Продуктивність праці, плідність, продуктивність виробничої діяльності людей. П. т. вимірюється кількістю продукції, виробленої працівником у сфері матеріального виробництва за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, який витрачений на виробництво одиниці продукції. Під підвищенням П. т., писав До. Маркс, слід розуміти «... всяка взагалі зміна в процесі праці, робоча, що скорочує час, суспільно необхідний для виробництва даного товару, так що меншої кількості праці набуває здатність виробити більшу кількість споживної вартості» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 325).
У виробництві будь-якого продукту беруть участь два види праці : жива праця, тобто праця, що витрачається робітниками в самому процесі виробництва цього продукту і минула (упредметнений) праця, яка була витрачена на колишніх стадіях суспільного виробництва і використовується для виробництва даної продукції (частково — будівлі, машини і повністю — сировина, паливо і енергія, матеріали). Суспільна П. т. визначається як результат ділення всього фізичного об'єму національного доходу на загальне число працівників, зайнятих в сфері матеріального виробництва .
У міру розвитку продуктивних сил жива праця приводить в рух все велику масу упредметненої праці. Відзначаючи цю загальну закономірність, Маркс писав: «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тому, що доля живої праці зменшується, а доля минулої праці збільшується але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується; що, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці» (там же, т. 25, ч. 1, с. 286).
Підвищення П. т. — один з об'єктивних економічних законів, властивих кожній суспільно-економічній формації (див. Зростання продуктивності праці закон ). Цей закон виражається в тому, що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує суспільно необхідні витрати праці на виготовлення різних продуктів, призначених для особистий або суспільний вжитки. У міру накопичення людьми досвіду, знань, розкриття законів природи, оволодіння ними і їх використання відбувається послідовне підвищення П. т.
На різних рівнях розвитку суспільства темпи зростання П. т. неоднакові. В період первіснообщинного устрою розвиток продуктивних сил відбувався повільно. Людство, як свідчать останні знахідки залишків прадавніх викопних людей, існує понад 2 млн. років. Велика частина цього часу доводиться на кам'яне століття з його примітивними і малопродуктивними кам'яними знаряддями праці. І лише близько 7—6 тис. років назад почали з'являтися металеві знаряддя — спочатку мідні, потім бронзові, тривало співіснуючі з кам'яними, і, нарешті, на початку 1-го тис. до н.е.(наша ера) — залізні. Перехід від кам'яних знарядь до металевих, особливо залізних, супроводився прискоренням темпів зростання П. т. і виникненням суспільного розподіли праці . Залізо, як писав Енгельс, виявилося найважливішим зі всіх видів сировини, таким, що зіграло революційну роль в історії. Але і після цього П. т. зростала повільно: середнє зростання П. т. складало не більше 4% за кожних 100 років. Це пояснюється тим, що основною базою виробництва ще довго залишалася ручна праця рабів, а потім кріпаків. Швидке підвищення П. т. почалося з переходом від ручних знарядь праці до машин. Поява парового двигуна (2-я половина 18 ст) викликала промисловий переворот, революцію у виробництві, яка в свою чергу супроводилася стрибком в зростанні П. т.
В класових антагоністичних суспільствах результати зростання П. т. привласнюють панівні класи в цілях особистого збагачення. В той же час суть закону підвищення П. т., як писав Маркс, полягає в створенні максимуму продукту при мінімумі праці, і тому підвищення суспільною П. т. об'єктивно сприяє прогресу людства) що виражається в зростанні матеріального виробництва, в розвитку науки, культури, мистецтва, всіх сторін цивілізації. Кожен подальший спосіб виробництва перемагає передуючий кінець кінцем завдяки тому, що він забезпечує більший простір для розвитку продуктивних сил суспільства, для зростання суспільною П. т. Феодалізм перемогли рабовласницьких буд, бо він створив умови, сприяючі зацікавленості людей в праці, і відкрив значно більше можливостей для підвищення П. т.
Капіталізм забезпечив широкі можливості для розвитку продуктивних сил, звільнивши суспільство від феодальних пут і перетворивши маси трудящих в пролетарів, вимушених продавати єдиний товар, яким вони володіють, — свою робочу силу . Так було створене крупне капіталістичне виробництво, засноване на суспільному розподілі праці, використанні машинної техніки і жорстокої експлуатації найманої праці. Бурхливе розвиток продуктивних сил, абсолютно неможливий для попередніх формацій, — «... це історичне завдання і виправдання капіталу. Саме цим він несвідомо створює матеріальні умови вищої форми виробництва» (Маркс До., там же, с. 284).
В умовах капіталізму, коли робітникові протистоїть приватна власність на засоби виробництва, а сам робітник піддається експлуатації «... закон продуктивної сили, що підвищується праці має не безумовне значення» (там же, с. 288). Це положення Маркса підтверджується всією історією капіталістичного способу виробництва. Поряд з величезним жаданням накопітельства, скнарістю капіталістичному суспільству властиво надзвичайне марнотратство продуктивних сил і перш за все головної продуктивної сили — трудящих. Широке впровадження нової техніки у всі галузі капіталістичного господарства має своїм слідством витіснення тих, що працюють з сфери виробництва, збільшення безробіття. В результаті суспільство втрачає праця мільйонів людей, що виявляються зайвими для анархічного виробництва. Для капіталізму характерне також хронічне недовантаження виробничого апарату, яке особливо виявляється під час економічних криз надвиробництва і періодичних спадів, ведучих до зниження суспільною П. т. і рівня життя мільйонів трудящих.
При соціалізмі закон підвищення П. т. носить безумовний характер, бо соціалізм усуває антагоністичні протиріччя капіталізму і його наслідку (див. Праця ). «Капіталізм, — писав Ст І. Ленін, — може бути остаточно переможений і буде остаточно переможений тим, що соціалізм створює нову, набагато вищу продуктивність праці. Це — справа дуже важке і дуже довге, але воно почате, ось в чому найголовніше... Комунізм є вища проти капіталістичної, продуктивність праці добровільних, свідомих, об'єднаних, використовуючих передову техніку, робітників» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 21, 22). Результат, отриманий трудящими від підвищення П. т., — збільшення суспільного продукту — головна умова підвищення національного доходу і національного багатства, розширеного соціалістичного відтворення. П. т. служить інтересам безперервного підйому добробуту народу всестороннього розвитку особи.
Підкреслюючи величезну роль економічного закону підвищення П. т., Маркс писав, що «... заощадження часу, так само як і планомірний розподіл робочого часу по різних галузях виробництва, залишається першим економічним законом на основі колективного виробництва. Це стає законом навіть в набагато вищій мірі» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1, с. 117).
При аналізі П. т. слід розрізняти умови, чинники і резерви її підвищення.
До загальних умов зростання П. т. відносяться: по-перше, природні, або природні, умови. П. т. працівників тієї або іншої країни, а усередині країни — в економічних районах залежить від наявності і доступності природних ресурсів, родючості грунту, кліматичних. умов і пр. По-друге, рівень розвитку продуктивних сил суспільства; по-третє суспільні умови праці, під якими розуміється система виробничих стосунків даного суспільства; по-четверте, міра розвитку науки, т.к. в кінцевому рахунку наука сприяє підвищенню П. т. Особливо зросла роль науки в умовах науково-технічній революції, коли наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу.
Багаточисельні взаємозалежні і взаємозв'язані чинники підвищення П. т. можна умовно об'єднати в наступні основні групи. Перша — вдосконалення техніки і технології, зміна структури виробництва. До цієї групи чинників входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом . Підкреслюючи первинну роль технічного прогресу в підвищенні П. т., В. І. Ленін писав: «Підйом продуктивності праці вимагає, перш за все, забезпечення матеріальної основи крупної індустрії: розвитку виробництва палива, заліза, машинобудування, хімічної промисловості... Розробка цих природних багатств прийомами новітньої техніки дасть основу небаченого прогресу продуктивних сил» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 188). Друга група чинників — поліпшення організації виробництв ; раціональне розміщення продуктивних сил, спеціалізація підприємств і галузей промисловості, якнайповніше використання наявного устаткування, ритмічність виробництва, поліпшення ремонтного господарства, зокрема створення централізованого виробництва запчастин і вузлів для устаткування, подолання (або пом'якшення) сезонності і ін. До третьої групи відносяться чинники пов'язані з вдосконаленням організації праці, тобто з кращим використанням живої праці: підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня трудящих; зміцнення трудової дисципліни, вивільнення працівників і їх раціональне використання; вдосконалення системи заробітної плати, нормування праці і особистої матеріальної зацікавленості всіх працівників; забезпечення середньої інтенсивності праці; поліпшення умов праці і техніки безпеки. Важливу роль в зростанні П. т. грає наукова організація праці на кожному підприємстві. У цій групі чинників особливо велике значення має організація соціалістичного змагання і поширення передового виробничого досвіду, всемірне розвиток і заохочення раціоналізації і винахідництва.
Кожен з цих чинників підвищення П. т., якщо він в тій чи іншій мірі не реалізований в процесі виробництва, представляє резерв зростання П. т. Резерви зростання П. т. підрозділяються на внутрішньовиробничі, галузеві і народногосподарські.
В практиці обліку і планерування П. т. в СРСР і в ін. соціалістичних країнах для визначення рівня, динаміки, темпів зростання і зіставлень П. т. на різних підприємствах і за різні проміжки часу найбільшого поширення набув вартісний (ціннісний) метод виміру. Він застосовується як на окремих підприємствах, так і по галузях (міністерствам), республікам і в цілому по народному господарству. У промисловості П. т. визначається шляхом ділення загального об'єму валової продукції в оптових цінах на среднеспісочную чисельність всього промислового виробничого персоналу; у сільському господарстві — діленням валової продукції в грошовому вираженні (у порівнянних цінах) на середньорічну чисельність працівників; у будівництві — діленням об'єму будівельно-монтажних робіт за кошторисною вартістю з розрахунку на того, що одного працює, зайнятого на будівельно-монтажних роботах і підсобних виробництвах будівельних організацій; на транспорті — діленням об'єму виконаної роботи в приведених т × км. на число працівників, зайнятих на перевезеннях. Застосовуються також і ін. методи вимірів П. т. (натуральний і умовно-натуральний, трудовий, по чистій і умовно-чистій продукції і ін.). Проте доки жоден з вживаних методів не забезпечує точного виміру П. т. Використовувані методи незрідка приводять до великих спотворень в розрахунках динаміки П. т. на підприємствах і в галузях у зв'язку із змінами, що відбуваються в асортименті продукції, трудомісткості організації виробництва і ін.
За роки соціалістичного будівництва сов.(радянський) народ добився величезних успіхів в підвищенні П. т. З 1913 по 1974 П. т. в промисловості СРСР збільшилася в 23,3 разу, в сільському господарстві — в 6,2 разу. Змінилися і співвідношення по рівню П. т. між СРСР і капіталістичними країнами. Якщо в 1913 Великобританія і Франція в 3—5 разів перевершували Росію в П. т., то в 1973 рівень П. т. в цих країнах став нижче чим в СРСР. У 1913 П. т. в промисловості Росії була нижче за П. т. США в 9 разів, в 1973П. т. в промисловості СРСР приблизно в 2 рази нижче, ніж в США.
Зросла роль П. т. в прирості продукції. Так, якщо в 1-ій п'ятирічці (1929—1932) за рахунок зростання П. т. був отриманий 51% всього приросту промислової продукції, то в 8-ій п'ятирічці (1966—70) — 73%, а за 4 роки (1971—74) 9-ої п'ятирічки — 84%. Підвищується значення П. т. в утворенні національного доходу.
В 1973 за рахунок зростання П. т. отримане 85% приросту національного доходу. Відповідно до вимог Комуністичної партії і соціалістичної держави в СРСР особлива увага приділяється підвищенню П. т. в сільському господарстві, де весь приріст виробництва повинен досягатися не лише без збільшення чисельності працівників, але і при значному її скороченні.
Вирішальне значення для здійснення комплексної програми підйому П. т. в сільському господарстві має всемірне зміцнення його матеріально-технічної бази (див. Сільське господарство ). У 9-ій п'ятирічці (1971—75) державою і колгоспами вкладено в сільське господарство стільки засобів, скільки було вкладено за 2 попередніх п'ятирічки.
Високих темпів зростання П. т. добилися зарубіжні соціалістичні країни. Так, в 1973 П. т. в промисловості з розрахунку на що одного працює збільшилася в порівнянні з 1950: у Угорщині і МНР(Монгольська Народна Республіка) — майже в 3 рази, в Чехословакії — в 3,7, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) — в 4,3, в Польщі і Болгарії — в 4,5, в Румунії — в 5,3 разу.
В капіталістичних країнах темпи зростання П. т. в промисловості нижчі. За той же період вони зросли (з розрахунку на того, що одного працює): у Великобританії — в 1,9 разу, в США — в 2,2, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — в 2,9, у Франції — в 3,3 разу.
Подальше підвищення П. т. в умовах розвиненого соціалізму має особливе значення, бо воно пов'язане з переходом економіки СРСР від переважного використання екстенсивного типа розвитку народного господарства до інтенсивного, коли розширене відтворення все більшою мірою здійснюється шляхом прискорення технічного прогресу і підвищення П. т. Зростання П. т. грає величезну роль в рішенні головного економічного завдання партії і сов.(радянський) народу — в створенні матеріально-технічної бази комунізму . У свою чергу, значна перевага над промислово розвиненими капіталістичними країнами по П. т. складає найважливішу умову перемоги в економічному змаганні двох соціальних систем.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23; Ленін Ст І., Чергові завдання Радянської влади, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36; його ж, Від руйнування вікового устрою до творчості нового, там же, т. 40; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Касимовський Е. Ст, Суспільна продуктивність праці і її вимір, М., 1965; Маневіч Е. Л., Проблеми суспільної праці в СРСР, М., 1966; Хромов П. А., Продуктивність праці в народному господарстві, М., 1969; Карпухин Д. Н., Продуктивність суспільної праці і народногосподарські пропорції, М., 1972; Костін Л. А., Продуктивність праці і технічний прогрес, М., 1974.
