Відчуження , об'єктивний соціальний процес, властивий класово антагоністичному суспільству і що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів на самостійну силу, пануючу над ним і ворожу йому. Витоки О.— в антагоністичному розподілі праці і приватної власності. О. виражається в пануванні упредметненої праці над працею живим, в перетворенні особи на об'єкт експлуатації і маніпулювання з боку пануючих соціальних груп і класів, у відсутності контролю над умовами, засобами і продуктом праці. О. є історично-скороминущою формою опредмечиванія людиною своїх здібностей і пов'язано з матеріалізацією і фетишизацією соціальних стосунків. О. отримує і певне психологічне вираження в свідомості індивіда (розривши між чеканнями, бажаннями людини і нормами, що наказують антагоністичним соціальним порядком, сприйняття цих норм як чужих і ворожих особі, відчуття ізоляції, самоти, руйнування норм поведінки і т. п.). При О. загальне для всіх класово антагоністичних суспільств протиріччя між особою і соціальними інститутами доповнюється специфічним сприйняттям соціального і культурного світу як чужого і ворожого особі. Це особливо загострюється з виникненням буржуазних стосунків, які привели до розпаду традиційно-патріархальних суспільних зв'язків, де особа розчинена в соціальному цілому, і до формування індивідуалізму з характерним для нього зіставленням особі соціальним інститутам.
Процеси О. осмислялісь в історії суспільної думки перш за все в руслі романтичної критики капіталізму. Теоретики суспільного договори (Т. Гоббс, Же. Ж. Руссо і ін.), тлумачивши виникнення суспільства як акт передачі О. людиною своїх прав політичному організму, бачили в цьому джерело поневолення людини, втрати ним своєї первинної свободи. Ф. Шиллер, констатуючи внутрішню раськолотость людини нового часу, розглядає її як наслідок розподілу праці і бачить в естетичній сфері дорогу до відновлення втраченої цілісності. Ця лінія естетичної критики буржуазного суспільства і пов'язаного з ним О. була розвинена німецьким і французьким романтизмом, що протиставив світу О. ідеал цілісного патріархального громадського життя. Категорія О.— одна з центральних у філософії Гегеля. Вона є способом конструювання його філософської системи: природа і історія суть об'єктивування, О. абсолютного духу. Окрім цього, категорія О. характеризує в Гегеля специфічне відношення людини до створеної їм реальності в умовах буржуазного правового суспільства. У «Феноменології духу», аналізуючи буржуазне суспільство — світ «відчуженого від себе духу», Гегель відзначає, що дійсність з'являється тут для індивіда як «... щось безпосереднє відчужене...»; самосвідомість «... створює свій світ і відноситься до нього як до деякого чужого світу, так що віднині воно повинне заволодівати їм» (Соч., т. 4, М., 1959, с. 264, 263). Реальне О. тлумачиться Гегелем як О. духу, а подолання О.— як теоретичне усвідомлення неістинності О. В цьому і полягає той «некритичний позитивізм» Гегеля, який був відмічений До. Марксом; Гегель не проводить відмінності між об'єктивуванням і О., ототожнює О. з опредмечиванієм людських здібностей. Л. Фейєрбах в своїй критиці Гегеля дає антропологічну інтерпретацію О. Рассматрівая релігію як О. наочно-плотської суті людини, причини цього О. він бачить в психологічних станах — відчутті залежності, страху і т. п. Плотська природа людини трактується ним як «невідчужуваний» фундамент людського життя і протиставляється недостеменному світу О.— ідеалізму, теології і пр. Ця лінія зіставлення «дійсного» і «несправжнього» стану, світу О. і любові в ще більшій мірі посилюється в младогегельянцев (Би. Бауер, М. Гесс), у різних дрібнобуржуазних ідеологів 40-х—50-х рр. 19 ст (П. Же. Прудон, М. Штірнер і ін.).
Марксистське розуміння О. формувалося в полеміці як з об'єктивно-ідеалістичною концепцією О., так і з антрополого-психологистічеським його тлумаченням. Критикуючи романтіко-утопічні, моралістичні уявлення про О., основоположники марксизму протиставили цьому погляд на О. як на об'єктивний соціальний процес. У міру становлення матеріалістичного розуміння історії заглиблювалося і розуміння О. От аналізу О. у сфері духовного життя (релігія, ідеалістична філософія) К. Маркс і Ф. Енгельс перейшли до вивчення О. в політичному житті (бюрократія, ролі держави), а потім і до осмислення процесів О. в економічній сфері. У роботах початку 1840-х рр. аналізується проблема відчуженої праці: О. від процесу і результатів праці, О. робітника від його родової, соціальної суті і, нарешті, О. робітника від самого себе. Якщо в цих роботах Маркс і Енгельс ще виводять О. з відношення робітника до своєї праці, то вже в «Німецькій ідеології» (1845—46) і особливо в економічних роботах Маркса 1860—70-х рр. як джерела О. виступають глибокі соціально-економічні зміни — капіталістичний розподіл праці, стихійний характер сукупної соціальної діяльності в умовах антагоністичних формацій, панування приватної власності і товарно-грошових стосунків, перетворення праці в засіб існування, часткових соціальних функцій в довічне покликання певних осіб, шарів, класів. Під аналіз О. був підведений науковий фундамент — економічна теорія марксизму, вчення про товарний фетишизмі .
В роботах Маркса і Енгельса розкриті наступні основні моменти О. в капіталістичному суспільстві: 1) О. самої діяльності людини, яка виходить з процесу праці збідненим і спустошеним «... відчуженість вмісту праці по відношенню до самого робочого...» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1, с. 440). 2) О. умов праці від самої праці. «... Об'єктивні умови праці набувають усе більш колосальну самостійність по відношенню до живої праці, самостійність, що виражається вже в самому їх розмірі... суспільне багатство у все потужніших скупченнях протистоїть праці як чужа і пануюча сила» (там же, ч. 2, с. 346—47). Робітникові протистоять у відчуженій формі як капітал не лише матеріальні, але і інтелектуальні умови його праці. Це особливо очевидно в О. управління виробництвом і в О. науки від робітника. «Наука виступає як чужа, ворожа по відношенню до праці і пануюча над ним сила...» (там же, т. 47, с. 555). 3) О. результатів праці від найманого робітника, що приводить до того, що «... створене ним багатство протистоїть як чуже багатство, його власна продуктивна сила — як продуктивна сила його продукту, його збагачення — як самообедненіє, його суспільна сила — як сила суспільства, що володарює над ним» (там же, т. 26, ч. 3, с. 268). 4) Відчуженість соціальних інститутів і норм, що наказують ними, від трудящих. Так, в державі загальний інтерес «... набуває самостійної форми, відірваної від дійсних, — як окремих, так і спільних — інтересів, і в той же час форму ілюзорної спільності» (там же, т. 3, с. 32). В процесі історичного розвитку заглиблюється О. експлуататорської держави від дійсних індивідів, соціальні інститути перетворюються на бюрократичні системи, побудовані за ієрархічним принципом. 5) Розривши між цінностями, що проповідують офіційною ідеологією, і реальними можливостями, що надаються суспільством. О. ідеології від життя приводить до того, що вона формує такий рівень домагань, бажань і чекань у членів суспільства, який не відповідає дійсним можливостям суспільства. Так, ідеологічні цінності, що проголошуються буржуазним суспільством: свобода, рівність, заповзятливість, - все більше вступали в протиріччя з реальним життям буржуазного суспільства, з його економічною нерівністю і експлуатацією. О. характеризує і духовне життя класового суспільства, формуються специфічні форми ідеологічного О. (від релігії до авторитарних ідеологій), усередині самої культури заглиблюється розрив між «масовою культурою» і культурою еліти. Розуміння О. як соціального явища отримало подальшу конкретизацію у вченні про абсолютний і відносний зубожінні робочого класу, про експлуатацію як «дійсний прояв» О. (див. До. Маркс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 3, с. 520), в марксистському трактуванні соціальних інститутів і особи. Довкола марксистської концепції О. розвернулася гостра ідеологічна боротьба, найбільш характерними межами якої є: зіставлення молодого, «гуманістичного» Маркса, що аналізував проблематику О., зрілому Марксу, нібито що встав на негуманістичні, сциентістськие (див. Сциентізм ) позиції; тлумачення марксизму як різновиди іррационалістічеськой антропології і зближення його з екзистенціалізмом; теологічна інтерпретація О., що ототожнює О. з гріхопадінням. Виступаючи з нападками на практику соціалістичного будівництва, праві і «ліві» ревізіоністи (Р. Гароді, Е. Фішер і ін.) стверджують, що соціалізм підсилює О. особи створює нові форми О., пов'язані з суспільною власністю і роллю держави при соціалізмі.
Критикуючи буржуазні і ревізіоністські концепції О., марксисти різних країн підкреслюють, що соціалізм знищує корінні джерела О., що провідною тенденцією соціалізму є подолання О., що здійснюється в повній і остаточній мірі разом з побудовою комунізму. Загальні дороги подолання О., виявлені в теорії наукового комунізму полягають в знищенні експлуатації, всемірному розвитку суспільного багатства, соціалістичних суспільних стосунків, в подоланні протилежності між розумовою і фізичною працею, містом і селом, в розвитку комуністичної свідомості, демократизації управління і всього суспільного життя соціалістичного і комуністичного суспільства. Конкретні дороги і методи подолання О., темпи здійснення цього процесу залежать від специфічних особливостей країн що будують нове суспільство, від рівня їх розвитку, свідомості робочого класу цих країн.
Позиція марксизму, що підкреслює соціально-історичний, скороминущий характер О., протистоїть позиціям сучасних буржуазних ідеологів, які бачать в О. вічну характеристику людського життя. Загальними особливостями розуміння О. в сучасній буржуазній філософії і соціології є антиісторизм, психологізм в трактуванні причин О., перетворення О. в сутнісну характеристику людського буття. Розглядаючи багато феноменів О. з позицій самого О. як неусувні моменти соціального життя взагалі, буржуазні філософи неминуче приходять до трагічного сприйняття історії суспільства і культури. Вже Р. Зіммель бачив «трагедію культури» в протиріччі між творчим процесом і формами культури, що об'єктивувалися. У трагічні тони забарвлений опис О. в філософії і художній літературі екзистенціалізму . У буржуазній соціології 20 ст були проаналізовані ряд аспектів проблеми О. (без використання самого терміну «Про.») у зв'язку з проблемою бюрократії (До. Манхейм, М. Вебер — Німеччина), соціальній аномії (Е. Дюркгейм — Франція, Р. Мертон — США). У 1960-х рр. у зв'язку з посиленням романтичної критики капіталізму пожвавився інтерес до категорії О. як способу аналізу буржуазного суспільства. Це знайшло своє вираження в ідеології так званих «нових лівих» (Г. Маркузе — США, і ін.). Багато представників буржуазної соціології трактують О. як єдино можливий спосіб організації людських відносин, протиставляючи йому «малі» і «неформальні» групи, позбавлені О. В сучасній американській соціології робляться спроби емпіричного дослідження О. М. Симен запропонував 5 критеріїв для емпіричної інтерпретації О. (відсутність володіння владою, втрата сенсу своєї роботи, відсутність норм, ізоляція, самоотчужденіє), соціологічних досліджень, що стали програмою (Р. Блаунер і ін.). Проте в цілому аналіз реальних; соціальних умов і причин О. замінюється в буржуазній філософії і соціології описом свідомості і психології індивіда, О., що живе в світі,
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., З ранніх творів, М., 1956; їх же, Капітал, Соч., 2 видавництва, т. 23—25; Ленін Ст І., Держава і революція, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33; Давидов Ю. Н., Праця і свобода, М., 1962; Огірків А. П., Відчуження і людина. Історико-філософський нарис, в збірці: Людина, творчість, наука, М., 1967; «Капітал» Маркса, філософія і сучасність, М., 1968; Ойзерман Т. І., Проблема відчуження і буржуазна легенда про марксизм, М., 1965; Alienation: the cultural climate of our time, ed. G. Sykes, N. Y., 1964; Alienation: а casebook, ed. D. J. Burrows, F. R. Lapides, N. Y., 1969; Geyer R. F., Bibliography alienation, 2 ed., Amst., 1972.
