Патогенез (від греч.(грецький) páthos — страждання, хвороба і ...генез ) , механізми виникнення і розвитку хвороби і окремих її проявів на різних рівнях організму — від молекулярних порушень до змін в органах і системах; розділ патології, що трактує питання П. Развітіє учення про П.— важлива складова частина історії медицина в цілому. Найбільш загальні закономірності П.— пошкодження кліток, тканин і органів, неспецифічні у відповідь реакції (н. о. р.) організму і розвиток типових патологічних процесів (наприклад, запалення ) . Причини хвороб (див. Етіологія ) всілякі але число н. о. р. обмежене; в той же час їх вираженість і поєднання в часі у різних хворих широко варіюють навіть при одному і тому ж захворюванні. Відносно постійні н. о. р. (підвищення температури тіла, посилення утворення гормонів кори надниркових і ін.) сформувалися в процесі еволюції у відповідь на дію різних шкідливих чинників (наприклад, інфекція, травма). У механізмі цих реакцій важливу роль грають нервова і ендокринна системи (дослідження І. П. Павлова, А. Д. Сперанського, Р. Селье і ін.).
Н. о. р. і типові патологічні процеси складають вміст загального патогенезу. У механізмі розвитку хвороб спостерігається складний комплекс різних реакцій на пошкодження, які можуть бути корисними для існування вигляду, а для індивідуума — і корисними, і шкідливими, залежно від їх вираженості, тривалості і т.д. Так, підвищення температури тіла сприяє боротьбі з інфекцією, але надмірно висока температура (більш 40° З) сама по собі може викликати небезпечні для життя наслідки (падіння артеріального тиску і ін.). Н. о. р. лежать в основі багатьох загальних симптомів різних хвороб. Наприклад, загальна слабкість, пітливість, підвищення температури тіла спостерігаються при грипі, туберкульозі, лімфогранулематозі, ревматизмі і багатьох ін. захворюваннях. В той же час самостійні хвороби (нозологічні форми, див.(дивися) Нозологія ) і синдроми розрізняються специфічними, властивими кожній хворобі механізмами П., складовими вміст приватного П.
Знання закономірностей П., тобто типових («стандартних») морфологічних, біохімічних і фізіологічних змін тканин, органів і систем організму при певному захворюванні і відповідних їм клінічних проявів (тип лихоманки, зміни в крові і т.п.) — основа розпізнавання захворювання, прогнозу і патогенетичній терапії (тобто терапії, направленій на усунення основного патологічного процесу і патогенетичних чинників). Так, спадкова недостатність освіти в організмі інсуліну обумовлює розвиток у дитяти діабету цукрового, симптоми якого зникають при систематичному введенні інсуліну. На відміну від патогенетичної, етіологічна терапія усуває причину захворювання, а симптоматична терапія ліквідовує або ослабляє окремі прояви хвороби. Наприклад, при гнійному менінгіті Пеніцилін — засіб етіологічної, сечогінні препарати (їх призначення — понизити небезпечне підвищення тиску спинномозкової рідини) — патогенетичною, а знеболюючі засоби (зменшують головний біль і болі в м'язах, не впливаючи на істоту хвороби) — симптоматичній терапії. Розвиток хвороби може привести до повного одужання, тобто заповненню дефекту тканини і відновленню функції, або до одужання з необоротними залишковими явищами (наприклад, утворення рубця на місці виразки).
