Рабство, історично перша і найбільш груба форма експлуатації, при якій раб поряд із знаряддями виробництва був власністю свого господаря-рабовласника. На стадії найбільш виразних форм Р. раб не мав жодних прав; позбавлений економічної стимул-реакції до праці, він працював лише по прямому фізичному примусу. Особливе положення рабів підкреслювалося інколи і зовнішніми ознаками (клеймо, ошийник, особливий одяг і т.д.). Зародившись на стадії розкладання первіснообщинного устрою, Р. лягло в основу рабовласницьких буд . Джерела Р. — іноплемінники, захоплені в полон під час війни або операцій, що робляться з цією метою (набіги, піратство і т.п.); одноплемінники, обернені в Р. за несплату боргів, за досконалі злочини і т.д.; природний приріст рабів; работоргівля і пр. Початковою формою Р. було т.з. патріархальне P., коли раби входили в ту, що володіла ними сімома як безправні її члени: вони жили зазвичай під одним дахом з господарем, але виконували важчу роботу, ніж останні члени сім'ї; воно пов'язане з натуральним виглядом господарства. Патріархальне Р. існувало в тій або іншій мірі у всіх народів світу під час переходу їх до класового суспільства. Воно переважало в суспільствах Древнього Сходу, а також в старогрецьких державах і Римі до визначеного періоду, коли швидкі темпи розвитку економіки сприяли перетворенню його з патріархального в античне. Для Афін 5—4 вв.(століття) до н.е.(наша ера), для пізньої Римської республіки патріархальне Р. — вже пройденний етап. Тут встановилося класичне античне P., пов'язане з товарним господарством, з максимальною мірою експропріації особи раба, що рівносильно його повному безправ'ю, перетворенню його в знаряддя, що «говорить». Розквіт «класичного» Р. був порівняно короткочасним, т.к. в самій природі рабської праці були закладені причини його неминучого занепаду і переродження: відраза рабів до своєї праці і пригноблення не могла не привести до економічної неефективності Р. і невблаганно вимагало в кращому разі корінної модифікації рабської залежності. Історичні чинники (скорочення припливу рабів, безперервні повстання рабів і т.д.) діяли поряд з економічними і спонукали рабовласників шукати нові форми експлуатації. Ставала очевидною необхідність в якійсь мірі зацікавити безпосереднього виробника-раба в його праці і тим, підвищити ефективність експлуатації. Багато рабів прикріпляються до землі і поступово зливаються з колонамі (див. Колонат ). Історично цей перелом, обумовлений економічними причинами, привів до фактичного стирання відмінностей між колонамі і рабами.
В період раннього середньовіччя в тих, що виникли на території Римської імперії «варварських» державах (особливо в державі остготов в Італії і вестготів в Іспанії) Р. грало помітну, але вже не провідну роль в господарстві. Значна частина рабів сиділа на землі, плативши панові оброк, і поступово зливалася із збіднілим шаром селян-общинників в групу феодально-залежного селянства. До 13 ст в більшості країн Західної Європи Р. фактично зникає, проте в містах Середземномор'я (особливо у Венеції і Генуї) широка торгівля рабами (перепродаж їх з Туреччини до Північної Африки) продовжувалася до 16 ст У Візантії процес зживання рабовласницьких стосунків йшов значно повільніше, ніж в Західну Європі; у 10—11 вв.(століття) Р. зберігало там ще економічне значення. Але в кінці 11 — 12 вв.(століття) і у Візантії практично завершується процес злиття рабів із залежним селянством. У германців і слов'ян (окрім далматинців, які вели торгівлю рабами) Р. було поширено переважно в патріархальній формі; на Русі воно існувало ще в 9—12 вв.(століття) у надрах феодального суспільства, що розвивалося. Поступово раби (холопи) поповнювали ряди феодально-залежного селянства, перетворюючись головним чином на дворових; в той же час положення деяких груп кріпаків (що особливо працювали в копальнях) мало чим відрізнялося від положення рабів. У прадавніх державах Закавказзі і Середньої Азії Р. існувало до 4—6 вв.(століття); пережіточниє його форми зберігалися і в період середньовіччя.
В найбільших країнах Сходу — Китаї, Індії і ін. —Р. у його патріархальній формі збереглося аж до розвитку там капіталістичних стосунків, а інколи існувало і поряд з ними. Основним джерелом Р. в середні віки тут було боргове Р. В Китаї був широко поширений продаж в рабство збіднілими селянами членів своїх сімей. Крім того, одним з джерел Р. в Китаї впродовж всього середньовіччя було перетворення на державних рабів злочинців або членів їх сімей. Досить широкий розмах придбало Р. і в мусульманських країнах Близького і Середнього Сходу. Оскільки іслам забороняв обертати в Р. мусульман, то основним джерелами вступу рабів в мусульманські країни був захват їх під час воєн з «невірними» і покупка на ринках країн Європи, Азії і Африки. Раби в мусульманських країнах використовувалися на важких роботах — в копальнях (див. Зінджі ), у військах мусульманських государів (див. Гулями,Мамлюки ), в домашньому господарстві і особистому служінні (включаючи гареми і обслуговуючий їх персонал).
Новий етап широкого поширення (з 16 ст) Р. в країнах Азії, Африки і Америки зв'язаний з процесом т.з. первинного накопичення капіталу, колоніальним поневоленням цих країн. Широкі розміри і найбільше економічне значення Р. придбало в колоніях на Американському континенті. Це було викликано особливостями розвитку колоній в Америці: недоліком робочої сили і наявністю вільних земель, в значній частині придатних для ведення крупного господарства плантації. Опір індійців, а також їх вимирання, поряд з формальною забороною королями Іспанії і Португалії обертати індійців в рабів, привели до того, що іспанські і португальські, а потім і північноамериканські плантатори стали ввозити негрів-рабів з Африки. Найбільшого розмаху работоргівля досягла в 17—19 вв.(століття) Загальне число негрів, ввезених в країни Америки, складало, мабуть, понад 10 млн. чіл. У областях крупних плантацій на території південних штатів США, в Вест-індії, а також в Бразилії і Гвіані негри-раби до кінця 18 ст складали більшість населення. Поводилися з неграми на плантаціях дуже жорстоко; вони були зведені до положення робочої худоби. У декілька кращому положенні знаходилися лише групи рабів, що обслуговували домашнє господарство плантаторів. Шлюбні зв'язки рабовласників з наложницями-негритянками привели у ряді країн до появи багаточисельного шару мулатів. Новий поштовх розвитку рабства плантації в США в кінці 18 — першому десятилітті 19 вв.(століття) дав промисловий переворот, що викликав різке збільшення попиту на бавовну і ін. технічні культури.
У міру розвитку капіталістичних стосунків усе більш виразно виявлялася низька продуктивність рабської праці, що гальмувала подальший розвиток продуктивних сил. У цих умовах під тиском опору рабів, що все посилювався, і із зростанням широкого суспільного руху проти Р. (аболіціонізм в США і т.п.) почалася відміна Р. Велікая французька революція проголосила відміну Р. Однако у французьких колоніях цей акт був проведений в життя по суті лише в 40-х рр. 19 ст Великобританія юридично відмінила Р. в 1807, але фактично аж до 1833 Р. в британських колоніях зберігалося. У 50-х рр. 19 ст оголосила про відміну Р. Португалія, а в 60-х рр. Р. було скасовано більшістю держав Американського континенту. У США Р. було скасовано в результаті Громадянської війни 1861—65 між Північними і Південними (рабовласницькими) штатами. Проте продовжували існувати форми примусової праці, що мало відрізняються від Р. (пеонаж в країнах Латинської Америки, система законтрактованих робітників в Океанії і т.п.). У ряді колоніальних і залежних країн інститут Р. продовжував зберігатися тривалий час. Особливо широкий розмах мало Р. в португальських колоніях Африки як в господарстві плантації, так і в домашнього. У арабів Центральної і Південної Аравії і в деяких країнах Африки (Ефіопії, Нігерії і ін.) Р. збереглося аж до 50-х рр. 20 ст
Міжнародно-правове регулювання боротьби проти Р. почалося ще в 19 в.; проте більшість документів, що засуджували Р., носили формальний характер. По суті перша міжнародна конвенція проти Р. була поміщена в 1926 в Женеві в рамках Ліги Націй. Прийнята ООН(Організація Об'єднаних Націй) в 1948 Загальна декларація прав людини проголосила (ст. 4), що Р. і работоргівля забороняються у всіх видах. У 1956 в Женеві відбулася конференція представників 59 держав з питання про боротьбу з P., що прийняла додаткову конвенцію про скасування Р., работоргівлі і інститутів і звичаїв, схожих з Р. (примусова праця і т.п.).
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т, 25, ч. 2; Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, там же, т. 21; Утченко С. Л., Штаєрман Е. М., Про деякі питання історії рабства, «Вісник древньої історії», 1960 № 4; Балон А., Історія рабства на античному світі, пер.(переведення) з франц.(французький), т. 1—2, М., 1941; Нібур Р. І., Рабство, як система господарства. Етнологічне дослідження, пер.(переведення) з англ.(англійський), 2 видавництва, М., 1907; Аверкиева Ю. П., Рабство у індійців Північної Америки, М. — Л., 1941; ООН(Організація Об'єднаних Націй). Доповідь спеціального комітету з питання про рабство (Друга сесія), [би. м.], 1951; Пашерстник А. Е., Льовін І. Д., Примусова праця і рабство в країнах капіталу, М., 1952; Фостер В., Негритянський народ в історії Америки, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1955; Ingram J. До., A history of slavery and selfdom, L., 1895; Greenidge G. W., Slavery, L., 1958: Nevinson Н. W., A modern slavery, Essex, 1963; Martin G., Histoire de l''ésclavage dans les colonies françaises, P., 1948; Tennenbaum F., Slave and citizen. The Negro in the Americas, N. Y., 1947; Durnond D. L., A bibliography on antislavery in America, Ann Arbor, 1961.
