Виробничі стосунки
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Виробничі стосунки

Виробничі стосунки, сукупність матеріальних економічних стосунків між людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до вжитку. П. о. є необхідною стороною суспільного виробництва. «У виробництві люди вступають у відносини не лише до природи. Вони не можуть виробляти, не з'єднуючись відомим чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своїй діяльністю. Щоб виробляти, люди вступають в певні зв'язки і стосунки, і лише в рамках цих суспільних зв'язків і стосунків існує їх відношення до природи, має місце виробництво» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 6, с. 441). В процесі праці складаються стосунки, обумовлені потребами технології і організації виробництва, наприклад відношення між робітниками різних спеціальностей, між організаторами і виконавцями пов'язані з технологічним розподілом праці усередині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Це — виробничо-технічні стосунки. Але у виробництві, окрім цих стосунків, між людьми складаються також економічні стосунки. Виробничо-економічні стосунки, або, як їх зазвичай називають, П. о., відрізняються від виробничо-технічних тим, що вони виражають стосунки людей через їх стосунки до засобів виробництва, тобто стосунки власності. Якщо засоби виробництва знаходяться в руках всього суспільства і тим самим його економічну основу складає суспільну власність — як це має місце при соціалізмі, — те між членами суспільства складаються П. о. співпраці і взаємодопомоги. Навпаки, якщо засоби виробництва знаходяться в руках частини суспільства, в руках приватних власників, то затверджуються стосунки експлуатації людини людиною, при яких власник викачує з безпосереднього виробника неоплачена додаткова праця і привласнює або саму працю, або його результати. Люди, позбавлені всіх або основних засобів виробництва, неминуче опиняються в економічній залежності від власників засобів виробництва, що зумовлює стосунки панування і підпорядкування між ними. Історично конкретними видами експлуататорських П. о. є стосунки рабовласницьких, феодальних і капіталістичних суспільно-економічних формацій. Окрім основних, існують також перехідні П. о., коли в рамках одного і того ж устрою господарства поєднуються елементи різних типів П. о. (наприклад, державний капіталізм в умовах диктатури пролетаріату).

загрузка...

  Стосунки власності пронизують всі сфери зкономічеських стосунків — виробництва, обміну, розподілу і вжитку матеріальних благ, і обумовлюють розподіл засобів виробництва і розподіл людей в структурі суспільного виробництва (класову структуру суспільства). Безпосередньо в процесі виробництва різні стосунки власності знаходять вираження в способі з'єднання виробника із засобами виробництва. Так, в капіталістичному суспільстві робітник може з'єднуватися із засобами виробництва, лише продавши свою робочу силу капіталістові. У соціалістичному товаристві засобу виробництва належать самим трудящим. Тут власником основних засобів виробництва виступає соціалістична держава. Цим визначаються і характер стосунків між людьми в процесі виробництва, і форми розподілу матеріальних благ.

  П. о. додають всім суспільним явищам і суспільству в цілому історично певна соціальна якість. Само виділення П. о. як об'єктивних, матеріальних, від свідомості людей не залежних стосунків зі всієї суми суспільних стосунків складає центральний пункт у виробленні матеріалістичного розуміння історії. У роботі «До критики гегелівської філософії права» (1843) К. Маркс прийшов до виводу, що майнові стосунки людей складають основу цивільного суспільства. Надалі майнові стосунки зрозуміли Марксом як стосунки, що складаються в процесі виробництва. В. І. Ленін відзначав, що в «Святому сімействі» (1845) «... Маркс личить до основної ідеї всієї своєї „системи»... — саме до ідеї суспільних стосунків виробництва» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29, с. 16). У «Німецькій ідеології» (1845—46) Маркс і Енгельс виділяють дві сторони виробництва — продуктивні сили і залежні від них суспільні стосунки людей у виробництві, які визначаються в цій роботі як «форми спілкування». Сам термін «П. о.» був вироблений Марксом пізніше («Маніфест Комуністичної партії», 1848, і ін.). Виділення економічних П. о. зі всієї суми суспільних стосунків з'явилося основою наукового об'єктивного підходу до аналізу історичного процесу. П. о. дають об'єктивний критерій для відмежування одного рівня суспільного розвитку від іншої, для виділення загального, такого, що повторюється в історії різних країн і народів, що знаходяться на одному рівні суспільного розвитку, тобто для виділення конкретно-історичних типів суспільства — суспільно-економічних формацій, і тим самим відкривають дорогу пізнання законів розвитку людської історії.

  Ігнорування П. о., в рамках яких здійснюється праця, приводить до того, що всякий трудовий процес зводиться до деяких загальних моментів, і тоді історичні епохи розрізняються між собою лише рівнем технічної озброєності праці, зникають корінні економічні відмінності між різними суспільними формаціями. У цьому і полягає істота методології т.з. технологічного детермінізму, яка знайшла свій прояв в буржуазних теоріях «стадій економічного зростання» «єдиного індустріального суспільства» і ін., які оцінюють різні суспільства лише з точки зору рівня їх технічного розвитку. В той же час заперечення залежності П. о. від рівня розвитку продуктивних сил веде до волюнтаризму і свавілля в політиці.

  П. о. є соціальною формою продуктивних сил . Разом вони складають дві сторони кожного способу виробництва і зв'язані один з одним за законом відповідності П. о. характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Згідно з цим законом, П. о. складаються залежно від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функціонування і розвитку. У свою чергу, П. о. впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку виникають протиріччя між збільшеними продуктивними силами, що змінилися, і застарілими П. о., які можуть бути дозволені лише шляхом зміни П. о. і приведення їх у відповідність з продуктивними силами. У антагоністичному суспільстві вирішення цього протиріччя здійснює соціальна революція. Діалектика продуктивних сил і П. о. розкриває причини саморуху виробництва і тим самим суть всього історичного процесу (див. Спосіб виробництва, Формація суспільно-економічна ).

  Будучи формою розвитку продуктивних сил, П. о., будучи первинними матеріальними суспільними стосунками, виступають як базис по відношенню до ідеології, ідеологічних стосунків і установ — суспільної надбудови (див. Базис і надбудова ). В сукупності всіх своїх соціальних функцій — і як форма продуктивних сил, і як базис суспільства — П. о. утворюють економічну структуру суспільної формації.

  П. о. комуністичної формації корінним чином відрізняються від П. о. всіх антагоністичних формацій пануванням суспільної власності на засоби виробництва, відсутністю експлуатації і соціальних антагонізмов. Вони є базисом ідейно-політичної єдності всього суспільства. П. о. комуністичній формації мають своєрідні закономірності свого виникнення. Вони не формуються в надрах попередньої формації, а виникають в результаті соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату, яка використовується як важіль для перетворення економічних стосунків. Характер розвитку П. о. комуністичної формації також якісно відрізняється від розвитку П. о. попередніх суспільств. По-перше, протиріччя, що виникають в розвитку соціалістичного способу виробництва, вирішуються не шляхом усунення соціалістичних П. о., а шляхом їх розвитку при збереженні їх якісної визначеності як стосунків співпраці і взаємодопомоги. По-друге, в антагоністичному товаристві протиріччя між продуктивними силами і П. о. вирішувалися на користь однієї соціальної групи (класу) в збиток інший, при соціалізмі ж вони вирішуються на користь всього суспільства.

  Формування соціалістичних П. о. починається в перехідний період від капіталізму до соціалізму, коли відбувається заміна приватній власності суспільної в результаті експропріації приватної власності, заснованої на привласненні чужої праці, і кооперації власності дрібних виробників, заснованої на особистій праці. Соціалістичні П. о. характеризуються наявністю двох форм суспільній власності на засоби виробництва — державною і кооперативною, — взаємодопомозі, що обумовлює стосунки, колективізму, товариської співпраці вільних від експлуатації людей, розподіл по кількості і якості праці. Розвиток соціалістичних П. о. є їх вдосконалення і поступове переростання в комуністичних П. о. на основі і в процесі створення матеріально-технічної бази комунізму. Серйозний вплив на цей процес надає науково-технічна революція, її органічна сполука з перевагами соціалістичної системи господарства. У міру розвитку продуктивних сил і продуктивності праці головним стає поступове зближення і злиття двох форм соціалістичної власності і створення єдиної загальнонародної власності на знаряддя і засоби виробництва, стирання істотних відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею, стирання соціальних відмінностей між робітниками, селянами і інтелігенцією, поступовий перехід від розподілу по праці до розподілу по потребах, встановлення повної соціальної рівності, всесторонній розвиток самої людини.

  Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2ізд., т.13 разд.(розділ) 1; їх же, Маніфест Комуністичної партії, там же, т. 4; Маркс До., Убогість філософії, там же; його ж, Наймана праця і капітал, там же, т. 6; його ж, Введення (З економічних рукописів 1857—1858 рр.), там же, т. 12; його ж, До критики політичної економії. Передмова, там же, т. 13; його ж, Капітал, т. 1, там же, т. 23; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, разд.(розділ) 2, 3, там же, т. 20; Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Розвиток капіталізму в Росії, там же, т. 3; його ж, Імперіалізм, як вища стадія капіталізму, там же, т. 27; його ж, Чергові завдання Радянської влади, там же, т. 36; його ж, Про кооперацію, там же, т. 45; Програма КПРС (Прийнята XXII з'їздом КПРС), М., 1973; Основи марксистсько-ленннськой філософії, 3 видавництва, М., 1974; Політична економія, М., 1973.

  Ст Же. Келле, М. Я. Ковальзон.