Необхідна праця, праця, що витрачається працівниками матеріального виробництва на створення необхідного продукту . В процесі розвитку суспільного виробництва співвідношення необхідної і додаткової праці міняється в певній історичній і логічній послідовності, оскільки розміри додаткової праці змінюються залежно від зміни величини необхідного праці, а не навпаки. Н. т. витрачається на відтворення робочої сили в міру задоволення необхідних потреб, а додаткова праця здійснюється понад міру цих потреб (див. До. Маркс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, с. 385—86).
Якісні особливості і форми Н. т. визначаються рівнем розвитку суспільного виробництва в кожній даній соціально-економічній формації. В умовах первіснообщинного будуючи при украй низькій продуктивності праці практично всю працю був необхідним і забезпечував лише наймінімальніші, мізерніші кошти для життя.
В антагоністичних формаціях відмінності у формах примусу до праці і привласнення додаткового продукту визначаються, перш за все, рівнем розвитку продуктивних сил. Але у всіх цих формаціях Н. т. займає лише частину робочого дня. Останню його частина складає додаткова праця, результат якого привласнюється експлуататорськими класами. Співвідношення між додатковою працею і Н. т. виражає міра експлуатації, її норму. Експлуататорські класи прагнуть в рамках робочого дня скоротити Н. т. і збільшити додаткову працю, понизити життєвий рівень трудящих і збільшити за рахунок цього свої доходи. При рабовласницькому буд праця раба розділялася на необхідний і додатковий, проте, це ділення було приховане, замасковане. Весь продукт, створений рабом, поступав в розпорядження рабовласника, і тому вся праця раба представлялася додатковою. При феодалізмі ділення праці селянина на необхідний і додатковий виступало у відкритій формі: протягом необхідного робочого часу селянин працював в своєму господарстві, забезпечуючи існування власне і своєї сім'ї. Протягом додаткового часу селянин працював в господарстві феодала, створюючи додатковий продукт, який безоплатно привласнювався феодалом у формі земельної ренти. При капіталізмі ділення праці найманого робітника на необхідний і додатковий маскується формою заробітної плати, яка виступає на поверхні явищ як оплата всієї праці. Сліди розділення робочого дня на необхідне і додатковий робочий час стираються неоплачена праця виступає як сплачений. Фактично заробітна плата відповідає лише частини вартості продукту, створеного робітником, а саме — частини створеної Н. т.; її величина вагається довкола вартості робочої сили, визначуваної витратами виробництва і відтворення самого робочого, тобто сумою необхідних коштів для життя, споживаних робітником і його сім'єю систематично, з року в рік (див. там же, т. 26, ч. 1, с. 14).
При соціалізмі зберігається ділення праці на необхідний і додатковий, але із знищенням капіталістичної форми виробництва усувається антагонізм між ними, і Н. т. розширює свої рамки. Основний економічний закон соціалізму обумовлює неухильне підвищення добробуту народу, що забезпечується як за рахунок зростання абсолютних розмірів необхідного продукту, створюваного Н. т. і виробництва, що йде в особистий вжиток працівників, так і за рахунок збільшення додаткового продукту, що створюється додатковою працею і що йде на задоволення потреб всього суспільства, а значить, і кожного його члена.
