Основний економічний закон капіталізму , закон руху капіталістичної економіки, вміст якого визначається основним виробничим відношенням капіталізму між найманою працею і капіталом як процесу виробництва і привласнення додатковій вартості (див. Вартості закон ). Утворює механізм капіталістичного способу виробництва і заснованого на нім способу привласнення, то «кристалізаційне ядро», довкола якого склався весь капіталістичний суспільний устрій (див. Ф. Енгельс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 211). Це відношення є «... приховану основу всього суспільного устрою...» капіталізму (Маркс До., там же, т. 25, ч. 2, с. 354). Суть О. е. з. до. була розкрита До. Марксом, його теорією додаткової вартості. Хоча Маркс не застосовував термін «Про. е. з. к.», він виявив закон додаткової вартості як абсолютний закон капіталістичного способу виробництва. Мета і спонукальний мотив, що характеризують суть капіталістичного виробництва, — це «... здобуття додаткової вартості і її капіталізація, тобто накопичення» (Маркс До., там же, т. 24, с. 573). О. е. з. до. характеризується не лише виробництвом і накопиченням додаткової вартості, створюючими специфічний вміст діяльності і суть капіталу, але і одночасним створенням і привласненням працівниками найманої праці вартості необхідного продукту, рівного вартості споживаного в процесі виробництва товару робоча сила. Вартість, що створюється необхідною працею, утворює безпосередній економічний мотив трудової діяльності і головне матеріальна умова існування працівників найманої праці — основній частині населення капіталістичних країн. Це складає другу (не головну) сторону О. е. з. до., досліджену Марксом в теорії робочої сили як товару. виробництво додаткової вартості і вартості необхідного продукту утворює діалектична єдність і тотожність протилежностей, вони передбачають і обумовлюють один одного. Ф. Енгельс сформулював О. е. з. до. як закон вартості в його специфічній формі — закону додаткової вартості, що зовсім не відміняє закону вартості робочої сили (див. там же, т. 20, с. 210—11, 322—24). О. е. з. до. починає діяти в тих історичних умовах, коли виявляються дві головні ознаки капіталізму, що характеризують його як новий в порівнянні з феодалізмом спосіб виробництва. По-перше, це вищий рівень розвитку товарного виробництва, коли робоча сила стає товаром, тобто необхідний продукт вже набув форми вартості, що йде на відтворення людини як головної продуктивної сили суспільства. По-друге, це виробництво додаткового продукту у формі додаткової вартості, що втілюється в засобах виробництва, пануючих над найманою працею. У міру становлення капіталізму О. е. з. до. діє усе більш повно, визначаючи основні процеси функціонування і зростання його економіки, розвитку і загострення його протиріч і антагонізму двох основних класів. Виробництво додаткової вартості утворює основу всього механізму О. е. з. до. породжує постійну тенденцію капіталу до подовження робочого дня, пониження заробітної плати, долі найманої праці в національному доході, до закабалення і пограбування народів ін. країн. Цій тенденції відповідають 2 способи посилення експлуатації — виробництво абсолютної і відносній додатковій вартості. Друга сторона О. е. з. до. породжує протидіючу тенденцію, яка виявляється в боротьбі пролетаріату за фабричне, трудове і соціальне законодавство, за скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати . Зіткнення цих тенденцій виявляється в змінах мірі експлуатації пролетаріату, додаткової вартості, що виражається в нормі.
О. е. з. до. діє на всьому протязі розвитку капіталістичного способу виробництва, але форми його прояву на різних стадіях різні. Вже в епоху домонополістичного капіталізму дія цього закону виявлялася в перетвореному вигляді — через закони середньою норми прибули і ціни виробництва, регулюючі рух капіталів і робочої сили між галузями виробництва. У епоху імперіалізму і загальної кризи капіталізму ще складнішими формами його прояву стають монопольний прибуток і монопольна ціна . Дія О. е. з. до. заглиблює і загострює основне протиріччя капіталізму — протиріччя між суспільним характером виробництва і частнокапіталістічеським привласненням, посилюючи недостатнє задоволення матеріальних і особливо духовних потреб мас, анархію світового капіталістичного господарства, кризи і безробіття, готує умови для революційної заміни капіталізму соціалізмом. О. е. з. до. має вирішальне значення у формуванні класової структури суспільства. «... Саме експлуатація найманої праці є базисом всіх сучасних грабіжницьких буд, саме вона викликає ділення суспільства на непримиренно-протилежні класи, і лише з точки зору цієї класової боротьби можна послідовно оцінити всі останні прояви експлуатації...» (Ленін Ст І., Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 7, с. 45).
Зростання питомої ваги працівників розумової праці (до що 50% працюють по найму) в умовах сучасних розвинених капіталістичних країн використовується ревізіоністами для затвердження, що це веде до звуження сфери дії закону додаткової вартості, до загасання класових протиріч капіталізму, до його поступовою депролетарізациі і трансформації в соціалізм. Вони повторюють висунуте А. Смітом і спростоване До. Марксом «примітивне переконання, згідно з яким додаткова вартість неодмінно має бути виражена в якому-небудь матеріальному продукті...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1, с. 285). На ділі ж все велика частина працівників розумової праці, виявляючись у сфері капіталістичної експлуатації, також, створюючи своєю працею додаткову вартість, входить до складу сукупного робітника. Якщо в ході промислового перевороту 19 ст закон додаткової вартості остаточно підпорядкував собі промисловість, то з розвитком капіталізму вшир і углиб і особливо в умовах науково-технічної революції 20 ст він стає регулювальником всіх сторін суспільного відтворення. Це гальмує подальший розвиток продуктивних сил і загострює соціальні антагонізми капіталізму, прирікаючи його на неминучу загибель.
Офіційна економічна наука капіталістичних країн веде безперервну боротьбу проти марксистської теорії О. е. з. до. У 20 ст виникли ряд нових буржуазних і дрібнобуржуазних теорій додаткової вартості (австрійського економіста І.Шумпетера, німецького, — О. Шпанна, англійського, — Р. Хоутрі, американського, — Т.Веблена, французького, — А. Афтальона, американського, — Ф. Найта, шведського, — Г.Мюрдаля, французького, — Ю. Брошье, і ін.), в тій чи іншій мірі направлених проти теорії Маркса. В цілому вони ігнорують глибинні процеси виробництва і розподілу вартості, але приділяють велику увагу вивченню практично важливих поверхневих перетворених форм, в яких діє О. е. з. до. «Центральне ядро сучасної економічної науки — теорія споживчого вибору і теорія рівноваги звернення і виробництва...» (Roll Е., A history of economic thought, [N. Y.], 1956, р. 462). Неоліберальная школа рахує вжиток метою і рушійним мотивом капіталістичного виробництва. «Голоси суверенних споживачів», стихійний товарно-грошовий механізм нібито безпосередньо визначають, що виробляється, а система вільної конкуренції, риски і невизначеності, прибутків і збитків — хто і як виробляє. Неокейнсианство вважає це вже пройденним етапом розвитку економіки, висуваючи як мету корпорацій досягнення стійкого планового зростання свого виробництва. Корпорації і держава нібито вже здолали товарно-грошову стихію і маніпулюють споживачами через рекламу, кредит і т.д., а держава успішно регулює все виробництво. Теорія неокласичного синтезу намагається зайняти проміжні позиції, додавши до неоліберальним поглядів визнання панування на ринках гігантських корпорацій, рушійним мотивом діяльності яких є гонитва за максимальним прибутком. Одночасно підкреслюється регулююча роль держави і державного сектора. Прихована загальна основа цих течій — теорія чинників виробництва (див. Продуктивності теорії ), заперечлива експлуатацію найманої праці, антагоністичну класову структуру, наростання внутрішніх протиріч і неминучість загибелі капіталізму.
