Національний дохід
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Національний дохід

Національний дохід, знов створена у сфері матеріального виробництва вартість або відповідна нею частина сукупного суспільного продукту в натуральній формі, обчислена за рік. Результатом матеріального виробництва протягом даного року є сукупний суспільний продукт . Якщо з його вартості відняти всі матеріальні витрати, зроблені за рік то залишиться знов створена за рік вартість, або Н. д. суспільства. У натурально-речовому вираженні річної Н. д. складається зі всієї маси вироблених за рік предметів вжитку і засобів виробництва, використовуваних для розширення виробництва.

загрузка...

  Н. д. — узагальнювальний показник економічного розвитку країни, в якому синтезується рівень розвитку продуктивних сил суспільства, в найбільш загальному вигляді відбиваються його економічна структура і результати процесу розширеного відтворення за певний період часу.

  Економічна природа Н. д., його джерела, принципи розподілу і характер використання визначаються суспільним способом виробництва. Правильне розуміння суті Н. д. можливо лише на основі наукової теорії суспільного відтворення. Цю теорію створили основоположники марксизму-ленінізму.

  До К. Маркса економічна думка не змогла дати наукового дозволу питання о Н. д., оскільки він розглядався у відриві від суспільного відтворення. Першим виробив розрахунки Н. д. англ.(англійський) економіст 17 ст В. Петті . Пізніше в теорію Н. д. внесли свій вклад фізіократи, і, перш за все Ф. Кене, що створив свою знамениту «Економічну таблицю» (1758), в якій вперше спробував показати рух суспільного продукту. Проте фізіократи, помилково вважаючи продуктивною галуззю лише сільське господарство, закрили собі дорогу для дозволу проблеми відтворення в цілому. Класики буржуазної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо в розумінні процесу відтворення зробили але істоті крок назад помилково вважаючи, що вартість всього суспільного продукту зводиться до доходів, ігноруючи перенесену на продукт вартість засобів виробництва. Вони не бачили відмінності між продуктивним і особистим вжитком. Ця концепція в економічній науці відома під назвою догми Сміта .

  Проблема Н. д. вперше в історії економічній думці науково була розроблена К. Марксом і подальший творчий розвиток отримала в працях Ст І. Леніна. Ленін писав: «Питання про „національний дохід” і про „національний вжиток”, абсолютно нерозв'язний при самостійній постановці цього питання і плодячий лише схоластичні міркування, дефініції і класифікації, - виявляється сповна дозволеним, коли проаналізований процес виробництва всього суспільного капіталу. Мало того: це питання перестає існувати окремо, коли з'ясовано відношення національного вжитку до національного продукту і реалізацію кожної окремої частини цього продукту» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 53).

  Буржуазні економісти, розглядаючи рух Н. д. у відриві від суспільного відтворення, як якусь «самостійну», «незалежну» від умов виробництва проблему, намагаються затушувати експлуататорську суть капіталістичного суспільного устрою, заперечувати приватне привласнення і довести спільність інтересів праці і капіталу. Звідси виникла «теорія» удосконалення буржуазного суспільства, трансформації його в державу «загального благоденствування» (див. «Держави загального благоденствування теорія» ) . В основі буржуазних «теорій» Н. д. лежить вульгарне уявлення про те, що капітал сам породжує прибуток, земля — ренту, а робітникам повністю оплачується їх праця. Кожен вид діяльності нібито однаково приносить дохід, кожен одержувач доходу одночасно є його творцем. Відповідно шляхом підсумовування всіх доходів в масштабі країни підраховується весь Н. д. Тому буржуазні економісти включають в число галузей господарства, створюючих Н. д., не лише галузі матеріального виробництва, але і всю невиробничу сферу. При такій методиці підрахунку відбувається повторний рахунок доходів, що веде до штучного збільшення (на 20—30%) розміру Н. д. Створюється Н. д. продуктивною працею, витраченою у сфері матеріального виробництва. Що стосується галузей, обслуговуючих населення, — освіта, охорона здоров'я, державне управління і оборона, то вони відносяться до невиробничої сфери, прямої участі в створенні Н. д. не приймають. Їх функціонування забезпечується ресурсами шляхом перерозподілу Н. д., головним чином через державний бюджет. Працівники невиробничої сфери, зайняті суспільно необхідною і корисною для суспільства працею, безпосередньо не беручи участь в створенні Н. д., побічно сприяють цьому процесу.

  При соціалізмі вперше в історії суспільне багатство перетворюється на дійсне багатство для всіх членів суспільства. Н. д. виражає соціалістичні виробничі стосунки, створюється вільним від експлуатації працею працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва, і планомірно використовується на користь всього суспільства. Н. д. служить єдиним джерелом задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей і постійного розширення соціалістичного виробництва. Створений за рік Н. д. — це по суті той економічний ефект, який СРСР отримує від соціалістичного виробництва. Чим більше Н. д., тим більше в суспільства можливостей для підйому народного добробут і підвищення темпів зростання соціалістичного виробництва. Зростання ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, збільшення обсягу випуску продукції, підвищення її якості, економія матеріальних ресурсів — все це сприяє зростанню фізичного об'єму Н. д.

  Н. д. країн соціалізму зростає вищими темпами в порівнянні з Н. д. розвинених капіталістичних країн. Так, якщо Н. д. за 1950 прийняти за 100%, то в СРСР він в 1972 склав 580%, США 214%, Великобританії 169%, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) 352%, Франції 309%. Середньорічні темпи приросту за 1951—72 склали в СРСР 8,3%, США 3,5%, Великобританії 2,4%, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) 5,9%, Франції 5,25%. За 1951—73 по розвинених капіталістичних країнах темп приросту Н. д. склав 4,6%, по країнах — членах СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) 7,9%. Н. д. соціалістичних країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомога) відповідно до прийнятих планів і надалі зростатиме високими темпами. За об'ємом виробництва Н. д. з розрахунку на душу населення СРСР випередив багато капіталістичних країн Європи, але доки відстає від найбільш розвинених країн. Проте розрив з року в рік скорочується.

  Завдяки глибоким якісним змінам, що відбуваються в народному господарстві СРСР на базі науково-технічного прогресу, все більше значення в прирості Н. д. набуває зростання продуктивності праці, за рахунок якої забезпечується 4 / 5 приросту Н. д.

  Величезним резервом підвищення ефективності виробництва в промисловості є зниження матеріаломісткості, економія сировини і матеріалів. Зниження матеріаломісткості продукції, що випускається в СРСР, лише на 1% рівнозначно додатковому зростанню Н. д. більш ніж на 4 млрд. крб.

  При капіталізмі значна частина Н. д. йде в паразитичний вжиток класу капіталістів і їх челяді. У соціалістичних країнах приблизно 3 / 4 Н. д. складає фонд вжитку, кожен учасник виробництва отримує долю з Н. д. пропорційно своєму трудовому вкладу. При соціалізмі виключається паразитичний вжиток Н. д. Проте, Н. д. не може повністю використовуватися на особистий вжиток. В цьому випадку соціалістичне суспільство не мало б джерел для розвитку народного господарства, для накопичення і розширення виробництва. Тому частина Н. д. використовується як фонд накопичення. Доля фонду накопичення складає приблизно 1 / 4 Н. д.

  В СРСР в 9-ій п'ятирічці (1971—75) здійснений глибокий поворот економіки до вирішення завдань підвищення добробуту народу. Це витікає з цілей комуністичного будівництва і збільшеного економічного потенціалу країни. В той же час зростання добробут народу є найважливішою економічною передумовою подальшого підйому народного господарства і розвитку соціалістичних виробничих стосунків. Рішення задачі значного підйому матеріального і культурного рівня життя радянського народу знаходить своє вираження в зміні пропорцій розподілу Н. д. на фонд вжитку і фонд накопичення на користь фонду вжитку. Якщо в роки 8-ої п'ятирічки (1966—70) на вжиток використовувалося 73% приросту Н. д., то в 1971—72 понад 80%. Матеріальний добробут радянського народу зростає за рахунок збільшення заробітної плати робітників і службовців і доходів колгоспного селянства, за рахунок поступового скорочення і відміни податків із зарплати, різного роду виплат і пільг з суспільних фондів вжитку.

  В соціалістичних країнах накопичення використовується для розвитку економіки і розширення матеріальної бази народного добробуту. Масштаби соціалістичного накопичення визначаються за об'ємом капітальних вкладень і капітального будівництва, тобто з врахуванням приросту основних і оборотних фондів, резервів і незавершеного виробництва.

  Сам по собі зростання Н. д. ще не є показником зростання народного добробуту. Добробут окремих класів груп населення, розміри їх річних доходів, отже, їх доля в Н. д. країни, залежать не лише від об'єму і темпів щорічного приросту Н. д., але і від того, за яким принципом він розподіляється і на які цілі використовується. У США і Великобританії, наприклад, трудящі складають 9 / 10 всього населення, а отримують менше 40% Н. д. При соціалізмі весь Н. д. є загальнонародним надбанням.

  При визначенні особистої долі трудящих в Н. д. СРСР, окрім заробітної плати, слід враховувати і суспільні фонди вжитки, які утворюються на окремих підприємствах і за рахунок ресурсів державного бюджету. Розміри цих фондів в СРСР з року в рік збільшуються. Із створеного Н. д. певна доля прямує на потреби оборони країни. Свого часу К. Маркс писав, що витрати на війну «... у безпосередньо економічних відносинах це те ж саме, неначебто нація кинула у воду частину свого капіталу» (Архів Маркса і Енгельса, т. 4, 1935, с. 29). Радянська держава послідовно проводить політику світу і добивається скорочення озброєння. Вивільнені у зв'язку з цим додаткові ресурси можуть бути використані для творчих цілей.

  При соціалізмі відсутні антагоністичні протиріччя між накопиченням і вжитком: зростання фонду накопичення служить умовою зростання народного вжитку. Це означає, що при соціалізмі, на відміну від капіталізму, накопичення стає умовою підйому життєвого рівня трудящих. У розподілі і перерозподілі Н. д. активна роль належить державному бюджету, через який перерозподіляється більше половини Н. д. СРСР.

  Подальше зростання Н. д. і відповідне збільшення матеріальних ресурсів СРСР є необхідною умовою для створення матеріально-технічної бази комунізму.

  Числення Н. д. здійснюється двома методами: виробничим і розподільним, або особистим.

  В методиці числення Н. д. СРСР основним є виробничий метод. По цьому методу необхідно спочатку визначити валову продукцію кожної галузі матеріального виробництва по формах власності. Потім обчислюється вартість всіх матеріальних витрат, вироблених в процесі виробництва. Шляхом вирахування з валової продукції матеріальних витрат отримуємо величину національного доходу, або чистій продукції. Зіставленням вартості чистої продукції кожної галузі матеріального виробництва із загальним об'ємом Н. д. визначається питома вага даної галузі в створенні Н. д. Провівши такі розрахунки по всіх галузях матеріального виробництва, отримаємо загальну картину галузевої структури Н. д. країни.

  Вартість створеної за рік валової продукції складається з 2 частин — раніше створеною і знов створеною вартості. Тому при численні об'єму валової продукції окремих підприємств складанням неминучий повторний рахунок. Наприклад, машинобудівне підприємство виготовило машину, у вартість якої входить вартість металу, комплектуючих деталей і вузлів і т.п. Отже, до вартості виробленої машини увійшла вартість, створена на ін. підприємствах. Проте, визначаючи об'єм Н. д. (стосовно підприємства — чистої продукції), необхідно виключити всі елементи повторного рахунку матеріальних виробничих витрат (величину упредметненої минулої праці). Розрахунки виробляються по формулі:

В п — Ч п = М з або В п — М з = Ч п ,

де В п валова продукція, Ч п чиста продукція, М з матеріальні витрати.

  По другому, розподільному, методу підсумовуються всі первинні доходи населення, що зайнятого в матеріальному виробництві і брало безпосередню участь в створенні Н. д., а також первинні доходи соціалістичних підприємств.

  Літ.: Маркс До., Критика Готської програми, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19; його ж, Капітал, т. 3, там же, т. 25, ч. 2, гл.(глав) 49; Ленін В. І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, гл.(глав) 1; його ж, До характеристики економічного романтизму, там же, т. 2, гл.(глав) 2; його ж, Держава і революція, там же, т. 33, гл.(глав) 5; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Аллахвердян Д. А., Національний дохід СРСР, М., 1958; його ж, Національний дохід в дев'ятій п'ятирічці, М., 1973; Колганов М. Ст, Національний дохід, М., 1959; Хансен Е., Економічні цикли і національний дохід, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Плишевський Би. П., Розподіл національного доходу в СРСР, М., 1960; Ноткин А. І., Темпи і пропорції соціалістичного відтворення, М., 1961; Киріченко Ст Н., Національне багатство СРСР, М., 1964; Виробництво, накопичення, вжиток, М., 1965; Кудров Ст М., Статистика національного доходу США (історія, джерела, методи порівняння), М., 1966.

  Д. А. Аллахвердян.