Соціалістичне змагання, суспільне відношення при соціалізмі, об'єктивна закономірність, що виражає новий характер праці, вільної від експлуатації; одна з рушійних сил розвитку соціалістичного суспільства, масовий рух трудящих за найвищі досягнення у виробництві матеріальних і духовних благ, за найвищу продуктивність праці як вирішальної умови перемоги комунізму. У С. с. виявляється творча ініціатива трудящих в боротьбі за виконання народно-господарських планів, поліпшення якості продукції, підвищення темпів науково-технічного прогресу, зниження матеріальних і трудових витрат на одиницю продукції.
В СРСР в умовах розвиненого соціалізму С. с. пронизало всі сфери праці і суспільної практики, стало органічною межею радянського способу життя, С. с. —мощноє засіб розвитку продуктивних сил і вдосконалення виробничих стосунків комуністичного виховання трудящих, їх мобілізації на всемірне підвищення ефективності соціалістичного виробництва, залучення мас до управління виробництвом, підйому культурно-технічного рівня, підвищення свідомості, трудової і суспільно-політичної активності трудящих. С. с. сприяє зростанню добробуту трудящих, бо чим вище продуктивність їх праці, тим вище і матеріальна винагорода за нього. Окрім матеріального, передовики С. с. отримують і моральне заохочення: держава надає їм звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджує орденами і медалями. Для нагородження переможців С. с. засновані перехідні Червоні прапори ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ, єдині загальносоюзні знаки «Переможець соціалістичного змагання» і «Ударник дев'ятої п'ятирічки». Змагання виникає в процесі кооперації праці. Як відзначав До. Маркс «... при більшості продуктивних робіт вже самий суспільний контакт викликає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії..., що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 337). При капіталізмі через приватний характер привласнення змагання кінець кінцем набуває форми конкуренції. Якщо, як відзначало Ст І. Ленін, в умовах дрібного товарного виробництва «... конкуренція могла в скільки-небудь широких розмірах виховувати заповзятливість, енергію, сміливість почину...», то в умовах монополістичного капіталізму конкуренція «... означає нечувано звіряче придушення заповзятливості, енергії, сміливого почину маси населення, гігантської більшості його, дев'яносто дев'яти сотих трудящих...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35, с. 195).
С. с. спонукає до змагальності в праці і в те ж час заснований на стосунках співпраці, взаємної допомоги і колективізму.
Форми С. с. з розвитком соціалістичного суспільства змінюються і удосконалюються. Спираючись на творчу ініціативу мас, Комуністична партія знаходила і заохочувала такі форми змагання, які найбільш відповідали завданням, що вставали перед Радянською державою на тому або іншому етапі суспільного розвитку. Вже в перші місяці Радянської влади Ленін писав: «Організація змагання повинна зайняти видне місце серед завдань Радянської влади в економічної області» (там же, т. 36, с. 150). Він обгрунтував дороги, методи і принципи організації С. с. (гласність, порівнянність результатів, можливість практичного повторення досвіду), назвавши його великою школою виховання соціалістичної дисципліни праці.
В перші роки Радянської влади С. с. приймало форми груп ударної праці і комуністичних суботників . З 1923 стали проводитися виробничі наради, які містили в собі важливі елементи С. с. Новим етапом С. с. з'явилося ударнічество . Особливо масовим став рух ударних бригад в роки 1-ої п'ятирічки (1929—32). Історичну роль зіграли опубліковані в січні 1929 робота Леніна «Як організувати змагання» і звернення 16-ої партійної конференції «К всім робітниками селянам трудящих Радянського Союзу» про розвиток змагання. Значний вплив на розвиток масового С. с. надали суспільні огляди, переклички підприємств. У березні 1929 колектив ленінградського заводу «Червоний виборжец» звернувся до всього робочого класу із закликом вступити в змагання.
В травні 1929 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів», що зіграло величезну роль в поліпшенні керівництва змаганням з боку партійних організацій і профспілок. Серед заходів, намічених ЦК ВКП (б), особливо важливим для розвитку С. с. була вказівка профспілковим, господарським і комсомольським організаціям про розгортання масової роботи по доведенню планових завдань до цеху, майстерні, агрегату, верстата для того, щоб ударна бригада, виходячи із завдань промфінплана, могла узяти на себе конкретне зобов'язання (з вказівкою термінів виконання) по збільшенню випуску, поліпшенню якості, зниженню собівартості продукції, підніманню продуктивності праці і т.д. Це вказівку ЦК партії мало програмне значення для розвитку С. с. на всіх етапах. В кінці 1929 в Москві відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд ударних бригад. З'їзд звернувся до всього робочого класу країни із закликом добиватися виконання 1-го п'ятирічного плану в 4 роки. У травні 1930 виникли суспільні «буксири», що отримали широку підтримку, як форма товариської допомоги передових колективів що відстає. У зв'язку з 6-ою річницею з дня смерті В. І. Леніна був оголошений ленінський заклик ударників. ЦК ВКП (б) визнав необхідним забезпечити поголовну участь всіх комуністів і комсомольців в ударних бригадах. У липні 1930 робітники ленінградського заводу ним. К. Маркса виступили з ініціативою висунення зустрічних промфінпланов. Ідея зустрічних планів отримала підтримку ЦК ВКП (б). Зустрічне планерування виросло в потужний рух і з'явилося одній з найбільш дієвих форм боротьби робочого класу за виконання і перевиконання плану, за використання резервів виробництва і економію. На початку 1931 виник рух госпрозрахункових бригад. Велику роль в поширенні передового досвіду, вихованні нового поповнення робочого класу, підвищенні кваліфікації робітників зіграло ізотовськоє рух (по імені донецького шахтаря Н. А. Ізотова ) .
Технічне переозброєння народного господарства з'явилося тією базою, яка дала С. с. новий напрям: опанування техніки. Цьому етапу відповідало виникнення стахановського руху (по імені донецького забійника шахти «Центральна — Ірміно» А. Р. Стаханова ) . Пленум ЦК ВКП (б) в грудня 1935 розглянув «Питання промисловості і транспорту у зв'язку із стахановським рухом» і намітив заходи щодо розвитку стахановського руху у кожній галузі народного господарства.
В роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 виникли форми С. с., що дозволяють з меншим числом працівників давати більше продукції (рух двухсотников, тисячники, багатоверстатників, сумісників професій комсомольсько-молодіжних і фронтових бригад), посилилося вживання швидкісних методів виробництва і будівництва. Під керівництвом ЦК ВКП (б) і Державного комітету оборони в травні — червні 1942 почалося Всесоюзне С. с. працівників промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства, торгівлі і ін. галузей за максимальне посилення допомоги фронту.
В перші післявоєнні роки С. с. було направлено на вирішення завдань відновлення і подальшого підйому народного господарства, поліпшення якісних показників роботи. Розвернулося С. с. по галузях, рух бригад, ділянок, цехів, підприємств за поліпшення техніко-економічних показників роботи, дбайливе витрачання матеріалів, сировини, палива, за збільшення випуску продукції, краще використання резервів виробництва. Це дозволило за 3 роки (до 1948) відновити зруйновану війною економіку, досягти довоєнного рівня розвитку народного господарства а потім і значно перевершити його.
В кінці 50-х рр. виникла нова форма С. с. — рух за комуністичне відношення до праці. У жовтні 1958 колектив депо Москва Сортувальна виступив з пропозицією почати змагання за звання бригад комуністичної праці, підтриманим по всій країні (див. Колективи і ударники комуністичної праці ). Особливість цього руху — підвищення ролі С. с. в комуністичному вихованні трудящих. На підприємствах виникли такі форми активної участі працівників у вдосконаленні виробництва, як творчі об'єднання трудящих (суспільні конструкторські і технологічні бюро, бюро економічного аналізу, технічної інформації, організації праці і пр.). По почину бригадира Вишневолоцкого бавовняного комбінату Ст І. Гаганової розвернулося рух за перехід передовиків на роботу у відстаючі бригади в цілях впровадження передових методів організації праці і досягнення ними високих показників.
31 серпня 1971 ЦК КПРС прийняло постанову «Про подальше поліпшення організації соціалістичного змагання», в якому узагальнений величезний досвід, накопичений практикою С. с., і поставлені принципові питання вдосконалення його організації. Головним напрямом С. с. є «... мобілізація трудящих на всемірне підвищення продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва — на зниження трудових витрат, раціональне використання і економію сировинних і матеріальних ресурсів, підвищення якості продукції, поліпшення використання виробничих фондів і капітальних вкладень» («КПРС в резолюціях...», 8 видавництво, т. 10, 1972, с. 492). ЦК КПРС призвав партійні, господарські, профспілкові, комсомольські організації активно підтримувати рух за комуністичне відношення до праці, збагачувати досвідом цього руху всі форми С. с. ЦК КПРС підкреслив необхідність послідовно розвивати демократичні основи С. с. як творчої справи самих трудящих, рішуче викорінювати з практики організації і керівництва змаганням елементи формалізму, бюрократичних збочень, правильно застосовувати заохочувальні заходи, повною мірою використовувати С. с. для посилення виховання людей у дусі комуністичного відношення до праці і суспільної власності (див. там же, с. 496—97). ЦК КПРС високо оцінив те, що розвернулося по почину москвичів і ленінградців Всесоюзне С. с. за успішне виконання 9-ої п'ятирічки (1971—75): патріотичні почини металургів Магнітогорського і Балхашського комбінатів — за збільшення випуску, розширення сортаменту і підвищення якості металу; шахтарів Донбасу і Кузбасу — за найвищу продуктивність праці, дострокове освоєння проектних потужностей підприємств і агрегатів; новосибірських підприємств — по комплексному вдосконаленню трудових процесів; колективу Щекинського хімічного комбінату — за зростання випуску продукції без збільшення чисельності тих, що працюють; трудящих Саратовської області — за підвищення якості продукції, що випускається; уральських машинобудівників — за збільшення виробництва товарів народного вжитку; смоленських будівельників — за дострокове введення нових виробничих потужностей, текстильників Івановської області, що розробили і здійснили напружені плани-зобов'язання, що перевищують контрольні завдання; залізничників Західно-сибірської магістралі — за знаходження резервів вагонного парку для додаткових перевезень вантажів; трудівників сільського господарства України, Казахстану, Литви, Кубані і ін. районів країни — за збільшення виробництва зерна і продуктів тваринництва.
В 9-ій п'ятирічці отримали поширення такі почини, як бере особистих і колективних зобов'язань підвищення продуктивності праці, особові рахунки економії, виконання п'ятиденного завдання за 4 дні, змінного завдання за 7 годин, робота один день в місяць на заощадженій сировині, матеріалах, паливі, електроенергії, бригадний госпрозрахунок, наставництво і ін. ЦК КПРС схвалив досвід заводу «Динамо» ним. С. М. Кирова по складанню особистих планів підвищення продуктивності праці на кожному робітнику місці; ініціативу колективу автомобільного заводу ним. Лихачева по організації С. с. за прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, збільшення випуску продукції високої якості; досвід організації С. с. у вугільній промисловості за видобуток з очисного забою 1000 і більше тонн вугілля в добу. У будівництві поширений метод бригадного підряду, ініціатором якого виступила бригада Н. А. Злобіна (Москва). Важливе значення придбало змагання підприємств суміжних галузей, участь в С. с. інженерно-технічній інтелігенції, висновок взаємних договорів-зобов'язань С. с. між колективами промислових підприємств і науковими співробітниками вузів і НДІ(науково-дослідний інститут).
В 1973—75 ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ були прийняті постанови про розгортання Всесоюзного С. с. працівників промисловості, будівництва і транспорту за дострокове виконання виробничих планів і працівників сільського господарства за збільшення виробництва і заготовок продуктів землеробства і тваринництва. У цих постановах визнана доцільність організації С. с. областей, країв, республік за успішне виконання всіма підприємствами і будівництвами встановлених народно-господарських планів, організації Всесоюзного С. с. науково-дослідних, проектних і конструкторських організацій по галузях, підтриманий рух колективів підприємств за розробку і виконання зустрічних планів. Висунення зустрічних планів стало масовим. За даними ВЦСПС на 1 січня 1975, в С. с. брало участь 83,5 млн. чіл., або 90,5% що всіх працюють (включаючи механізаторів і фахівців сільського господарства в колгоспах), в русі за комуністичне відношення до праці — 50,7 млн. чіл., або 55% від числа тих, що працюють.
С. с. знайшло широкий розвиток в інших соціалістичних країнах, де поряд з успішним використанням досвіду трудящих СРСР виникають своєрідні форми С. с., відповідають історичним особливостям і конкретним умовам кожної країни. У НРБ(Народна Республіка Болгарія) розвивається рух за комуністичне відношення до праці; великого поширення набула практика розробки зустрічних планів при активній участі трудящих. У ВНР(Угорська Народна Республіка) провідна форма С. с. — змагання за звання «Відмінне підприємство» і рух бригад соціалістичної праці. У ГДР(Німецька Демократична Республіка) важлива форма С. с. — рух «Працювати, вчитися і жити по-соціалістично». У ДРВ(Демократична Республіка В'єтнам) розвернулося змагання робітників і службовців за збільшення випуску продукції, підвищення продуктивності праці і строгу економію засобів. У КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка) отримав розвиток рух Чхолліма (легендарний крилатий кінь), вміст якого — «сьогодні працювати краще, ніж вчора, а завтра подвоїти темпи». На Кубі розвернулося С. с. за підвищення продуктивності праці, економію і ощадливість. У МНР(Монгольська Народна Республіка) отримало розвиток С. с. за виконання і перевиконання планових завдань, виробництво продукції хорошої якості при мінімальних витратах, забезпечення стійкого зростання тваринництва. У ПНР(Польська Народна Республіка) широко розгорнуто С. с. за звання «Кращого по професії», «Кращого вчителя і наставника» і ін. У СРР(Соціалістична Республіка Румунія) отримало розвиток С. с. за досягнення найкращих показників в кожній галузі, для переможців встановлені звання «Передове підприємство країни», «Передова бригада (цех, ділянка)», «Ударник змагання». У ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) головна форма С. с. — рух бригад соціалістичної праці під девізом: «По соціалістично працювати і жити».
Літ.: Ленін Ст І., Як організувати змагання?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 35; його ж, Первинний варіант статті «Чергові завдання Радянської влади», там же, т. 36: його ж, Великий почин, там же, т. 39; Ст І. Ленін, КПРС про соціалістичне змагання, М., 1973; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971: Матеріали XV з'їзду професійних союзів СРСР, М., 1972; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 2, М., 1970, с. 153—54; т. 4, М., 1970, с. 248—53, 264—66; т. 5, М., 1971, с. 231—43; т. 7, М., 1971, с. 301—15; т. 10, М., 1972, с. 488—97.
