Неокейнсианство, буржуазна теорія державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки. І. є модифікацією кейнсіанства стосовно історичної обстановки, що склалася після 2-ої світової війни 1939—45. Видні прибічники Н. — Р . Харрод, Н. Калдор, Дж. Робінсон, Е. Домар, А. Хансен . Н. склалося в 1-ій половині 50-х рр. під впливом поглиблення загальної кризи капіталізм а і пов'язаного з ним процесу переходу від монополістичному до державно-монополістичному капіталізму, науково-технічної революції, економічному змагання двох світових систем і краху колоніальної системи імперіалізму. У нових історичних умовах, коли проблема темпів економічного зростання стала розглядатися як питання життя і смерті капіталізму, Н. вже не могло на зразок теорії Дж. М. Кейнса обмежитися розглядом переважно так званих проблем антикризової економічної політики. Тому Н. акцентує увагу на кількісних залежностях розширеного капіталістичного відтворення або, по термінології І., на проблемах економічної динаміки і економічного зростання, виступаючи як найважливіша теоретична основа економічної політики державно-монополістичного капіталізму. Н. виходить з головної посилки кейнсіанства про втраті капіталізмом стихійного механізму відновлення економічної рівноваги і необхідності з цієї причини державного регулювання капіталістичної економіки. Особливість Н. в цьому відношенні полягає в тому, що воно, відображаючи зріліший рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму, виступає за систематичне і пряме, а не спорадичне і непряме, як в теорії Кейнса, дію буржуазної держави на капіталістичну економіку. По цій же причині змінилася основна проблематика буржуазної концепції державного регулювання економіки — був здійснений перехід від так званої теорії зайнятості, що орієнтується на антикризове регулювання господарства, до економічного зростання теоріям, що ставить своєю за мету дослідження доріг забезпечення стійких темпів економічного розвитку капіталістичної системи. Методологія Н. характеризується макроекономічним, народно-господарським підходом до розгляду проблем відтворення, використанням так званих агрегатівних категорій (національний дохід, сукупний суспільний продукт, сукупний попит і пропозиція, сукупні інвестиції і т.п.), що дозволяє, з одного боку, уловити деякі найбільш загальні кількісні залежності процесу капіталістичного відтворення, а з іншої — піти від розгляду його класової суті і антагоністичного характеру. Як і кейнсіанство, Н. акцентує увагу переважно на конкретно-економічних кількісних залежностях простого процесу праці в його народно-господарському аспекті, абстрагуючись, як правило, від капіталістичних виробничих стосунків або трактуючи їх у вульгарно-апологетичному плані. В умовах науково-технічної революції Н. вимушено відмовитися від характерного для кейнсіанства абстрагування від зміни продуктивних сил буржуазного суспільства і ввести в свій аналіз показники розвитку техніки. Так, Р. Харрод розробив поняття «Коефіцієнта капіталу», що трактував їм як відношення всієї величини використовуваного капіталу до національного доходу за певний період часу, тобто як своєрідний показник «капіталоємності» одиниці національного доходу. В той же час Н. висуває питання про типів технічного прогресу, виділяючи, з одного боку, технічний прогрес, ведучий до економії живої праці, а з іншої — той, який забезпечує економію упредметненої праці в засобах виробництва (по термінології Н., — капіталу). «Нейтральним» технічним прогресом, що розглядається як типове явище, іменується такий вигляд розвитку техніки, при якому врівноважуються тенденції до економії праці і до економії капіталу отже кількісне співвідношення праці і капіталу не міняється, отже, не міняється органічна будова капіталу. Тим часом, аналіз показує, що при всьому суперечливому характері чинників, що впливають на динаміку органічної будови капіталу, його основна тенденція в умовах сучасної науково-технічної революції — це тенденція до зростання. Доповнюючи теорію відтворення Кейнса, у тому числі його теорію мультиплікатора, Н. висунуло теорію акселератора . На основі з'єднання цих теорій Н. трактує розширення капіталістичного відтворення не як соціально-економічний, а як техніко-економічний процес. Прибічниками Н. розроблені специфічні формули розширеного капіталістичного відтворення, так званій моделі економічного зростання, в яких, як правило, не представлений сукупний рух складових частин всього суспільного продукту і капіталу, що розглядаються під кутом зору їх натурально-речової і вартісної структури. Зазвичай моделі економічного зростання Н. уловлюють лише окремі кількісні взаємозв'язки процесу відтворення, переважно в його конкретно-економічному аспекті. Неокейнсианськая концепція «економічного зростання» (форсування капіталовкладень в наукові дослідження, нову техніку інфраструктуру за допомогою державного фінансування, міри по структурній перебудові господарства і т.п.) натрапляє на обмеженість мети капіталістичного виробництва, на ту, що проводиться державно-монополістичним капіталізмом політику обмеження, а часом і зниження життєвого рівня мас трудящих (наприклад, політика «заморожування» заробітної плати, зростання податків на доходи трудящих; державне регулювання цін, що веде до зростання дорожнечі і т.п.). З цієї причини неокейнсианськие заходи регулювання економіки не позбавили і не можуть позбавити капіталізм від внутрішньо властивих йому протиріч. Більш того, політика «економічного зростання» привела до дефіцитного фінансування економіки, інфляції, загострення торгівельної війни між капіталістичними країнами, валютної кризи, руйнування довкілля і т.п.
Літ.: Харрод Р. Ф., До теорії економічної динаміки пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Хансен Е., Економічні цикли і національний дохід, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Тінберхен Я., Босий Х., Математичні моделі економічного зростання, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1967; Осадчая І. М., Сучасне кейнсіанство, М., 1971; Буржуазні економічні теорії і економічна політика імперіалістичних країн, отв. ред. А. Р. Мілейковський, М., 1971.
