Основний економічний закон соціалізму , закон руху соціалістичної економіки, вмістом якого є забезпечення добробуту і всестороннього розвитку всіх членів суспільства за допомогою якнайповнішого задоволення їх постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб, що досягається шляхом безперервного зростання і вдосконалення соціалістичного виробництва на базі науково-технічного прогресу. О. е. з. с. починає діяти тоді, коли в результаті соціалістичної революції встановлюється влада трудящих і суспільна власність на засоби виробництва, коли втрачає силу основний економічний закон капіталізму . О. е. з. с. виражає нові виробничі стосунки, історично прогресивнішу мету соціалістичного виробництва в порівнянні з тими, що передували суспільно-економічними формаціями і нові засоби досягнення цієї мети, а також специфічний характер дії соціалістичних виробничих стосунків на розвиток продуктивних сил.
Завдяки пануванню суспільної власності на засоби виробництва соціалістичне виробництво здійснюється на користь всього суспільства і кожного його члена. Людина з його потребами — така мета соціалістичного виробництва. Виробництво, що розвивається на користь досягнення цієї мети, володіє практично неогранічеськие можливостями для швидкого зростання і вдосконалення, для всемірного використання досягнень науки і техніки.
О. е. з. с. виражає суть всіх основних економічних процесів при соціалізмі і тому відрізняється складним, розгалуженим і багатоступінчастим механізмом своєї дії. Матеріальну базу його дії утворюють суспільні продуктивні сили, безперервний прогрес яких, що прискорюється, в сучасну епоху обумовлений впровадженням нової техніки, технології і організації виробництва, що забезпечує високий технічний рівень всіх галузей народного господарства, а тим самим неухильне зростання виробництва всіляких матеріальних благ і збільшення кількості послуг, систематичне оновлення асортименту і підвищення якості продукції.
Забезпечення оптимального розвитку всього суспільного виробництва вимагає підтримка динамічної народно-господарської пропорційності. Ета об'єктивна необхідність (економічний закон) реалізується плановим веденням народного господарства. Соціалістичному суспільству необхідне виробництво максимуму національного доходу при відносному мінімумі суспільних витрат на користь забезпечення загального добробуту. Математично це може бути виражено формулою (запропонованою радянським економістом І. І. Кузьміновим):, де в чисельнику представлений національний дохід в двох своїх частинах (необхідний і додатковий продукт), а в знаменнику — витрати упредметненої і живої праці. Реалізація вимог О. е. з. с. на рівні окремих вічок соціалістичного господарювання — підприємств — опосредствуєтся планомірним використанням товарно-грошового механізму, закону вартості, що відкриває перед соціалістичним суспільством можливість гармонійного узгодження загальнонародних інтересів з інтересами окремих підприємств за принципом: «що вигідно суспільству, то повинно бути вигідно і підприємству».
У міру зростання виробництва збільшується національний дохід як абсолютно, так і з розрахунку на душу населення. За роки Радянської влади національний дохід виріс в 55 разів і склав (1973) 337,8 млрд. крб. За рахунок цього уветічиваются національне багатство, а також індивідуальні доходи членів суспільства. Так, реальні доходи населення в 1973 виросли в порівнянні з 1940 в 4,5 разу. Відповідна змінній структурі суспільних і особистих потреб динамічна структура виробництва встановлюється як в рамках співвідношення між I і II підрозділами суспільного виробництва, так і усередині них. Так, для умов розвиненого соціалізму характерне зближення темпів зростання I і II підрозділів а усередині I — зближення темпів зростання виробництва засобів виробництва для I і II підрозділів. У розвитку II підрозділу спостерігається випереджаюче зростання виробництва товарів культурно-побутового призначення тривалого користування в порівнянні із споживчими товарами повсякденного попиту; в той же час і виробництво останніх зростає високими темпами. У розвиненому соціалістичному суспільстві поряд з кількісними показниками всього більшого значення набувають багатообразні якісні характеристики розвитку народного господарства (продуктивність праці, ефективність виробництва, прогресивність його структури, якість продукції і т.п.), рівня добробуту трудящих.
Зростаюче задоволення суспільних і особистих потреб в умовах загальної зайнятості і неухильного зростання продуктивності праці супроводиться збільшенням вільного часу членів суспільства, необхідного для їх всестороннього гармонійного фізичного і духовного розвитку, що, у свою чергу, впливає на підвищення продуктивності суспільної праці. У О. е. з. с. виражаються вирішальні економічні переваги соціалізму перед капіталізмом. Реалізація цих переваг забезпечує високі темпи зростання суспільного виробництва. Так, в 1951—72 середньорічні темпи зростання промислової продукції в країнах соціалізму склали 10,3%, тоді як в розвинених капіталістичних країнах — 5,1%. Дія О. е. з. с. якнайповніше виявляється завдяки з'єднанню досягнень науково-технічній революції з перевагами соціалізму. Проте на його дорозі можуть зустрічатися протидіючі чинники об'єктивного і суб'єктивного порядку: недостатній рівень розвитку матеріально-технічної бази соціалістичного суспільства, недоліки в планеруванні, управлінні, організації виробництва, несприятливий міжнародний стан і ін. Соціалістичне суспільство свідомо виявляє і реалізує величезні потенції О. е. з. с., пізнає використовує його з обліком конкретних умов і особливостей кожної країни і етапу її розвитку. О. е. з. с., його пізнання і використання визначають довготривалий напрям і головний вміст економічної політики комуністичних партій в країнах соціалізму. Великий простір для дії О. е. з. с. отримує на етапі розвиненого соціалізму, коли створюються умови для найбільш швидкого зростання і вдосконалення суспільного виробництва і підвищення народного добробуту. Успіхами в досягненні мети соціалістичного виробництва визначається кінець кінцем рівень його ефективності, оптимальність його функціонування і розвитку. Буржуазні економісти викривлено трактують суть соціалістичної економіки, закон її руху. Вони або стверджують, що розвиток соціалістичної економіки у вирішальній мірі підпорядкований дії законів товарного виробництва і ринку (неоліберальноє напрям, праві ревізіоністи), або взагалі заперечують дію об'єктивних економічних законів соціалізму, закону руху соціалістичної економіки, оголошуючи соціалізм «командною економікою» (ліві ревізіоністи і ін.). Обидві ці трактування є антинауковими, ігнорують властиві соціалізму специфічні стимул-реакції розвитку суспільного виробництва, що породжуються пануванням суспільної власності на засоби виробництва і всією системою соціалістичних виробничих стосунків, ігнорують об'єктивну дію О. е. з. с.
