Діабет цукровий, цукрове сечовиснаження, хронічне захворювання, що характеризується розладом всіх видів обміну речовин, в першу чергу вуглеводів, унаслідок абсолютної або відносної (частіше) недостатності в організмі гормону підшлункової залози — інсуліну . У виникненні функціональної неповноцінності островкового апарату підшлункової залози, що продукує інсулін велику роль грає спадковий чинник; вона може розвиватися в результаті травм, запальних процесів, склерозу судин підшлункової залози, інфекцій, інтоксикацій, психічної травми, надмірного вживання вуглеводів, переїдання взагалі; має значення і функціональний стан ін. залоз внутрішньої секреції — гіпофіза, надниркових, щитовидної залози і ін., а також центральної і вегетативної нервової системи. Унаслідок недостатності інсуліну печінка і м'язи втрачають здатність перетворювати цукор, що потрапляє в організм, на глікоген, а всі тканини втрачають здатність окислювати цукор і використовувати його як джерело енергії; крім того, в організмі відбувається неоглікогенез, тобто цукор утворюється з білків і жирів. В результаті цукор накопичується в крові; його кількість в 100 мл крові може досягати 0,2—0,4 г і більш (гіперглікемія ). Коли кількість цукру в крові перевищує 0,18 г («нирковий поріг»), частина цукру в ниркових канальцях (див. Нирки ) не реабсорбіруєтся і виводиться з організму з сечею (глікозурія ). У важчих випадках слабшає функція печінки; у ній перестають синтезуватися і накопичуватися глікоген, знешкоджуватися продукти розпаду білків і жирів. В результаті в крові, а потім в сечі з'являється значна кількість ацетонових тіл, особливо ацетооцтової і b-оксимасляної кислот, накопичення яких спричиняє за собою порушення кислотно-лужної рівноваги організму і розвиток ацидозу . Ацидоз може привести до діабетичної комі . У хворих Д. с. наголошуються посилений апетит і спрага (у легких випадках голод і спрага можуть бути виражені слабо), рясне відділення сечі (по 5—8 л в добу; звідси і назва «сечовиснаження») з високою питомою вагою, шкірне свербіння, свербіння зовнішніх статевих органів, запалення слизистих оболонок порожнини рота, болі по ходу нервових стволів (поліневрит), м'язова і статева слабкість; у жінок — порушення менструального циклу, при вагітності — інколи мимовільні викидні або пологи мертвим плодом. При Д. с. підвищується рівень холестерину в крові, що сприяє розвитку раннього атеросклерозу, який незрідка поєднується з гіпертонією . До важких ускладнень Д. с. відносяться значні зміни серцево-судинної системи, нирок, органів зору і ін.
Лікування призначається індивідуально у кожному окремому випадку, з врахуванням особливостей порушення обміну. При легких формах — дієта з індивідуальним обліком енергетичних витрат хворого і лікувальна фізкультура (особливо в огрядних); в деяких випадках — цукрознижувальні сульфаніламідниє препарати (найбільш ефективні в літніх осіб з схильністю до огрядності). При середній і важкій формах інсулінотерапія; з метою подовження терміну дії інсуліну застосовують препарати інсуліну продовженої цукрознижувальної дії.
Літ.: Генес С. Р., Цукровий діабет, 5 видавництво, М. 1963 (бібл.); Діабет, під ред. Р. Уїльямса, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964 (бібл.).
