважна частина кулаків з певними обмеженнями мала можливість вступати в кооперативи (кулаки, що вступили в кооператив, повинні були виплачувати підвищений інвентарний внесок не могли обіймати протягом ряду років керівні посади в кооперативі і т. д.).
Соціалістична перебудова села в зарубіжних соціалістичних країнах здійснювалася при керівній ролі комуністичних і робочих партій і всесторонньої допомоги з боку держави. Урядами цих країн були прийняті спеціальні рішення по питаннях До. до. х. (закон про ТКЗХ в Болгарії, 1945; закон про єдиних з.-х.(сільськогосподарський) кооперативах в Чехословакії, 1949; декрет про організацію колективних сільських господарств в Румунії, 1949; постанова про надання юридичної самостійності виробничим кооперативам в Угорщині, 1950, і т. д.). Знов освічені кооперативи користувалися фінансовими пільгами і привілеями. У всіх країнах для технічного обслуговування створюваних кооперативів були організовані державні і кооперативні машинно-тракторні станції (МТС).
До. до. х. у зарубіжних соціалістичних країнах характеризувалося різноманіттям форм, співвідношення і послідовність виникнення яких в різних країнах були різні. У міру соціалістичної перебудови села і зміцнення суспільного господарства менш досконалі форми виробничих кооперативів перетворювалися в складніші (від бригад взаємодопомоги і простих об'єднань селян для вирощування окремих культур або колективного використання державних машин до товариств по спільно обробці землі). Із завершенням виробництв. До. до. х. єдина форма виробничого кооперативу затвердилася в Болгарії, Румунії, Чехословакії, КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка), МНР(Монгольська Народна Республіка). У Угорщині, ГДР(Німецька Демократична Республіка) існують різні форми виробничих кооперативів.
Диференціація організаційних форм кооперативів полегшувала залучення в них різних шарів селянства. При цьому процес масового залучення селян в кооперативи був пов'язаний у ряді випадків (наприклад, в 1957 в Румунії і ГДР(Німецька Демократична Республіка), в 1959 в Угорщині) із заходами щодо зміцнення кооперативів з меншою мірою усуспільнення, оскільки такі кооперативи були прийнятніші і зрозуміліші для середнього селянства. У деяких країнах від спроб створити кооперативи вищих форм довелося повернутися до підготовчих форм виробничого колективного господарювання (з.-х. кухлі в Польщі, після 1956) або до постачальницько-збутових кооперативів (закон 1953 про реорганізацію кооперативів в Югославії).
Недооцінка у ряді країн первинних форм виробничої кооперації, недооблік місцевих особливостей, форсування темпів виробничої кооперації і порушення принципу добровільності ускладнювали процес До. до. х.
Виробниче До. до. х. в основному було завершено в Болгарії в 1957 (швидким темпам кооперації в цій країні сприяли сприятливі об'єктивні і суб'єктивні умови: відсутність поміщицького землеволодіння у минулому, давні традиції кооперативного руху в болгарському селі і пр.), в Угорщині в 1961, Румунія в 1962, ГДР(Німецька Демократична Республіка) в 1966, КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка), КНР(Китайська Народна Республіка) у 1957, в МНР(Монгольська Народна Республіка) повністю завершено в 1959 (особливість До. до. х. у цій країні полягала в тому, що воно здійснене на базі простої кооперації і до створення в країні індустрії).
В деяких країнах (наприклад, в ПНР(Польська Народна Республіка)) виробничі з.-х.(сільськогосподарський) кооперативи ще не грають істотної ролі. У польському селі великого поширення набули постачальницько-збутові і переробляючі кооперативи, що входять в найбільше в країні кооперативне об'єднання «Союз селянської взаємодопомоги» (4,5 млн. членів, 1970). позиково-ощадні (3,3 млн. членів, 1970), молочні, садівничі і ін. кооперативи. Значну частину основних коштів механізації знаходиться в колективній власності з.-х.(сільськогосподарський) кружків (у 1970 — понад 40% тракторного парку країни); вони є своєрідною формою колективного господарювання селян в області придбання і використання техніки, вживання сучасних агротехнічних знань, спільно проведення меліоративних і ін. робіт при збереженні індивідуального господарства. Слабо розвинені виробничі землеробські кооперативи в Югославії, в сільському господарстві якої значну роль грають постачальницько-збутові кооперативи. Вони організовують всестороннє обслуговування індивідуальних селянських господарств.
Після завершення процесу До. до. х. перед кооперативним сектором сільського господарства соціалістичних країн встали нові завдання, пов'язані в першу чергу з необхідністю підвищення міри усуспільнення виробництва. У багатьох країнах (Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехословакія і ін.) сталося укрупнення кооперативів відповідно до їх виробничого профілю і місцевих умов. Знаходження оптимальних розмірів з.-х.(сільськогосподарський) кооперативів сприяло концентрації і спеціалізації виробництва, підвищенню ефективності використання основних засобів і трудових ресурсів.
Створення кооперативних буд в зарубіжних соціалістичних країнах в результаті До. до. х. веде до поступового подолання традиції приватної власності на землю і перетворення її в суспільну власність. Конкретні форми цього процесу, його тривалість і темпи пов'язані з особливостями кожній країни, із специфікою аграрних стосунків, з психологією селянства і т. п. У Румунії земля, передана селянами в кооперативи, проголошена кооперативною власністю, що відбите в конституції 1965; у Болгарії кооперована земля конституцією 1971 оголошена кооперативною власністю. У Угорщині з 1967 відбувається викуп оброблюваної кооперативами землі у її власників (в першу чергу — в осіб, що втратили зв'язок з кооперативом, а на основі добровільної згоди — у членів кооперативів). Викуплена земля стає власністю кооперативу. Подібне положення з власністю на об'єднану в кооперативах землю склалося і в деяких ін. соціалістичних країнах.
За роки, прошедшие після завершення До. до. х., у зарубіжних соціалістичних країнах був досягнуте значне зростання з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, зміцнилися кооперативних буд, зросли доходи кооперованого селянства, корінним чином змінилися умови його праці і життя. Було покладене край соціальної диференціації селянства. Технічна оснащеність сільського господарства значно полегшила умови праці селян, підвищила його продуктивність, привела до появи нових професій і зміни кваліфікації складу трудівників села. На селянство поширені майже всі види соціального забезпечення, включаючи безкоштовне медичне обслуговування, введені пенсії для селян — членів кооперативів. За рахунок кооперативних фондів проводяться додаткові соціально-побутові заходи (збільшуються пенсії через старість і інвалідності, містяться дитячі сади і ясла, упорядковуються села і т. д.). Значною мірою оновлений сільський житловий фонд, невід'ємною межею сільського побуту повсюдно стають електрика, радіо, телебачення. Перемога кооперативних буд в селі соціалістичних країн забезпечила безроздільне панування соціалістичних виробничих стосунків у всьому народному господарстві, значний підйом добробуту селянських мас, підвищення їх загального культурного рівня. Цих буд створюють найбільш сприятливі умови для вирішення історичних завдань — подолання соціально-економічних відмінностей між містом і селом, між індустріальним і з.-х.(сільськогосподарський) працею.
Літ.: Соціалістичні перетворення в сільському господарстві європейських країн народної демократії, М., 1963; Перемога ленінського кооперативного плану в країнах соціалізму, М., 1963; Стародубровськая Ст Н., Кооперативна власність в сільському господарстві соціалістичних країн, М., 1970; Станіс Ст Ф., Соціалістичні перетворення сільського господарства. [Теорія і практика], М., 1971.
