«Постіндустріальне суспільство» , поширене в сучасній буржуазній соціології і футурології позначення нової стадії суспільного розвитку, нібито наступною за індустріальним капіталістичним суспільством. Концепція «П. о.» є подальшим розвитком популярних в 60-х рр. теорій «індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «стадій економічного зростання» американського соціолога В. Ростоу . Найбільш видні її представники — Д. Белл, М. Кан, З. Бжезінський (США), Ж. Ж. Серван-Шрейбер і А. Турен (Франція). Основні положення концепції «П. о.» розділяються також багатьма ін. буржуазними соціологами, економістами, політологами і футурологами. У поняття «П. о.» ці автори вкладають неоднаковий вміст. В цілому концепція «П. о.» претендує на роль загальносоціологічній теорії поступального розвитку людства. У основу розчленовування усесвітньої історії на доїндустріальноє (аграрне), індустріальне (капіталістичне і соціалістичне) і постіндустріальне (Д. Белл і ін.) (технотронноє — З. Бжезінський) суспільство кладеться рівень техніки виробництва, а також галузевий і професійний розподіл праці: при цьому зменшується значення суспільних стосунків, власності і класової боротьби. У концепції «П. о.» міститься явне прагнення сформулювати теоретичну альтернативу марксистському вченню про суспільно-економічні формації, підмінити соціальні революції технологічними переворотами, протиставити комунізму інший соціальний ідеал, що зумовило її популярність серед буржуазних ідеологів.
В концепції «П. о.» затверджується, що залежно від рівня техніки (т.з. технологічний детермінізм) в суспільстві послідовно переважають «первинна» сфера економічної діяльності (сільське господарство), «вторинна» (промисловість), а нині воно вступає в «третинну» сферу послуг, де провідної ролі набувають наука і освіта. Кожною з цих трьох стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в індустріальному, університети — в постіндустріальному), а також пануюча роль певного стану (священиків і феодалів, бізнесменів, учених і професорів фахівців). Ця концепція фактично намагається увічнити антагоністичні суспільні стосунки, бо в «П. о.» зберігаються соціальна неоднорідність, нерівність і відчуження особи, ділення на правлячу, технократичну еліту і керовані маси населення, приватна власність і політичні конфлікти. Т. о., кінець кінцем «П. о.» зовсім не «нова стадія» в суспільному прогресі, але всього лише спроектований в майбутнє, модернізований державно-монополістичний капіталізм, що раціоналізував і ідеалізувався. Таке суспільство, природно, не може служити соціальним ідеалом, привабливим для трудящих. Концепція «П. о.» спекулює на відносній самостійності сучасною науково-технічній революції і виражає інтереси верхівки наукової інтелігенції прагнучою увійти до складу правлячого класу капіталістичного суспільства. Вона є одній з крайніх форм буржуазно-ліберального реформізму стосовно сучасних умов загальної кризи капіталізму, співіснування двох систем і науково-технічної революції. Для неї характерні відмічена ще В. І. Леніним (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 68) готовність декларативно відректися від капіталізму, але в той же час відмова визнати, що його історичним наступником є соціалізм і комунізм.
Літ.: Островітянов Ю. До,, «Постіндустріальна цивілізація», або капіталізм в 2000 році?, «Питання філософії», 1969 № 7; Іконникова Р. І., Концепція «постіндустріального суспільства» — неспроможна альтернатива теорії наукового комунізму, в кн.: Філософські проблеми суспільного розвитку, М., 1971; Араб-Огли Е. А., У лабіринті пророкувань, М., 1973; Красин Ю. А., Апологетична суть теорії «постіндустріального суспільства», «Питання філософії», 1974 № 2; Тоффлер О., Зіткнення з майбутнім, «Іноземна література», 1972 № 3; Kahn Н. and Wiener A, J., The year 2000, N. Y., 1967; Touraine A., La société post-industrielle, P., 1969; Brzezinski Z., Between two ages, N. Y., 1970; Post-industrial society, «Survey», Winter 1971, Spring 1971; Kahn H. and Bruce-briggs B., The things to come, N. Y., 1972; BEII D., The coming of post-industrial society, N. Y., 1973.
