Формація суспільно-економічна, історично певний тип суспільства, що є особливим рівнем в його розвитку; «... суспільство, що знаходиться на певному рівні історичного розвитку, суспільство зі своєрідним відмітним характером» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 6, с. 442).
Категорія Ф. о.-э. займає центральне місце в історичному матеріалізмі . Вона характеризується, по-перше, історизмом і, по-друге, тим, що охоплює кожне суспільство в його цілісності. Вироблення цієї категорії основоположниками матеріалізму дало можливість поставити на місце абстрактних міркувань про суспільство взагалі, характерних для передуючих філософів і економістів, конкретний аналіз різних типів суспільства розвиток яких підкоряється властивим їм специфічним законам. Кожна Ф. о.-э. є особливим соціальним організмом, що відрізняється від інших не менше глибокий, чим відрізняються один від одного різні біологічні види. У післямові до 2-го виданню «Капітала» К. Маркс приводив вислів русявий.(російський) рецензента книги, на думку якого її дійсна ціна полягає в «... з'ясуванні тих приватних законів, яким підкоряються виникнення, існування, розвиток смерть даного соціального організму і замененіє його іншим, вищим» (Маркс До., там же, т. 23, с. 21).
На відміну від таких категорій, як продуктивні сили, держава, право і ін., що відображають різні сторони життя суспільства, Ф. о.-э. охоплює всі сторони суспільною життя в їх органічному взаємозв'язку. У основі кожної Ф. о.-э. лежить визначений спосіб виробництва . Виробничі стосунки, узяті в їх сукупності, утворюють суть даної формації. Системі даних виробничих стосунків, створюючих економічний базис Ф. о.-э., відповідає політико-юридична і ідеологічна надбудова . В структуру Ф. о.-э. органічно входять не лише економічні, але і всі соціальні стосунки між общностямі людей, які існують в даному суспільстві (наприклад, соціальними групами, народностями, націями і т.п.), а також певні форми побуту, сім'ї, способу життя (див. Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 138–39).
Дослідження Ф. о.-э. дає можливість помітити повторюваність в громадських порядках різних країн, що знаходяться на одному і тому ж рівні суспільного розвитку. А це дозволило, за словами Ст І. Леніна, перейти від опису суспільних явищ до строго наукового аналізу їх, що досліджує те, що властиве, наприклад, всім капіталістичним країнам, і що виділяє те, що відрізняє одну капіталістичну країну від іншої. Специфічні закони розвитку кожної Ф. о.-э. є в той же час загальними для всіх країн, в яких вона існує або затверджується. Ні, наприклад, особливих законів для кожної окремої капіталістичної країни (США, Англії, Франції і ін.), проте є відмінності у формах прояви цих законів, витікаючі з конкретно-історичних умов, національних особливостей. Ще в початку 20 ст при обговоренні проекту програми РСДРП В. І. Ленін критикував Г. В. Плеханова за ігнорування особливостей капіталізму в Росії, за абстрактний підхід до визначення задах російського пролетаріату. Соціалізм, як перша фаза комуністичної формації, також має свої загальні закони, обов'язкові для всіх країн, які йдуть по соціалістичній дорозі розвитку. Ігнорування цих загальних законів ревізіоністами, що проповідують необхідність особливих національних «моделей» соціалізму для кожної країни, веде до націоналізму . Проте до тих же негативних наслідків може вести і ігнорування конкретних історичних національних особливостей окремих країн, догматичний підхід, спроби підігнати їх розвиток під один шаблон. Успішне будівництво соціалізму можливе лише на базі його загальних закономірностей і їх творчого застосування до окремих країн з врахуванням їх конкретно-історичної специфіки. Визнання єдності загального і особливого є, т. о., основою інтернаціоналістської політики комуністичних і робочих партій.
На основі узагальнення історії розвитку людства марксизм виділив слід.(наступний) основні Ф. о.-э., створюючі рівні історичного прогресу: первіснообщинний устрій, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Первіснообщинний устрій – перша неантагоністична Ф. о.-э., через яку прошлі всі без виключення народи. В результаті її розкладання здійснюється перехід до класових, антагоністичним Ф. о.-э. Серед ранніх рівнів класового суспільства ряд учених виділяє, спираючись на деякі вислови Маркса і Енгельса, окрім рабовласницького і феодального способів виробництва, особливий азіатський спосіб виробництва і відповідну йому формацію. Проте питання про існуванні такого способу виробництва викликав дискусію у філософській і історичній літературі і до цих пір не отримав однозначного рішення. «Буржуазні виробничі стосунки, – писав Маркс, – є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва... Буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 7, 8). На зміну їй закономірно приходить, як передбачали Маркс і Енгельс, комуністична формація, що відкриває достовірно людську історію.
Послідовна зміна Ф. о.-э. пояснюється перш за все антагоністичними протиріччями між новими продуктивними силами і застарілими виробничими стосунками, які на певному рівні перетворюються з форм розвитку в окови продуктивних сил. При цьому діє загальна закономірність, відкрита Марксом, згідно якої жодна Ф. о.-э. не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, а нові, вищі виробничі стосунки ніколи не з'являються раніше, ніж в лоні старого суспільства дозріють матеріальні умови їх існування (див. там же). Перехід від однієї Ф. о.-э. до іншої здійснюється через соціальну революцію, яка вирішує антагоністичні протиріччя між продуктивними силами і виробничими стосунками, а також між базисом і надбудовою . На відміну від зміни Ф. о.-э., зміна різних фаз (стадій) усередині однієї і тієї ж формації (наприклад, домонополістичного капіталізму – імперіалізмом) відбувається без соціальних революцій, хоча і є якісним стрибком. В рамках комуністичної Ф. о.-э. відбувається переростання соціалізму в комунізм, здійснюване поступово і планомірно, як свідомо спрямовуваний закономірний процес.
Марксистсько-ленінське учення про Ф. о.-э. дає ключ до розуміння єдності і різноманіття історії людства. Послідовна зміна названих вище формацій утворює магістральну лінію прогресу людства, яка визначає її єдність. В той же час розвиток окремих країн і народів, різних регіонів Землі відрізняється значним різноманіттям, яке виявляється, по-перше, в тому, що не кожен народ проходить обов'язково через всі класові формації, по-друге, в існуванні різновидів або локальних особливостей, по-третє, в наявності різних перехідних форм від однієї Ф. о.-э. до іншої. Перехідні стани суспільства зазвичай характеризуються наявністю різних устроїв суспільно-економічних, які, на відміну від системи господарства, що затвердилася повністю, не охоплюють всієї економіки і побуту в цілому. Вони можуть бути як залишки старою, так і зародки нової Ф. о.-э.
Різноманіття історичного розвитку пов'язане не лише з відмінністю конкретних умов країн світу, але і з одночасним існуванням в деяких з них різних громадських порядків, як результатом нерівномірності темпів історичного розвитку. На всьому протязі історії мала місце взаємодія між країнами і народами, що пішли вперед і що відстали в своєму розвитку, бо нова Ф. о.-э. завжди затверджувалася спочатку в окремих країнах або групі країн. Ця взаємодія носила вельми різний характер: воно прискорювало або, навпаки, уповільнювало хід історичного розвитку окремих народів. У всіх народів загальний вихідний пункт розвитку – первіснообщинний устрій. Всі народи Землі прийдуть кінець кінцем до комунізму. В той же час ряд народів мине ті або інші класові Ф. о.-э. (наприклад, древні германці і слов'яни, монг.(монгольський) і ін. племена і народності – рабовласницьких буд як особливу Ф. о.-э.; деякі з них – також і феодалізм; у сучасну епоху багато народів, що не пережили стадії капіталізму, проходят некапіталістична дорога розвитку, здійснюючи поступовий перехід до соціалізму). При цьому слід розрізняти історичні явища неоднакового порядку; по-перше, такі випадки, коли природний процес розвитку тих або інших народів насильницький уривався завоюванням їх розвиненішими державами (як було, наприклад, перерваний вторгненням європейських завойовників розвиток індіанських племен в Північній Америці, народностей Латинської Америки, аборигенів в Австралії і т.д.); по-друге, такі процеси, коли раніше народи, що відстали в своєму розвитку, діставали можливість через ті або інші сприятливі історичні умови наздогнати що пішли вперед. В умовах загальної кризи капіталізму з'явилася можливість для ряду народів минути капіталістичну Ф. о.-э. і здійснити прямий перехід від феодальних і дофеодальних стосунків до соціалізму (таку дорогу прошла, наприклад, МНР(Монгольська Народна Республіка)). Ця можливість реалізується лише при державній допомозі робочого класу що зробив революцію в розвиненіших країнах. Ленін відзначав, що «... при загальній закономірності розвитку у всій усесвітній історії ніскільки не виключаються, а, навпроти, передбачаються окремі смуги розвитку, що представляють своєрідність або форми, або порядку цього розвитку» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво т 45 с. 379).
Відкриття послідовності зміни Ф. о.-э. дало об'єктивну основу для періодизації історичного процесу і його ділення на основні історичні епохи. Перехід від однієї Ф. о.-э. до іншої або зміна фаз однієї і тієї ж Ф. о.-э. завжди означає перехід до нової історичної епохи. Проте між цими поняттями є і відмінність. Ф. о.-э. позначає певний рівень в розвитку суспільства, а історична епоха – певний відрізок історії, протягом якого, через нерівномірність історичного процесу, можуть тимчасово існувати поруч один з одним різні формації. При цьому проте, основний сенс і вміст кожної епохи характеризується тим «... який клас стоїть в центрі тієї або іншої епохи, визначаючи головний її вміст, головний напрям її розвитку, головні особливості історичної обстановки даної епохи і т.д.» (Ленін Ст І., там же, т. 26, с. 142). В той же час кожна історична епоха характеризується різноманіттям соціальних явищ, містить в собі типові і нетипові явища, в кожній епосі бувають окремі часткові рухи то вперед, то назад, різні ухилення від середнього типа і темпу руху. Бувають в історії і перехідні епохи від однієї Ф. о.-э. до іншої. Так, наприклад, основним вмістом сучасної епохи є перехід від капіталізму до соціалізму у світовому масштабі. Це епоха краху капіталізму і народження соціалізму, епоха соціалістичної і національно-визвольної революцій.
Найважливіше значення марксистсько-ленінської теорії Ф. о.-э. полягає в тому, що вона визнає поступальний, прогресивний характер суспільного розвитку і приводить до виводу про неминучість загибелі капіталізму і торжества комунізму. Саме тому буржуазні філософи і соціологи виступають проти цієї теорії. Багато буржуазних філософів і історики (наприклад, представники фрейбургськой школи неокантіанства – Ст Віндельбанд, Р. Ріккерт) протиставляли суспільствознавство природознавству, стверджували, що якщо дослідник природи досліджує явища, що повторюються, то історик має справу з неповторними, індивідуальними подіями. Це служить підставою для заперечення існування об'єктивних історичних законів, що закриває дорогу до наукового пояснення історичних подій. Характерні також спроби підмінити поняття Ф. о.-э. ін. поняттями. Так, М. Вебер пропонував ввести поняття «Ідеальний тип», що конструюється істориком залежно від «культурних цінностей, що визнаються їм». Ця ідея направлена проти визнання об'єктивного характеру категорії Ф. о.-э. як віддзеркалення реальних рівнів в розвитку суспільства. А. Тойнбі висунув поняття «цивілізації», яких він налічував в історії від 21 до 26 і навіть більш. П. А. Сорокин пропонував виділяти в історії «суперсистеми», в основі яких лежить той або інший пануючий тип світогляду. Поряд з подібними ідеалістичними теоріями в буржуазній соціології поширені концепції, що висувають на перший план при визначенні стадій розвитку суспільства технологічні чинники. До них відносяться, наприклад, теорія стадій економічного зростання В. Ростоу теорії «єдиного індустріального» і «постіндустріального суспільства» і т.д. Корінний порок подібних концепцій полягає в ігноруванні виробничих стосунків як вирішальної ознаки типа суспільства. У прогнозах на 2000 р. Гудзоновський інститут в США відносить до постіндустріального суспільства такі країни, як США, Японія, Канада, Швеція; до розвиненого індустріального суспільства, або суспільства вжитки, – зап.(західний)-европейськие країни, СРСР, ГДР(Німецька Демократична Республіка), ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), Австралію і др.; до суспільства індустріальної стадії – Мексику, Аргентину, Чилі і др.; до суспільства країн, що розвиваються, або доїндустріальной стадії, – Китай, Індію, Юж. Африку, арабські країни і ін. Т. о., ігноруються корінні відмінності в соціальних буд капіталістичних і соціалістичних країн, в авангард історичного прогресу висуваються найбільш індустріально розвинені капіталістичні країни, в яких зберігається віджила соціальна система. Насправді ж соціалістичні країни першими прокладають в нашу епоху дороги історичного прогресу, оскільки в них вже затвердився самий передовий суспільний устрій. Через нерівномірність історичного розвитку перетворення різних сторін життя суспільства не збігається цілком в часі. Так, в сучасну епоху соціалістичне перетворення суспільства спочатку розвернулося в країнах відносно менш розвинених, вимушених наздоганяти що пішли вперед в техніко-економічному відношенні найбільш розвинені капіталістичні країни, де соціальна революція ще залишається справою майбутнього.
Становлення новою, прогресивною Ф. о.-э. кінець кінцем обов'язково передбачає досягнення якісно вищому рівню матеріально-технічної бази суспільства, нової системи господарства соціальних буд, культури. Перед країнами соціалістичної співдружності виникло історичне завдання: органічно з'єднати досягнення науково-технічній революції з перевагами соціалістичної системи господарства. Лише в умовах соціалізму науково-технічна революція знаходить вірне, таке, що відповідає інтересам людини і суспільства напрям. У свою чергу, лише на основі прискореного розвитку науки і техніки можуть бути вирішені кінцеві завдання революції соціальною – побудовано комуністичне суспільство. Процес народження цього суспільства повністю підтверджує марксистсько-ленінське учення про Ф. о.-э.
Літ.: Маркс До., Убогість філософії, Маркс До., Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 4; [Лист] П. Ст Анненкову, там же, т. 27; його ж. Наймана праця і капітал, там же, т. 6; його ж, Передмова «До критики політичної економії», там же т. 13; його ж, Економічні рукописи 1857–1859 років, там же, т. 46, ч. 1–2; його ж, Капітал, т. 1–3, там же, т. 23–25; його ж, Конспект книги Л. Г. Моргана «Древнє суспільство», там же, т. 45; його ж, Британське владицтво в Індії, там же, т. 9; його ж, Майбутні результати британського владицтва в Індії, там же; його ж, Лист в редакцію «Вітчизняних записок», там же, т. 19; його ж. Накидання відповіді на лист Засуліч, там же; його ж, Лист Ст І. Засуліч, там же: Маркс До і Енгельс Ф., Маніфест комуністичної партії, там же, т, 4; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, там же, т. 20; його ж, Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії, там же, т, 21; його ж, Походження сім'ї, приватної власності і держави, там же, т. 21; його ж, Франкський період, там же, т. 19; Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве, там же; його ж, Розвиток капіталізму в Росії, там же, т. 3; його ж, Аграрна програма російської соціал-демократії, там же, т. 6; його ж, До. Маркс, там же, т. 26; його ж, Держава і революція, там же, т. 33; його ж, Про державу, там же, т. 39; його ж, Доповідь комісії з національного і колоніального питань 26 липня [II конгрес Комуністичного Інтернаціоналу], там же, т. 41; його ж, Про право націй на самовизначення, там же, т. 25; його ж, Підсумки дискусії про самовизначення, там же, т. 30; його ж, Про «нову» дитячість і дрібнобуржуазність, там же, т, 36; Островітянов До. Ст, Докапіталістичні формації, М., 1945; Поршнев Би. Ф., Феодалізм і народні маси, М., 1964; Конрад Н. І., Захід і Схід, М., 1966; Барг М. А., Вчення про суспільно-економічні формації і конкретний аналіз історичного процесу, в збірці: Нариси методології пізнання соціальних явищ, М., 1970; Глезерман Р. Е., О законах суспільного розвитку, М., 1960; його ж, Історичний матеріалізм і розвиток соціалістичного суспільства, 2 видавництва, М., 1973; Качановський Ю. Ст, Рабовласництво, феодалізм або азіатський спосіб виробництва?, М., 1971; Момджян Х. Н., Вчення про суспільно-економічну формацію і його сучасні противники, в збірці: Філософські проблеми суспільного розвитку, ст 2, М., 1974; Никіфоров Ст Н., Схід і усесвітня історія, М., 1975; Проблеми соціально-економічних формацій. Історіко-тіпологічні дослідження. Сб. ст., М., 1975.
