Грип (франц. grippe), інфлуенца, високозаразливе гостре вірусне захворювання дихальних доріг, що характеризується коротким інкубаційним періодом (1—2 дні) і швидкою циклічною течією (3—5 днів). Приголомшує всі вікові групи населення, що живуть в різних географічних умовах. Збудник Р. (відкритий в 1933 англійськими вірусологами В. Смітом, Ф. В. Ендрюсом, П. Лейдлоу) — вірус середньої величини (80—120 ммк в діаметрі); відноситься до групи міксовірусов . Відомі 3 антигенних варіанту вірусу: серотіпи А і В, що викликають масові епідемії, що повторюються з інтервалом в 2—3 р. (для серотіпа А) і 3—4 р. (для серотіпа В), і типа З, який викликає спорадичні (одиничні) захворювання дітей дошкільного віку. Особливість вірусів типа А і В — безперервна мінливість їх антигенних властивостей, що супроводиться періодичним виникненням нових підтипів, що не викликають в хворих перехресного імунітету. Найбільш активний вірус типа А викликає також усесвітні (глобальні) епідемії (пандемії). Кожна пандемія викликається новим підтипом вірусу. Так, пандемія 1918 («іспанка») була викликана вірусом А-про, пандемія 1947 — А-1, пандемія 1957 — А-2 (Сінгапур). У подальші роки спостерігалося декілька крупних епідемій, що охопили багато країн. Епідемія 1959 була обумовлена вірусами A 2 і В. Епідемія 1961—62, що виникла в багатьох країнах Америки, Європи і Азії, в одних випадках була обумовлена вірусом A 2 , в інших — Ст В 1963 в країнах Америки наголошувалася велика епідемія, викликана вірусом A 2 . У 1965 спостерігалася крупна епідемія A 2 . У 1966—67 в СРСР були дві крупні епідемії — одна, викликана вірусом групи В, інша — вірусами A 2 і В (Гонконг). Походження нових антигенних варіантів, мабуть пов'язано з дією на вірус Р. імунологічних чинників; під впливом антитіл чутливі до них антигени вірусу Р. редукуються і заміщаються антигенами, стійкими до існуючого імунітету населення. Масштаби захворюваності вагаються від вибухових епідемій, що охоплюють до 50% всього населення, до менш масових сезонних спалахів (зима і рання весна). Р. зустрічається також у формі окремих захворювань, спостережуваних в періоди між епідеміями.
Єдине джерело інфекції — хвора людина, рідше — здоровий вірусоноситель. Зараження відбувається повітряно-краплинним дорогою — при кашлі, чханні хворого, при розмові з ним. Помірні по інтенсивності запалення слизистих оболонок носових ходів, глотки, зіву, гортані і бронхів супроводяться вираженою картиною загального отруєння організму ендотоксином вірусу Г. Інтоксикация викликає різке знесилення, хворобливість мускулатури, загальну розбитість головний біль, підвищену дратівливість. З'являється озноб, підвищується температура; виділення із слизистих оболонок носових ходів і зіву, кон'юнктивіт, сухий кашель, чхання, почервоніння зіву і мигдалин і др.; інколи порушуються нюх і слух. Часто розвиваються ускладнення бактерійного походження (запалення середнього вуха, тонзиліт, ларингіт, трахеїт, бронхіт, пневмонія, менінгоенцефаліт); як наслідки загальної інтоксикації части небезпечні поразки серцево-судинної системи. Запобігання Р. і його ускладненням досягається проведенням комплексу заходів, що включають: а) ізоляцію хворих вдома і забезпечення постільного режиму; б) масову активну імунізацію населення живою грипозною вакциною з ослаблених вірусів серотіпа А і В, що вводиться в розпорошеному стані безпосередньо у верхні дихальні дороги. Вакцинацію в СРСР проводять щорік в 4-м-коді кварталі, перед початком епідемій, що виникають зазвичай в 1-м-коді кварталі; у) лікувально-профілактичне вживання в період спалаху гіперімунної кінської сироватки, що вводиться в порошкоподібному розпорошеному стані у верхніх дихальної дороги хворого і що оточують його здорових, що розвивається. Сироватка надає лікувальний ефект і знижує заразливість хворого, а при одночасному введенні здоровим контактує приводить до знешкодження грипозного вогнища. У стадії наукової розробки знаходяться і ін. перспективні методи профілактики Р. з допомогою інтерферону і синтетичних з'єднань (амантадін). Специфічні методи лікування Р. направлені на полегшення інтоксикації введенням імунного донорського гамма-глобуліну і на придушення бактерійної мікрофлори вживанням антибіотиків.
Літ.: Смородінцев А. А. і Коровін А. А., Грип, Л., 1961; Епштейн Ф. Р., Грип і гріппоподобниє захворювання, [М.], 1963 (бібл.).
