Спосіб виробництва, історично певний спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого і особистого вжитку; є єдністю продуктивних сил і виробничих стосунків.
Дві сторони С. п. знаходяться у внутрішній взаємодії; очолююча роль належить продуктивним силам, від рівня розвитку яких залежить характер виробничих стосунків. Зміни у стосунках власності, характері з'єднання робочої сили з засобами виробництва, формах зв'язку між виробниками, класовій структурі суспільства, мотивах і цілях господарської діяльності, які специфічні для кожного С. п., диктуються кінець кінцем розвитком продуктивних сил, що відображають міру панування людини над природою.
В системі умов суспільного життя С. п. займає визначальне місце. «Спосіб виробництва матеріального життя, — відзначав До. Маркс, — обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 7). Залежно від того, що існує С. п. складається певна надбудова (див. Формація суспільно-економічна ). Історії людського суспільства відомі п'ять С. п.: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний (першою фазою якого виступає соціалізм) (див. Первіснообщинний устрій, Рабовласницьких буд, Феодалізм, Капіталізм, Комунізм ). Дискусійним в марксистській літературі є питання про правомірність виділення азіатського способу виробництва .
Взаємозв'язок двох сторін суспільного виробництва, залежність характеру виробничих стосунків від рівня розвитку продуктивних сил виражається законом їх відповідності (див. Відповідності виробничих стосунків характеру і рівню розвитку продуктивних сил закон ), який пояснює зміну одного історично визначеного С. п. іншим. Виробничі стосунки, виступаючи формою розвитку продуктивних сил, у свою чергу, активно впливають на них, прискорюючи або затримуючи їх прогрес. Крім того, взаємодію продуктивних сил і виробничих стосунків випробовує зворотний вплив надбудови (див. Базис і надбудова ), відносною самостійністю, що володіє.
На певному рівні розвитку продуктивні сили вступають в конфлікт з виробничими стосунками. При цьому у відомих межах виробничі стосунки володіють здатністю в рамках даного С. п. пристосовуватися до вимог продуктивних сил без зміни своїй якісній визначеності. Проте це досягається за рахунок посилення внутрішніх протиріч що існує С. п., в надрах якого накопичуються матеріальні передумови нового суспільного устрою, розвиваються суспільні сили, здатні провести корінні соціально-економічні перетворення. У класово-антагоністичних С. п. конфлікт між продуктивними силами і виробничими стосунками приводить до заміни одного С. п. іншим в результаті соціальних революцій . В умовах комуністичного С. п. затверджується планомірна організація виробництва на основі панування суспільної власності, що відкриває можливості для безмежного вдосконалення продуктивних сил і підвищення ефективності суспільного виробництва. Виникаючі протиріччя при соціалізмі між зростанням продуктивних сил і виробничими стосунками не антагоністічни і вирішуються шляхом вдосконалення виробничих стосунків, в результаті свідомого управління суспільними процесами.
Літ.: Маркс До., Наймана праця і капітал, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 6; його ж. Введення (З економічного рукопису 1857—1858 років), там же, т. 12; його ж, До критики політичної економії. Передмова, там же, т. 13; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, там же, т. 20, отд.(окремий) 2, гл.(глав) 1; отд.(окремий) 3; Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Економічний вміст народництва і критика його в кн. р. Струве, там же: Кронрод Я. А., Закони політичної економії соціалізму, М., 1966; Кузьмінов І. І., Нариси політичної економії соціалізму, М., 1971: Правоторов Р. Би., Вартісні категорії і спосіб виробництва, М., 1974.
