Продуктивні сили, система суб'єктивних (людина) і речових елементів, що здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного виробництва. П. с. виражають активне відношення людей до природи, що полягає в матеріальному і духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ході якого відтворюються умови існування людини і відбувається той, що прискорюється в рамках суспільно-економічних формацій, що змінялися процес становлення і розвитку самої людини. П. с. утворюють провідну сторону способу виробництва, основу розвитку суспільства. Кожному рівню розвитку П. с. відповідають визначені виробничі стосунки, промовці як суспільна форма їх руху. В процесі свого розвитку П. с. приходять у протиріччя з існуючими виробничими стосунками. Із стимулюючих форм розвитку П. с. ці стосунки перетворюються на їх окови. Тоді в умовах антагоністичних формацій настає епоха революції соціальною, відбувається переворот в економічній структурі суспільства, в юридичній і політичній надбудові. Головна П. с. суспільства — це самі люди, учасники суспільного виробництва — робітники, маси трудящих (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, т. 46, ч. 1, с. 403; Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 38, с. 359). Виробничий досвід і знання людей, їх працьовитість, активність і працездатність, досягнутий рівень їх особового розвитку і завдання, які вони перед собою ставлять, кінець кінцем визначають потенції суспільного виробництва. Дійсним багатством суспільства К. Маркс називав розвинену П. с. всіх індивідів. Положення мас трудящих в системі П. с. визначає принципову відмінність П. с. однієї епохи від іншої.
Доцільно витрачаючи свою робочу силу в ході трудової діяльності, чоловік «опредмечиваєт», втілює себе в тому, що оточує його матеріальному світі. Породженням його розуму і праці є речові елементи П. с. — засоби виробництва і засоби вжитку. Засоби виробництва складаються із засобів праці, службовців провідником дії людини на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини. Найважливіша складова частина засобів праці — це знаряддя праці (інструменти, механізми, машини і т.д.). Вони утворюють в сучасному виробництві не лише його головну «кісткову і мускульну систему», але і частину його системи, що управляє, що розвивається. До засобів праці відносяться також трубопроводи і різні ємкості («судинна система виробництва»), виробничі будівлі, дороги, канали, енергомережі, засоби зв'язку і т.д. Засоби праці і особливо знаряддя праці є мірилом розвитку робочої сили і певною мірою показником тих стосунків, при яких здійснюється праця. Вони надають величезну зворотну дію на розвиток робочої сили. Засоби виробництва утворюють матеріально-технічну базу, продуктивне багатство суспільства, створюване I підрозділом (виробництво засобів виробництва). Земля в одних галузях використовується як засіб праці (с. господарство), в інших — як предмет праці (добувна промисловість), але скрізь служить виробничою площею. Загальним предметом праці людини є природа в цілому. Підкорені людиною її природні сили (наприклад, електрика, енергія атома, світла, вітру, води і т.д.) умножають могутність П. с. людини. Зростання озброєності працівника засобами виробництва і розвиток його робочої сили є головними чинниками історичного процесу підвищення продуктивності праці як одного із загальних законів розвитку П. с.
Доцільно витрачаючи свою силу, чоловік і суспільство в ході споживної діяльності за межами виробництва «распредмечивают» навколишній матеріальний світ, освоюючи матеріальні і духовні цінності. У цілісному процесі обміну речовин між людиною і природою провідну і визначаючу роль грають матеріально-технічна база і трудова діяльність, виробництво, що створює матеріальні і духовні умови розвитку культурно-побутової бази і споживної діяльності. Але це не зменшує самостійного значення споживної діяльності, особливо в умовах науково-технічній революції, коли сукупні витрати праці в ній перевершують години роботи на виробництві. За допомогою споживної діяльності не лише відтворюється робоча сила, але і закладаються основи духовного і фізичного розвитку людини, формується нове покоління, нові межі людини. Історичну тенденцію розвитку цієї сторони П. с. В. І. Ленін охарактеризував як закон піднесення потреб і зростання суспільного вжитку (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 101—02; т. 4, с. 48—49), що стихійно пробивають собі дорогу і в умовах антагоністичних формацій.
В своєму висхідному розвитку П. с. приймають три форми, що ускладнюються: природні П. с., суспільні П. с. і загальні П. с.; вони виявляються в процесі історичного розвитку суспільства у вигляді трьох послідовних рівнів розвитку: первинні, або архаїчні, П. с., вторинні, або антагоністичні, П. с., комуністичні П. с. (див. До. Маркс, в книзі: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19, с. 400—421). Загальний закон розвитку П. с. полягає в тому, що матеріальні можливості подальшої форми П. с. зароджуються і розвиваються в надрах попередньої форми, але сама вона стає пануючою лише на новому рівні розвитку суспільства (див. До. Маркс, там же, т. 47, с. 461).
Природні П. с. праці, або природні умови продуктивності праці, що характеризують самий нижчий рівень П. с., можуть бути цілком зведені до природи самої людини (до його раси і т.п.) і до сил природи, що оточує людину: природному багатству засобами життя і праці (див. До. Маркс, там же, т. 23, с. 521) (див. Первіснообщинний устрій ).
Суспільні П. с. праці виникли в результаті історичного розвитку процесів об'єднання і розподіли праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру праці. Глибокий антагонізм вторинних П. с. (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, там же, т. 23, с. 81; т. 20, с. 185; т. 12, с. 724; т. 3, с. 30—31) виявився в закріпленні розумової праці, духовного виробництва і вищих форм вжитку матеріальних і духовних благ за небагатьма ціною самого важкої, часом згубної праці мас, позбавлених доступу до досягнень культури.
Розвиток вторинних П. с. проходіт висхідні рівні, на яких утворюються три антагоністичні суспільно-економічні формації (рабовласницька, феодальна, капіталістична). В межах кожного з цих рівнів П. с. маси трудящих завдяки своїй праці і класовій боротьбі долають важку дорогу висхідного розвитку. В рамках визначеної суспільно-економічній формації П. с. у свою чергу можуть проходіть ряд технологічних стадій виробництва (див. До. Маркс, в книзі Маркс До. і Енгельс Ф., там же, т. 47, с. 461). Для капіталістичних П. с. це проста кооперація, мануфактура, крупне машинне, інженерно-конвеєрне і автоматизоване виробництво. Найбільш адекватною капіталу технологічною формою П. с. стало крупне машинне виробництво, поширення якого привело до витіснення феодальних стосунків і затвердження панування капіталістичного способу виробництва. Прискорився процес інтернаціонального розвитку суспільних П. с. у формі виниклого світового ринку, а потім економічної капіталістичної інтеграції (див. Інтеграція економічна).
Загальна П. с. як якісно нова форма П. с. є панування суспільного індивіда, що розвивається, над силами природи за допомогою науки, яку Маркс визначав як «загальне суспільне знання», «загальні сили людської голови», «загальний інтелект» (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, там же, т. 46, ч. 2, с. 214, 215). Розвиток цієї форми П. с. з середини 20 ст здійснюється в ході науково-технічної революції, що протікає в принципово різних формах в капіталістичних і соціалістичних системах. Вже при капіталізмі в 19 ст наука починає ставати безпосередньою П. с., найбільш грунтовною формою багатства, виступаючою і як продукт, і як виробник багатства, як ідеальне і як практичне багатство (див. там же, с. 33). Перша форма з'єднання науки з виробництвом (у вигляді складних засобів виробництва, машинної техніки) гигантськи підсилила в ході індустріалізації потужність і панування упредметненої праці (капіталу) над живою найманою працею, виявилася «... у вигляді жахливій диспропорції між витраченим робочим часом і його продуктом...», створюючи цим «... матеріальні умови нового світу...» (там же, с. 213; т. 9, с. 230). Вищою формою цього процесу в 2-ій половині 20 ст виступає автоматизація виробництва і масове вживання ЕОМ(електронна обчислювальна машина). Прогрес техніки полягає і тому, що «... людська праця все більш і більш відступає на задній план перед працею машин» (Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 78). В той же час нові потреби і інтереси людей створюють нові сфери додатка людської праці, що витісняється, нові галузі, вступаючі у свою чергу на дорогу індустріалізації. Потреби розвитку другої форми злиття науки з виробництвом шляхом інженерно-конвеєрної організації масового виробництва з'явилися важливим чинником крайнього загострення боротьби імперіалістів за масові ринки збуту, джерела сировини і сфери додатка капіталів, що породила гігантські зіткнення і світові війни. Реалізація можливостей інженерно-конвеєрного виробництва в оброблювальній промисловості в 50—60-х рр. 20 ст дала потужний поштовх науково-технічної революції. Злиття науки з виробництвом, одержуюче бурхливий розвиток в умовах науково-технічної революції, знаходить вираження в швидкій зміні якості, моделей, видів і типів вироблюваних кінцевих продуктів і в створенні нових предметів праці. Отримує імпульс розвитку і головна форма дії науки на виробництво: втілення суспільного знання в самій працюючій людині в результаті зростання вільного часу і розвитку духовного виробництва (сфери освіти, культури і активного відпочинку). Це підводить розвиток індивідів до того найвищого рівня, який можливий в умовах антагоністичного суспільства, всесторонньо виявляє хворобливе гальмування і деформацію процесу розвитку П. с. в результаті панування капіталу і піднімає на якісно новий рівень класову боротьбу пролетаріату проти віджилих виробничих стосунків. Гальмування розвитку П. с. застарілими виробничими стосунками виявляється і в співіснуванні при капіталізмі найвідсталіших форм і рівнів П. с. з передовими. Основна маса населення земної кулі ще зайнята простою фізичною працею без вживання машин. Майже для 1 млрд. чіл. сапа і дерев'яна соха служили головним знаряддям праці навіть в кінці 60-х рр., близько 60% самодіяльного населення країн, що розвиваються, було безграмотне, більшість жінок працювали в умовах фактичного домашнього рабства. Гігантська хвиля визвольного руху приголомшує економічні і політичні структури, що заважають розвитку П. с. «третього світу».
Головна рушійна сила розвитку П. с. в антагоністичному суспільстві — класова боротьба революції і творчість мас, що готують їх до сприйняття, розвитку і вживання досягнень науки і техніки. «Лише боротьба виховує експлуатований клас, лише боротьба відкриває йому міру його сил, розширює його кругозір, піднімає його здібності, прояснює його розум, виковує його волю» (там же, т. 30, с. 314). Лише революція кардинально міняє його місце в системі П. с., піднімаючи цю систему на новий рівень розвитку. Саме особовим розвитком трудящих в значній мірі вимірюється і оцінюється суспільний прогрес (див. До. Маркс, в книзі: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 27, с. 402—03).
П. с., створюючі основу комуністичної формації, характеризуються повним торжеством загальних П. с. — активним, творчим контролем науки над всіма сторонами суспільного виробництва, комплексним перетворенням цього процесу відповідно до її вимог для можливо швидшого і багатогранного розвитку кожного індивіда. Всесторонній розвиток кожного повністю реалізується як найбільша П. с., умова розвитку всіх. Проте цей новий рівень П. с. виникає у вигляді переплетення суспільних і загальних П. с., таких, що дістаються «в спадок» від капіталізму. Соціалістична революція підпорядковує розвиток виробництва вимогам науки про суспільство і створює нову формацію спочатку на базі існуючих технологічних условій виробництва і продуктивності праці. Але вже сама революція означає не просто перебудову проїзводствених стосунків, але і новий якісний стан, внутрішню структуру П. с., оскільки міняється положення трудящих, для яких відкривається доступ до освіти, культури, активної виробничої і суспільної діяльності. У цьому застава величезних потенції розвитку нових П. с., створення набагато вищої продуктивності праці, необхідної для перемоги нового суспільного будуючи (див. Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 21). Нові, соціалістичні проїзводствениє стосунки стали важливим чинником прискорення розвитку П. с. Успіх політики соціалістичної індустріалізації, розвиток науки і культури соціалістичних країн в короткий термін підняли сукупного працівника і матеріально-технічну базу соціалізму до рівня, необхідного для вирішення основних завдань науково-технічної революції. Подальший потужний підйом енергетики, у тому числі і атомною, комплексне насичення всіх галузей народного господарства машинами, хімізація, автоматизація і кібернетизація матеріально-технічної бази отримують нові форми і масштаби в результаті загального впровадження наукової організації праці і обов'язкової десятирічної общеооразовательной підготовки працюючої людини. Швидке зростання культурно-побутової бази суспільства, сфери послуг і духовного виробництва відображають головну лінію Комуністичної партії на формування і задоволення матеріальних і духовних потреб всіх шарів, що підносяться, трудящих, на прискорення всестороннього і гармонійного розвитку самої людини. Зростання вільного часу і збагачення мас знанням всіх тих багатств, які виробило людство, служать найважливішою умовою створення П. с., адекватних комуністичних формації (див. До. Маркс, в книзі: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 2, с. 216—17, 221). Планомірна інтернационалізацияї інтеграція П. с. соціалістичних країн прискорює процес формування П. с. майбутнього комуністичного суспільства.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2 видавництва, т. 3; їх же Маніфест Комуністичної партії, там же т. 4; Маркс До., До критики політичної економікиі. Передмова, т. 13; його ж, Капітал, там же т. 23; його ж. Економічні рукописи 1857—1859 років, там же, т. 46, ч. 1—2; його ж, Економічний рукопис 1861—1863 років, там же т. 47; Енгельс Ф. Анті-Дюрінг отд.(окремий) 3, гл.(глав) 2, там же, т.47; Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Великий почин, там же, т. 39; його ж, Зауваження в книгу Н. І. Бухаріна «Економіка перехідного періоду», Ленінська збірка, т. 11, М. — Л., 1929; Програма КПРС (Прийнята XXII з'їздом КПРС) М., 1961, ч. 2, разд.(розділ) 1, пункт 1; Матеріали XXIV з'їзду КПРС М., 1971; Чагин Би. А. і Харчев А. Р., Про категорії «продуктивні сили» і «виробничі стосунки», «Питання філософії» 1959 № 2 Мелещенко Ю. С., Техніка і закономірності її розвитку, Л., 1970; Марахов Ст Р., Структура і розвиток продуктивних сил соціалістичного суспільства, М., 1970; Васильчук Ю. А., Діалектика продуктивних сил, «Питання філософії», 1971 № 9; його ж, Науково-технічна революція і продуктивні сили, «Світова економіка і міжнародні стосунки», 1970 № 9; Науково-технічна революція і соціалізм, М., 1973.
