Стаханов Олексій Григорович [р. 21.12.1905 (3.1.1906), село Лугове Орловській губернії], новатор вугільної промисловості, Герою Соціалістичного Труда (1970). Член КПРС з 1936. У 1927 С. почав працювати на шахті «Центральна — Ірміно» в Кадієвке (Донбас) гальмівним, потім коногоном, отбойщиком, з 1933 — забійником на відбійному молотку. У 1935 закінчив на шахті курси забійників. В ніч з 30 на 31 серпня 1935 С. встановив рекорд, добувши за зміну (5 ч 45 мін ) 102 т вугілля, що відповідало 14 нормам. Такій високій продуктивності праці С. досяг завдяки опануванню техніки і розподілу праці забійника і кріпильника. Це дозволило йому одному виробити відбій вугілля в декількох уступах. 19 вересня 1935 С. встановив новий рекорд, давши 227 т вугілля в зміну. Трудовий подвиг С. зустрів гарячий відгук в Донбасі, а потім по всій країні, вилившись в Стахановський рух . В 1936—41 вчився в Промакадемії в Москві. У 1941—42 начальник шахти № 31 в Караганді. У 1943—57 працював в міністерстві вугільної промисловості СРСР. У 1957—59 заступник керівника трестом «Чистяковантрацит», з 1959 помічник головного інженера шахтоуправління № 2/43 тресту «Торезантрацит»; з 1974 С. на пенсії. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Нагороджений 2 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Розповідь про моє життя [М.]. 1938; Шахтарі, М., 1938 (совм. із Ст Хмара); Відродимо рідний Донбас, [М.], 1944.
