Відлюдництво , анахоретство, відмова з релігійних спонук від спілкування з людьми; виражається у відході в пустинні місця. В давнину О. як спорадичне явище зустрічалося в іудаїзмі (в ессєєв), в практиці послідовників пізньоантичних філософських шкіл (неоплатоникі); поширенішим явищем О. було в релігіях Індії, Китаю, Японії і інших країн Сходу (наприклад, в буддизмі, даосизмі). Особливого розвитку воно досягло у християн. Зародилося в християнстві в 3 ст (у пустелях Єгипту) і було викликане прагненням уникнути гонінь з боку римських імператорів; перший з відомих християнських відлюдників (анахорета) — Павло Фіванський, який пішов в пустелю, рятуючись від переслідувань християн імператором Децием. На початку 4 ст християнські відлюдники, наслідуючи приклад Антонія Великого, Пахомія і інших аскетів, стали вирушати в єгипетську пустелю Фіваїду; у тому ж віку О. поширилося в Палестині, Каппадокиі, Вірменії, потім в Галії, Іспанії, Італії. В середні віки О. поступово стало витіснятися монастирями, чому сприяла і церква, що прагнула організованими формами чернецтва замінити недоступне її контролю О.
