Некапіталістична дорога розвитку, специфічний революційний процес створення матеріально-виробничих, соціально-економічних і політичних умов для переходу до соціалістичного розвитку в умовах глибокої економічної і соціальної відсталості, властивої багатьом колишнім колоніальним і напівколоніальним країнам, що дозволяє або минути, або істотно скоротити і навіть перервати капіталістичну стадію розвитку. У цей період національний фронт прогресивних революційно-демократичних сил, в який входять поряд з робітниками, селянами, дрібнобуржуазними шарами міста також патріотичні круги національної буржуазії, здійснює соціально-економічні, антиімперіалістичні і антифеодальні перетворення, що закладають передумови для подальшого розвитку країни по дорозі до соціалізму .
Ідея можливості переходу за певних історичних умов відсталих країн до соціалізму, минувши капіталізм або істотно скорочуючи цю стадію розвитку, висунута вперше К. Марксом і Ф. Енгельсом. Коли переможе соціалістична революція в індустріально розвинених країнах, — відзначав Ф. Енгельс, — «... відсталі країни побачать на цьому прикладі, ''''как це делаєтся'''', як... встати на дорогу такого скороченого процесу розвитку» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 22, с. 446).
Подальший розвиток ідея Н. п. р. отримала в працях Ст І. Леніна. Виступаючи на 2-м-коді конгресі Комінтерну (1920), В. І. Ленін говорив: «... неправильно вважати, що капіталістична стадія розвитку неминуча для відсталих народностей» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41, с. 246).
Ідею можливості і необхідності некапіталістичної дороги розвитку Ленін розвивав, наприклад, відносно МНР(Монгольська Народна Республіка) (див. там же, т. 44, с. 233).
В тезах 6-го конгресу Комінтерну (1928) вказувалося, що криза світової системи капіталізму і утворення СРСР забезпечують «... наявність об'єктивної можливості некапіталістичної дороги розвитку відсталих колоній... за підтримки звитяжної пролетарської диктатури інших країн» (Стратегія і тактика Комінтерну в національно-колоніальній революції на прикладі Китаю, М., 1934, с. 59).
Низку країн і народів в певних історичних умовах минули в своєму розвитку деякі соціально-економічні формації (рабство, розвинений феодалізм ) . Можливість уникнути капіталістичної дороги розвитку в ще більшій мірі реальна нині, оскільки в світі існує і міцніє нова, більш передова, світова суспільна система — соціалізм.
Період некапіталістичного розвитку не є особливою соціально-економічною формацією, не може розглядатися як «третя дорога» розвитку, відмінна від капіталістичних і соціалістичних доріг розвитку. Н. п. р. включається в загальносвітовий процес переходу людства до соціалізму, але не від зрілого капіталізму, а головним чином від відсталого суспільства з переважанням в основному докапіталістичних або раннекапіталістічеських стосунків.
Вмістом періоду некапіталістичного розвитку є радикальні перетворення всіх сторін суспільного життя з врахуванням соціалістичної перспективи під керівництвом національного фронту (або партії типа фронту) прогресивних революційно-демократичних сил, що стоять на платформі послідовного антиімперіалізму і союзу зі світовим соціалістичним співдружністю. Н. п. р. не може здійснюватися самоплив і без класової боротьби; успіх його забезпечується впливом світової системи соціалізму, активністю робочого класу, трудових народних мас, всіх прогресивних і демократичних сил країн, що вступили на Н. п. р.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції ідея Н. п. р. знайшла своє конкретне втілення в практиці переходу до соціалізму раніше відсталих народів Росії в рамках нового соціалістичної держави (народів Середньої Азії, Казахстану, Північного Кавказу, європейської і азіатської Півночі СРСР). Якщо виробництво промислової продукції в цілому по Радянському Союзу за 1922—72 зросло в 321 раз, то в Киргизькій РСР в 412 раз, в Казахській РСР в 601 раз, в Таджицькій РСР в 513 раз. Швидкий прогрес раніше відсталих околиць Росії став можливий при Радянській владі завдяки активній допомозі пролетаріату розвинених районів країни, що переміг. У результаті некапіталістичного розвитку раніше відсталих народів Росії всі народи СРСР дістали можливість відносно одночасно прийти до перемоги соціалізму, а потім вступити на дорогу комуністичного будівництва.
Вельми показовим є досвід МНР(Монгольська Народна Республіка). Успіхи, досягнуті монгольським народом, — підсумок вирішення завдань некапіталістичного розвитку, результат подальшого затвердження народного демократичного будуючи. Стрибок, здійснений їм від феодального середньовіччя до соціалістичного суспільства, — наочний приклад втілення в життя ленінського положення о Н. п. р країн, що відстали в своєму розвитку.
Історичний досвід розвитку раніше відсталих околиць Росії, а також МНР(Монгольська Народна Республіка) по дорозі до соціалізму має важливе міжнародне значення. Він показує, що слаборозвинені в економічних відносинах країни, рухаючись по Н. п р., можуть вирішити свої економічні, соціальні і політичні завдання, ліквідовувати важку спадщину колоніалізму і стати економічно розвиненими і незалежними державами. Н. п. р. наочно продемонстрував не лише чисто економічні переваги, але і створив умови для дозволу соціальних і національних питань, здійснення культурної революції і, нарешті, індустріалізації країни і кооперації в сільському господарстві. Тому досвід некапіталістичного розвитку ряду республік Радянського Союзу і МНР(Монгольська Народна Республіка) надає і надаватиме дію на долі народів країн, що звільнилися, обирають в процесі класової боротьби дорогу свого розвитку. «Під впливом революційних умов нашого часу виникли своєрідні форми прогресивного суспільного розвитку країн, що звільнилися, зросла роль революційно-демократичних сил. Деякі молоді держави вступили на некапіталістичну дорогу — дорога який забезпечує можливість ліквідації відсталості, успадкованої від колоніального минулого, і створення умов для переходу до соціалістичного розвитку» (Міжнародна нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969, с. 312—313).
В країнах, що проголосили програму Н. п. р. (Алжірська Народна Демократична Республіка, Арабська Республіка Єгипет, Гвінейська Республіка, Іракська Республіка, Народна Демократична Республіка Йемен, Народна Республіка Конго, Об'єднана Республіка Танзанія, Сирійська Арабська Республіка, Демократична Республіка Сомалі, Бірманський Союз і ін.), ліквідовується політичне і підривається економічне панування іноземних монополій; розширюється співпраця з соціалістичними державами; регулюється, обмежується приватний сектор; створюються державний і кооперативний сектори економіки і умови для їх переважного розвитку; ведеться боротьба проти ідеології експлуататорів; проводяться інші загальнодемократичні перетворення, що створюють економічні і соціальні передумови для переходу до будівництва соціалізму, для поліпшення життя народу. Вирішальною умовою некапіталістичного розвитку і здійснення цих перетворень є ліквідація монополії політичної влади місцевої буржуазії або буржуазно-феодальних елементів, перехід влади в руки революційно-демократичних сил, що діють в інтересах, а пізніше і під контролем мас трудящих, що посилюється. Розвиток країн по некапіталістичній дорозі відбувається в гострій боротьбі проти реакційних сил. Можливість соціально-економічного регресу і навіть повороту на капіталістичну дорогу розвитку зберігається протягом тривалого періоду через такі чинники, як тісний зв'язок країн, що звільнилися, з світовим капіталістичним ринком, переважання в них дрібнотоварного селянського і ремісничого господарства, здатного породжувати капіталізм, вплив бюрократичної і торгівельної буржуазії, колишніх поміщиків і капіталістів, пов'язаних з імперіалізмом і внутрішньою реакцією. Все це робить нестійкою політичну структуру країн соціалістичної орієнтації. Чи переможе Н. п. р. або країни підуть по капіталістичній дорозі розвитку — кінець кінцем визначає класова боротьба, співвідношення політичних сил усередині і поза країнами, що звільнилися. Проте жодні окремі невдачі прогресивних сил не можуть зменшити значення тієї обставини, що покладене початок принципово новому напряму розвитку країн, що звільнилися, і їх приклад буде тим переконливіше, чим успішніше розвиватиметься економіка, культура національно-демократичних країн, чим повніше стануть розкриватися переваги Н. п. р.
Літ.: Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, М., 1973; Тягуненко Ст Л., Проблеми сучасних національно-визвольних революцій, М., 1966; Коллонтай Ст М., Дороги подолання економічної відсталості. Критика сучасних буржуазних теорій, М., 1967; Тюльпанів С. І., Нариси політичної економії, (Країни, що розвиваються), М., 1969: Ульяновський Р. А., Соціалізм і країни, що звільнилися, М., 1972.
