Фейєрбах Людвіг Андреас
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Фейєрбах Людвіг Андреас

Фейєрбах (Feuerbach) Людвіг Андреас (28.7.1804, Ландсхут, Баварія, – 13.9. 1872, Рехенберг, поблизу Нюрнберга), німецький філософ-матеріаліст і атеїст. Народився в сім'ї криміналіста А. Фейєрбаха . Закінчивши місцеву гімназію, поступив в 1823 на теологічний факультет університету Гейдельбергського. Незадоволений догматичною ортодоксією, переїхав з Гейдельберга в Берлін, де слухав лекції Гегеля, під впливом яких і формувалися переконання Ф. По закінченні Берлінського університету Ф. у 1828 захистив в Ерлангенськом університеті дисертацію «Про єдиний, загальний і безконечний розум», в цілому витриману у дусі гегелівського ідеалізму. Проте вже в цей період виявилася розбіжність Ф. з Гегелем у відношенні до релігії взагалі, до християнської – зокрема, несумісної, за переконанням Ф., з розумом і істиною. Після захисту дисертації Ф. став приват-доцентом Ерлангенського університету, де з 1829 читав курс «гегелівської філософії» і історії нової філософії. У 1830 Ф. анонімно опублікував вигадування «Думки про смерть і безсмертя», в якому відкидав ідею безсмертя душі. Авторство Ф. було встановлено, книга конфіскована і Ф. позбавлений права викладання. Але Ф. не припинив своєї наукової діяльності. У тритомній роботі по історії філософії 17 ст Ф., залишаючись ще в цілому на гегельянських позиціях, приділяє більша увага філософам-матеріалістам і атеїстам і високо оцінює їх внесок у розвиток наукової думки. У 1836 Ф. одружувався і протягом 25 років майже безвиїзно жив в селі Брукберг, де дружина його була співволодільницею невеликої фарфорової фабрики. У 1859 фабрика збанкрутіла і Ф. переселився в Рехенберг, де провів останні роки життя в жорстокій нужді.

загрузка...

  Ф. гаряче вітав Революцію 1848. Проте він не приймав активної участі в політичній життя; навіть будучи в 1848 депутатом франкфуртських Національних зборів, залишався політично пасивним. Останніми роками життя Ф. виявляв велику цікавість до соціальних і економічних проблем, вивчав «Капітал» До. Маркса, а в 1870 вступив в соціал-демократичну партію.

  Основні вигадування Ф.: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Суть християнства» (1841), «Основи філософії майбутнього» (1843), «Попередні тези до реформи філософії» (1842).

  Головною справою життя Ф. була непримиренна боротьба проти релігії. На противагу гегелівської філософії релігії Ф. розглядав філософію і релігію як світобачення, що взаємно виключають один одного. Причина живучості релігійних вірувань, по Ф., – не лише обман, що використовує неуцтво; реальна причина релігії корениться в «природі людини» і умовах його життя. Першоджерело релігійних ілюзій Ф. убачав у відчутті залежності обмеженості, безсилля людини по відношенню до непідвладних його волі стихіям і силам. Безсилля шукає виходу в породжуваних фантазією надії і втісі – так виникають образи богів як джерела здійснення тих, що людських покладають надії. Бог, по Ф., будучи проекцією людського духу, відчужується від останнього, об'єктивувався, йому не лише приписують самостійне існування, але перетворюють з творіння людину на його творця, в першопричину що всього існує і ставлять самої людини в залежність від вигаданої їм «вищої істоти». Релігія, по думці Ф., паралізує прагнення людини до кращого життя на реальному світі і до перетворення цього світу, підміняє його покірним і терплячим чеканням грядущої надприродної подяки. Відкидаючи релігійний культ, Ф. протиставляв йому культ людини, що вдягається їм в релігійну оболонку «обожнювання людини». Ф. розглядав свій девіз «чоловік людині бог» як протиотрута від релігії теїста.

  Критика релігії у Ф. переростала в критику філософського ідеалізму, що завершилася переходом Ф. у табір матеріалізму (1839). Переконавшись в спорідненості ідеалізму і релігії, Ф. вступив в єдиноборство з найбільш досконалою формою ідеалізму – йому.(німецький) класичним ідеалізмом і вершиною його – філософією Гегеля. Основний порок ідеалізму, по Ф., – ототожнення буття і мислення. «... Уявне буття немає дійсне буття... Образ цього буття поза мисленням – матерія, субстрат реальності» (Вибрані філософські твори, т. 1, М., 1955, с. 175, 176). У основі філософії Ф. лежить принцип: «... Буття – суб'єкт, мислення – предикат» (там же, с. 128).

  В теорії пізнання Ф. продовжував лінію матеріалістичного сенсуалізму. Висуваючи на перший план досвід як першоджерело знання, Ф. підкреслював взаємний зв'язок відчуттів, споглядання і мислення в процесі пізнання.

  В центрі учення Ф. – людина як «... єдиний, універсальний і вищий предмет філософії» (там же, с. 202). Антропологічний матеріалізм Ф. виходить з розгляду людини як психофізіологічної істоти. Людина, по Ф., є матеріальний об'єкт і одночасно мислячий суб'єкт. З цієї позиції Ф. відкидав вульгарний і механістичний матеріалізм. В той же час антропологізм Ф. грунтується на біологічному (а не соціальною) трактуванні природи людини. Тут – кордон фейєрбахівського, як і всього домарксовського, матеріалізму, що не поширював матеріалістичне розуміння на сферу суспільного життя. В цілому антропологізм Ф. не вийшов за рамки метафізичного матеріалізму. Виступаючи проти гегелівського ідеалізму, Ф. відкинув і його діалектику, не бачивши можливості іншою, неідеалістичної діалектики.

  Світогляд Ф. завершується вченням про моральність, витікаючим з єдності і взаємозв'язки Я і Ти. Система суспільних стосунків підміняється у Ф. поняттями «роду» і міжіндивідуального спілкування. Прагнення на щастя, що розглядається як рушійна сила людської волі, спричиняє за собою свідомість етичного боргу, оскільки Я не може ні бути щасливим, ні взагалі існувати без Ти. Прагнення до власного щастя переростає рамки егоїзму, воно недосяжне поза людським єднанням. Етичне учення Ф. мало прогресивне значення завдяки його гуманістичному, демократичному і антирелігійному характеру. Проте, позбавлена історіко-матеріалістічного фундаменту, етика Ф., подібно до його атеїзму, не приводила до свідомості необхідності перетворення суспільств, буття як реальної умови досягнення людського щастя. З цим зв'язаний і метафізичний характер етичної теорії Ф., яка «... скроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому не застосовна ніде і ніколи» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч 2 видавництва, т. 21, с. 298).

  Всесвітньо-історичне значення філософських і антирелігійних ідей Ф. яскраво виявляється в тому, що його матеріалізм став вихідним пунктом становлення філософії марксизму. Більше сорока років опісля після критики Марксом в «Тезах про Фейєрбаха» обмеженості фейєрбахівського матеріалізму Енгельс писав: «... За нами залишається неоплачений борг честі: повне визнання того впливу, який в наш період бурі і натиску надав на нас Фейєрбах більшою мірою, чим який-небудь інший філософ після Гегеля» (там же, с. 371).

  Соч.: Gesammeltewerke, hrsg. vonw. Schuffenhauer, Bd 1–16, Ст, 1967–75; у русявий.(російський) пер.(переведення) – Вибрані філософські твори, т. 1–2, М-код,, 1955; Історія філософії, т. 1–3, М., 1974.

  Літ.: Маркс До., Тези про Фейєрбаха, Маркс До., Енгельс Ф. Соч., 2 видавництва, т. 3; Маркс До. і Енгельс Ф., Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії, там же, т. 21; Ленін Ст І., Конспект книги Фейєрбаха «Лекциі про суть релігії», Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29; його ж, Конспект книги Фейєрбаха «Ізложеніє, аналіз і критика філософії Лейбніца», там же; Йодль Ф., Людвіг Фейєрбах. Його життя і учення, пер.(переведення) з йому.(німецький), СП(Збори постанов) Би, 1905; Деборін А. М., Л. Фейєрбах, М. – Л., 1929; Історія філософії, т. 3, М. 1943, гл.(глав) 7; Есин І. М., Матеріалістична філософія Л. Фейєрбаха, М., 1954; Ардабйов А. І., Атеїзм Л. Фейєрбаха, М., 1963; Биховський Би. Е., Л. Фейєрбах, М., 1967; Елез І., Проблема буття і мислення у філософії Л. Фейєрбаха, M.,1971; Rawidowicz S., L. Feuerbach''s Philosophic, Ст, 1931; Chamberlain W. Ст, Heaven wasn''t his destination, L., 1941; Cherno М., L. Feuerbach and the intellectual background of 19th century radicalism, Stanford, 1955; Arvon H., L. Feuerbach ou la transformation du sacre, P., 1957; його ж, L. Feuerbach, sa vie, son oeuvre avec un expose de sa philosophic, P., 1964; Cornu A., Marx Thesen über Feuerbach, B.,1963; Jankowski H., Etyka L. Feuerbacha, Warsz., 1963; Schuffenhauer W., Feuerbach und der junge Marx, B., 1965; Schmidt A., Emanzipatorische Sinnlichkeit. L. Feuerbachs anthropologischer Materialismus, Münch., 1973.

  Би. Е. Виховський.

Л. Фейєрбах.