Гроші
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гроші

Гроші, особливий товар, загальний еквівалент (равностоїмость) або загальна еквівалентна форма вартості всіх ін. товарів. Специфічна властивість грошового товару — виражати вартість будь-якого ін. товару, служити загальним знаряддям обміну.

  Д. при простому товарному виробництві і при капіталізмі. Вже в найранішій формі обміну, коли один товар безпосередньо обмінюється на іншій поміщений зародок грошової форми. У цьому міновому відношенні товар А виражає свою мінову вартість в споживчій вартості товару В . Остання виконує в даному міновому відношенні роль еквіваленту для товару А , набуває еквівалентної форми вартості. Її перша особливість полягає в тому, що споживча вартість товару В стає формою прояву своєї протилежності — вартості (міновий). З неї витікає її друга особливість: конкретна праця, витрачена на виробництво товару В , стає формою прояву своєї протилежності — абстрактної людської праці. Тим самим вже тут виражається суспільний зв'язок між товаровласниками, їх праця виступає як суспільний. Звідси витікає третя особливість еквівалентної форми: приватна праця, витрачена на виробництво товару В , служить безпосередньою формою прояву його протилежності — суспільного праці.

загрузка...

  У міру розвитку обміну кожен товар отримує ряд виразів своїй вартості в споживчій вартості ін. товарів, на які він обмінюється. Проста форма вартості перетворюється на повну, або розгорнуту, форму вартості, при якій все ще існує безпосередній обмін продуктами, бо кожен продукт є еквівалентом для іншого. Із зростанням товарного виробництва і розподілом суспільної праці найчастіше обмінюваний товар стає засобом обміну для ін. товарів. Так стихійно здійснюється перехід від розгорнутої до загальної форми вартості, при якій, на відміну від двох передуючих, процес обміну опосредствуєтся загальним еквівалентом. Поступово функції останнього монополізуються одним певним товаром, зростаючись з його натуральною формою. Такий товар стає Д., загальна форма вартості перетворюється на грошову. З того часу особливості еквівалентної форми втілені лише у Д.

  В докапіталістичних формаціях роль загального еквіваленту виконували різні товари. Залежно від місцевих природних і економічних умов Д. ставали шкури звірів, раковини, зерно, предмети ужитку. Як еквівалент широкого поширення набула худоба. Тому худоба і Д. мали у древніх народів однакове найменування (наприклад, по-латині пекус — худоба, а пекунія — монета і т.д.). У подальшому розвитку обміну грошима стають метали, які за своєю природою щонайкраще виконують функції грошового товару, т.к. обладают довільною подільністю і однорідністю. Благородні метали (золото і срібло) мають високу вартість в малому об'ємі, транспортабельні і не схильні до псування — окислення. Тому при капіталізмі золото і срібло (а в сучасну епоху майже виняткове золото) остаточно затвердили свою монополію як грошовий товар у світовому масштабі.

  Суть Д. виявляється в їх функціях. Перша функція Д. — міра вартості, полягає в тому, що вони виражають вартість всіх ін. товарів. Вираження вартості товару в Д. — це його ціна. Безпосередньо з функцією міри вартості пов'язаний масштаб цін, як фіксована законом вагова кількість металу, що прийнята як грошова одиниця країни і служить для виміру цін товарів. При незмінній вартості золота ціни товарів змінюються залежно від того, яка кількість золота згідно із законом і фактично є підставою масштабу цін. Якщо золотий вміст грошової одиниці зменшується, то ціни всіх товарів, виражених в ній, повинні зрости. Функція міри вартості виконується Д. тим краще, чим нєїзменнєє масштаб цін.

  Ціни окремих товарів і всієї товарної маси складаються на ринку в незліченних актах купівлі-продажу товарів. Отже, процес ціноутворення — функціонування Д. як заходи вартості — нерозривно пов'язаний з реальним міновим процесом, в якому Д. функціонують як засіб звернення. Спочатку функцію засобу звернення золото виконувало в злитках. Щоб усунути необхідність зважування золота при кожному акті обміну, окремі купці, а потім і держави стали надавати золотим злиткам певну стандартну форму і ставити на них відповідне клеймо. Золото і срібло як Д. отримали форму монети . Звертаючись, монети поступово стираються, втрачають в своїй вазі. Проте на ринку їх продовжують приймати в обмін відповідно до колишнього номінала, тобто вони функціонують як повноцінні монети. Їх платіжна і купівельна сила залишається колишньою. Т. о., звернення Д. відокремлює реальний вміст металу в монеті від її номінального вмісту. У зв'язку з цим неповноцінні срібні і мідні знаки як заступники повноцінної золотої монети починає чеканити само державу. Ця практика надалі дала підставу для випуску чисто номінальних знаків вартості — паперових Д. як заступники металевих монет (повноцінних і неповноцінних) (див. Гроші паперові ). Можливість заміни грошового товару символами вартості (неповноцінними монетами і паперовими Д.) витікає з функції Д. як засоби звернення. Але грошові знаки мають законну платіжну силу лише усередині окремих держав.

  Узагальнюючи аналіз перших двох функцій, К. Маркс конкретизує визначення Д.: «Товар, який функціонує як міра вартості, а тому також, безпосередньо або через своїх заступників, і як засіб звернення, є гроші» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 140).

  З міри вартості і засобу звернення витікають останні функції Д. Еслі товаровиробник продав свій товар і не перетворив виручені Д. у інший товар, він нагромаджує їх, тобто вилучає з сфери звернення. Д. стають скарбом. Товаровласники нагромаджують як скарб упредметнена в загальній еквівалентній формі суспільна праця. Функцію накопичення можуть виконувати лише повноцінні Д. Таковимі є, перш за все, золото, а також металеві і паперові Д., якщо їх реальна (мінова) вартість відповідає номінальною. Фіктивність накопичення останніх виявляється у момент їх знецінення. З процесу товарного звернення, коли оплата товару виробляється не у момент його продажу, а через відомий термін після неї, виникає функція Д. як засоби платежу. Як засіб платежу Д. мають надзвичайно широку сферу функціонування при виплаті заробітної плати, при погашенні всякого роду фінансових зобов'язань і у всіх тих випадках, коли Д. виступають не як швидкоплинний посередник руху товарів (Т — Д — Т), але здійснюють самостійний рух, переходячи (при сплаті за товар) від одного власника до іншого. З цією функцією Д., яку, так само як і функцію засобу звернення, можуть виконувати і номінальні знаки вартості, зв'язана поява особливої форми Д. — кредитових. Товаровиробник, товар, що продав в кредит, і що отримав від покупця боргове зобов'язання — вексель, може, у свою чергу, використовувати останній замість Д. для сплати за товар, куплений в третьої особи. На базі такого вексельного звороту з'явилися особливі векселі, що випускаються банками. Ета вища форма кредитних Д., що отримала найменування банківських квитків, або банкнот, — пануючий нині вигляд грошових знаків.

  Розвиток товарно-грошових стосунків за межами національних кордонів, утворення світового ринку породили нову функцію — усесвітніх (світових) Д. На світовому ринку Д. скидають свої «національні мундири» (монети, паперові Д.), виступаючи у формі злитків благородних металів. На цій основі в світовому господарському звороті функціонують різні кредитні знаряддя платежу, — виражені в національних валютах (доларах США, англійських фунтах стерлінгів і ін.), а також міжнародні кредитні знаряддя платежу, наприклад «спеціальні права запозичення» (Special Drawing Rights, СДР) за угодою країн — членів Міжнародного валютного фонду. Але остаточним засобом розрахунків для сальдірованія платіжних балансів капіталістичних країн залишаються усесвітні гроші — золото. У світовому звороті Д. функціонують як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб, причому засіб платежу переважає, т.к. міровая торгівля — крупна оптова торгівля, де товари або продаються в кредит, або, навпаки, покупець заздалегідь авансує Д. на оплату товару. У світовому звороті Д. функціонують також і як суспільна матеріалізація багатства, яке легко мігрує з однієї країни в іншу у формі загального еквіваленту — золота. Кожна країна потребує відомого запасу золота для своїх міжнародних платежів. Тому накопичені усередині окремих країн Д. у формі скарбу є для неї резервним фондом усесвітніх Д.

  З охарактеризованих вище особливостей еквівалентної форми вартості і функцій Д. витікає грошовий фетишизм (преклоняння перед Д., обожнювання Д.). Д. обслуговують товарне виробництво, їх рух кінець кінцем обумовлений рухом товарів, а рух останніх — процесом виробництва. Д. і рядові товари — це два полюси товарного світу, створюючі єдність. У теж час внутрішнє протиріччя товару як вартості і споживчій вартості знаходить зовнішнє вираження в протиріччі товару і Д., яке з особливою силою виявляється при кризах надвиробництва товарів. Можливість таких криз витікає з функції Д. як засоби звернення, з розриву метаморфоза Т — Д — Т, коли за Т — Д (продажем) не слідує Д — Т (покупка), і тому багато виробників (продавці) не можуть реалізувати свої товари. Можливість криз виникає також у зв'язку з розвитком функції Д. як засоби платежу. При розвиненій кредитній системі кожен товаровиробник виявляється зв'язаним системою боргових зобов'язань з іншими. Якщо в якихось ланках будуть порушені терміни сплати боргу, то це відіб'ється на положенні багатьох ін. товаровиробників, що може викликати масові неплатежі по боргових зобов'язаннях — банкротства, криза надвиробництва набуває тоді форми загального грошового або кредитної кризи (див. Економічні кризи, Криза грошово-кредитна ).

  Історично і логічно Д. передують капіталу, який виникає із стихійного руху Д. на основі їх функцій. У докапіталістичних формаціях Д. у якості знаряддя експлуатації праці застосовувалися обмежено, т.к. в рабовласницьких і феодальних суспільствах пануючими були натуральні стосунки, додатковий продукт привласнювався рабовласниками і феодалами безпосередньо в натуральній формі. Стихійний розвиток ринку і всіх функцій Д. сприяли підриванню античної і феодальної власності, розкладанню простого товарного виробництва і розвитку капіталістичного виробництва. В умовах капіталізму прості функції Д. стають функціями капіталу. Обслуговуючи всі фази і сторони процесу розширеного капіталістичного відтворення, Д. виступають у формі грошового капіталу, який поряд з продуктивним і товарним капіталом є необхідною формою кругообігу промислового капіталу. Т. о., всі функції Д. при капіталізмі виражають антагоністичні протиріччя, властиві цьому способу виробництва.

  Гроші при соціалізмі. Держава робочого класу, опанувавши грошову систему буржуазної держави, використовує її механізм і всі функції Д. в цілях соціалістичного будівництва. У перехідний період від капіталізму до соціалізму за наявності різних соціальних устроїв Д. використовувалися також і капіталістичними елементами, а у сфері дрібнотоварного виробництва стихійне функціонування Д. створювало можливість виникнення і розвитку капіталістичних стосунків. Проте вже в роки соціалістичній реконструкції народного господарства у міру витіснення капіталістичних елементів, здійснення колективізації сільського господарства і підвищення рівня планерування народного господарства товарно-грошова форма пристосовувалася до умов і вимог планового ведення народного господарства, ставала органічним елементом соціалістичної системи виробництва.

  Необхідність товарного виробництва при соціалізмі (див. Товар, Товарне виробництво, Соціалістична система господарства ) означає і необхідність Д. для соціалістичної економіки. У соціалістичному товаристві Д. мають специфічний характер, вони істотно відрізняються від Д. як капіталістичного, так і дрібнотоварного виробництва, оскільки тут вони виражають планомірно і свідомо організовувані економічні стосунки на основі соціалістичного усуспільнення засобів виробництва. Унаслідок корінної зміни умов функціонування, ролі і місця Д. у народному господарстві при соціалізмі підриваються самі основи грошового фетишизму.

  Як еквівалент всіх товарів Д. при соціалізмі є загальною формою обліку витрат суспільної праці, здійснення планерування і організації виробництва і розподілу суспільного продукту відповідно до економічних законів соціалізму.

  Індивідуальна і колективна праця працівників окремих підприємств, як праця конкретна, що створює всілякі споживчі вартості, в результаті продажу вироблених товарів на організованому ринку (що має вирішальне значення в соціалістичній економіці) отримує в Д. остаточне визнання як певна частина сукупної, суспільної праці. Протиріччя між товаром і Д., тобто між споживчою вартістю (конкретною працею) і вартістю (абстрактною працею), при соціалізмі виявляється в повсякденній практиці планерування і соціалістичного господарювання, наприклад в можливості окремими підприємствами виконати і перевиконати план за об'ємом виробництва і реалізації продукції при невиконанні плану по асортименту і якості продукції, що може викликати затоварювання окремих продуктів. Це протиріччя долається у міру вдосконалення системи соціалістичного господарювання.

  Специфічний характер Д. при соціалізмі виявляється у всіх властивих ним функціях, які стають функціями планомірного ведення всього народного господарства і кожного окремого підприємства. Так, використання Д. як заходи вартості дозволяє організувати на підприємствах всесторонній і детальний облік витрат, тобто визначати собівартість вироблюваних товарів, рентабельність їх виробництва і на цій основі планомірно встановлювати ціни товарів, що відображають їх вартість (див. Ціна, Ціноутворення ). Соціалістичне суспільство разом з Д. і грошовою системою успадкувало і той особливий товар, який історично завоював положення загального еквіваленту — золото. Визначений, фіксований законом золотий вміст грошових одиниць соціалістичних країн (радянського рубля, чеської крони, болгарського льова і т.д.) є мірою вартості і офіційним масштабом цін кожної країни.

  Сфера звернення в соціалістичному господарстві включає як рух (звернення) засобів виробництва між галузями і підприємствами, так і розподіл предметів вжитку серед трудящих. Але Д. як засіб звернення обслуговують головним чином звернення предметів вжитку, роздрібний товарообіг, т.к. прі реалізації засобів виробництва постачальник отримує Д. за безготівковим розрахунком, або до, або після того, як покупець отримає товар. Крім того, ці грошові розрахунки здійснюються в кредитній формі через банк, де Д. функціонують як засіб платежу.

  Реалізація суспільного продукту в соціалістичному господарстві передбачає, з однією сторони, планерування цін товарів і об'єму пропозиції товарів в грошовому вираженні, а з іншою, — планерування купівельних фондів населення і соціалістичних підприємств, тобто попиту. При цьому ставиться завдання забезпечити ув'язку об'єму товарних фондів і рівня їх цін з грошовими доходами населення, використовуваними на покупку товарів.

  У функції засобу платежу Д. служать для погашення фінансових зобов'язань, що виникають як в результаті реалізації товарів, так і надання взаємних послуг соціалістичними підприємствами, а також у зв'язку з необхідністю погашення всіх ін. платіжних зобов'язань. Сюди відносяться раніше всього зобов'язання, пов'язані з розподілом по праці, — виплатою зарплати робітником і службовцем, гарантованої щомісячної оплати праці колгоспникам, а також виплатою пенсій, посібників з соцстраху, стипендій і т.д. За допомогою банківського контролю за виплатою зарплати контролюється процес праці і його результати, причому як окремого робітника і службовця, так і підприємства в цілому. Соціалістичні підприємства і населення мають свої фінансові зобов'язання перед державним бюджетом (див. Бюджет державний ), які погашаються готівковими або безготівковими платежами. Велика частина цих фінансових зобов'язань передбачається народно-господарським планом. За допомогою даної функції Д. організовується і контролюється його виконання в центрі і на місцях, а також здійснюється планомірний розподіл і перерозподіл національного доходу державним бюджетом, а в рамках окремих галузей народного господарства — центральними фінансовими органами міністерств і відомств. Введення замість валової продукції як основний показник результатів діяльності підприємств об'єму реалізованої (тобто сплаченою покупцями) продукций, прибули і рентабельності, впровадження (там, де це можна і розумно) прямих зв'язків промислових підприємств, що виробляють товари широкого вжитку, з торгівельними організаціями, нарешті розширення оптової торгівлі засобами виробництва і ін. заходу економічної реформи підвищують значення функцій Д. як засоби звернення і платежу, підсилюють дія держави через грошовий механізм на розвиток суспільного виробництва.

  При соціалізмі в рамках окремих країн Д. як загальний еквівалент (золото) свої функції засобу звернення і платежу виконують виключно у формі своїх заступників — знаків вартості (банківських і казначейських квитків). У функції засобу накопичення, яка передбачає можливість безперешкодного використання у будь-який момент грошових накопичень в якості платіжного і купівельні засоби, при соціалізмі виступають також банкноти і білети державних скарбівниць. Вони виконують цю функцію і у формі грошових коштів на банківських рахівницях підприємств, госпорганів, різних громадських організацій, державного бюджету і у формі заощаджень трудящих, поміщених на вклади в ощадні каси і в облігації державної позики (див. Державний кредит, Ощадні каси ). Завдяки кредитній системі накопичені трудящими Д. знов поступають в процес звернення: держава використовує отримані від населення кошти для кредитування народного господарства і на ін. загальнодержавні потреби. Тим самим створюється можливість для того, що передбачається народно-господарським планом розширення масштабів виробництва без додаткового випуску Д. Функція засобу накопичення грає найважливішу роль в процесі розширеного соціалістичного відтворення, яке здійснюється перетворенням централізованих і децентралізованних грошових накопичень на нові матеріальні фонди виробництва (основні і оборотні) і фонди оплати праці. Об'єм їх визначається народно-господарськими планами.

  В умовах валютній монополії все розрахунки соціалістичних країн з капіталістичними країнами виробляються валютою відповідної країни або резервною («ключовий») валютою і взагалі прийнятними для неї кредитними знаряддями платежу. За відсутності таких платіжних засобів в соціалістичної країни або небажанні країни-одержувача прийняти останні сальдо платіжного балансу погашається золотом. У розрахунках між країнами світової соціалістичної системи Д. використовуються для обліку витрат по виробництву тій або іншій продукції в різних країнах, для здійснення еквівалентного обміну продуктами праці між ними. Без такого використання Д. неможливе економічно ефективне координування народно-господарських планів окремих країн, спеціалізація і планомірна кооперація виробництва в рамках світової соціалістичної системи господарства. Для простоти і зручності міждержавних розрахунків золотий вміст грошової одиниці однієї з соціалістичних країн — радянського рубля (0,987412 г золота) за взаємною угодою використовується як міра вартості і масштабу цін світового соціалістичного ринку . У багатобічних розрахунках країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) застосовується рубель перевідний . На рахівницях договірних країн перевідні рублі виражають визначену величину вартості, рівну вказаному вище золотому вмісту рубля і відповідній кількості резервних і будь-яких ін. валют. Перевідний рубель — це заснована на планомірній економічній інтеграції країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) колективна соціалістична валюта. Планомірна організація взаємних економічних зв'язків між країнами — членами СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) створює умови для забезпечення стабільності золотого вмісту і реальності курсу колективної валюти (перевідного рубля) на тривалий період. У міру посилення її ролі ця валюта використовуватиметься в розрахунках не лише між країнами — членами СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги), але і з третіми країнами і може зайняти серед ін. валют, обслуговуючих міжнародні розрахунки, місце, відповідне ролі і значенню країн, — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) в світовій економіці (див. також Міжнародний банк економічного співробітництва, Міжнародні розрахунки ).

  Соціалістичні країни володіють державними запасами золота і іноземної валюти. Золотий запас має для них двояке значення: він служить поряд з товарними фондами забезпеченням грошових знаків, що випускаються в звернення, і резервним фондом світових Д., за рахунок якого може бути покрите пасивне сальдо платіжного балансу. На основі міжнародної співпраці золотий і валютний запас одних соціалістичних країн може використовуватися для покриття пасивного сальдо платіжного балансу ін. країн шляхом надання ним кредиту в золоті або необхідній валюті.

  Отже, соціалістична система господарства створює умови і робить необхідним свідоме і планомірне управління функціями Д., всіма багатомільярдними грошовими зворотами як в рамках окремих країн, так і в міжнародних масштабах, в чому і виражається істотна відмінність ролі Д. і переваги грошового звернення соціалістичної системи господарства в порівнянні з капіталістичною.

  З. Ст Атлас.

  Буржуазні теорії грошей виражають погляди буржуазних економістів на суть грошей, їх функції і закони грошового звернення і містять в собі основні вимоги капіталістів до грошової і валютної політики. Основні буржуазні теорії грошей — металлістічеськая, номіналістічеськая, кількісна, виникнувши в 16—18 вв.(століття), модифікувалися з розвитком капіталізму.

  Металлістічеськая теорія грошей отримала розвиток в епоху первинного накопичення капіталу, зігравши певну прогресивну роль в боротьбі проти псування монети (зменшення вагової кількості металу). У найбільш закінченому вигляді була розвинена меркантилістами (Т. Мін, Д. Hopс і ін. в Англії; Ж. Ф. Мелон, А. Монкретьен у Франції), що висунули вчення про повноцінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта, по їх думці, була однією з необхідних умов економічного розвитку буржуазного суспільства. Помилка прибічників металлістічеськой теорії полягала в ототожненні грошей з товарами нерозумінні відмінності між грошовим зверненням і товарним обміном, нерозумінні того, що гроші — особливий товар, який служить загальним еквівалентом. Представники металлістічеськой теорії заперечували можливість заміни повноцінних металевих грошей їх знаками у внутрішньому обігу.

  З розвитком капіталістичного виробництва перед буржуазними економістами встали нові проблеми: виникла необхідність розвитку для внутрішнього звернення кредитових грошей. Теорія грошей як багатства сходить з сцени. Критики меркантилізму заперечували товарну природу грошей і розвивали номіналістічеськую теорію грошей. Її представники (Дж. Беллерс, Н. Барбон, Д. Берклі — в Англії) стверджували, що гроші — це лише умовний знак, що не має нічого спільного з товарами; важливе лише найменування грошової одиниці, металевий же вміст не має жодного значення. Номіналісти концентрували увагу на аналізі функцій грошей — як засоби звернення і засоби платежу, в яких можлива заміна металевих грошей паперовими. Головна помилка прибічників номіналістічеськой теорії — заперечення товарної природи грошей. Насправді гроші — не умовний знак, а специфічний товар. Уявлення ж про гроші як умовні знаки, підкреслював До. Маркс, — результат нерозуміння функції грошей як заходи вартості і змішення міри вартості і масштабу цін.

  На початку 20 ст оновлена номіналістічеськая теорія грошей відродилася в Германії. Найбільш видний її представник — Р. Ф. Кнапп оголосив гроші «продуктом правопорядку», творінням державної влади. Він визнавав лише одну функцію грошей — функцію платіжного засобу. Гроші, по теорії Кнаппа, не мають жодного зв'язку з металом, володіють так званою хартальной природою (від латів.(латинський) charta — папір), тобто представляють собою умовні знаки, що вдягнулися державою платіжною силою. Еволюція платіжних засобів, по його думці, веде до заміни їх простих форм у вигляді металевих грошей досконалішою формою — паперовими грошима. Розвиваючи вчення про неістотність для грошей їх субстанциональной вартості, Кнапп і його прибічники практично прагнули розвінчати золото з тим, щоб упровадити в звернення паперові знаки грошей, вивільнити золото із звернення і перетворити його на скарб яке може бути використане в разі війни і для регулювання валютних курсів. Державна теорія грошей Кнаппа неспроможна в науковому відношенні. Держава може в законодавчому порядку встановити масштаб цін, але воно не в змозі визначити вартість грошей, яка складається під впливом об'єктивних законів товарно-грошового звернення.

  Новітній номіналізм періоду загальної кризи капіталізму характеризується тим, що заперечення золото і захист паперових грошей зв'язуються із завданнями державно-монополістичного втручання в економіку. Так, наприклад, сучасні номіналісти основний недолік золотого стандарту бачать в тому, що його автоматизм ставить об'єм грошового звернення і обсяг виробництва в залежність від виробництва золота, тоді як перехід до паперових грошей створює можливість гнучкішого регулювання і грошового звернення і економіки в цілому. В ході валютної кризи 1960—70-х рр. новітні номіналісти, знаходячи способи подолання недоліку золотих і валютних резервів, намагалися обгрунтувати переваги паперових грошей і для міжнародних розрахунків. Апологія «паперового золота» надзвичайно посилилася у зв'язку з ослабінням так званих резервних, або ключових, валют — долара і фунта стерлінгів. Осенью 1967 було прийнято рішення про створення замінника світових грошей у вигляді так званих спеціальних прав запозичення — валютних сурогатів що випускаються Міжнародним валютним фондом (МВФ). Насправді за допомогою «паперового золота» неможливо знищити хронічну кризу платіжних балансів провідних імперіалістичних держав, перш за все США, причини якого кореняться в посиленні нерівномірності розвитку капіталізму і в гонці озброєння.

  Ін.(Древн) обширна група представників буржуазних теорій грошей трактує вплив кількості грошей на рівень товарних цін. З цього питання пануючою є кількісна теорія грошей. Її ранні представники — Ш. Монтеськье у Франції, Д. Юм в Англії. У 20 ст її розвивали Дж. М. Кейнс у Великобританії, І. Фішер в США, Г. Кассель в Швеції і ін. Кількісна теорія грошей встановлює пряму залежність між зростанням грошової маси в обігу і зростанням товарних цін. Історичним приводом для появи цієї теорії послужило знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін в 16—18 вв.(століття)

  Знищувальну критику кількісної теорії грошей дав До. Маркс. Він показав, що прибічники цієї теорії не розуміють того, що дорогоцінні метали, як і ін. товари, володіють внутрішньою вартістю, і змальовують справу таким чином, ніби «... товари вступають в процес звернення без ціни, а гроші без вартості, і потім у цьому процесі відома частина товарної мішанини обмінюється на відповідну частину металевої купи» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 134). К. Маркс підкреслював, що представники кількісної теорії не розуміли функцій грошей як міри вартості і засобу накопичення.

  Сучасна кількісна теорія грошей розвивається в умовах паперово-грошового звернення і направлена до обгрунтування державно-монополістичного втручання в економіку. Типове для буржуазної політичної економії уявлення про примат сфери звернення спонукає буржуазних економістів саме в цій сфері шукати методи дії на ціни, рівень зарплати, стан господарської активності. Найбільш поширений варіант сучасної кількісної теорії грошей — теорія «надлишкового попиту», згідно якої підвищення цін викликається зростанням попиту на споживчі товари. Родоначальником цієї теорії вважають Дж. М. Кейнса, що стверджував, що ціни окремих груп товарів рухаються нерівномірно, а ціни споживчих товарів зростають тим швидше, чим менша доля національного доходу вирушає в заощадження. Теорія «надлишкового попиту» викликана мілітаризацією економіки імперіалістичних держав, оскільки розвиток військових галузей йде за рахунок скорочення цивільного виробництва, а отже і попиту. Кейнс пропонував різні способи знищення «надлишкового попиту» в якості методу подолання інфляції: заморожування зарплати, примусові заощадження, підвищення податкового обкладення трудящих. Але будь-яка форма ліквідації «надлишкового попиту» зовсім не веде до скорочення маси грошей, вона лише означає їх перекачування в розпорядження казначейства для військових витрат. Під знаком боротьби з «надлишковим попитом» після 2-ої світової війни 1939-45 в імперіалістичних державах проводилися грошові реформи, які передбачали лише частковий обмін нових грошей на старих і приміщення на так звані блоковані рахунки грошей, що не підлягають негайному обміну.

  З теорією «надлишкового попиту» тісно пов'язана теорія «інфляційної спіралі заробітної плати і цін», згідно якої підвищення зарплати неминуче викликає зростання товарних цін, що у свою чергу підштовхує зростання зарплати, що знову спричиняє за собою зростання товарних цін, і т.д. Апологети цієї теорії повністю ігнорують той факт що інфляція веде до зниження реальної зарплати і що в умовах інфляції номінальна зарплата завжди відстає від зростання товарних цін. Затвердження буржуазних теоретиків і в даному випадку направлені до того, щоб замаскувати значення військових витрат як головного чинника інфляції і в той же час довести необхідність постійного настання на зарплату. Класовий характер буржуазних теорій грошей і витікаючої з них економічної політики наочно виступає в тому, що заморожування зарплати, примусові заощадження і зростання податкового гніту поєднуються з політикою величезних урядових замовлень монополіям, широких субсидій капіталу і пільговим його обкладенням.

  Новий варіант кількісної теорії грошей в 50-х рр. розвивав М. Фрідмен (США). Він стверджував, що всякі спроби втручання держави в сферу грошового звернення безплідні і шкідливі. Ці ідеї на початку 70-х рр. зустріли підтримку з боку уряди Р. Никсона.

  А. Б. Ейдельнант.

 

  Літ.: Гроші при капіталізмі. Маркс До., До критики політичної економії, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13; його ж, Капітал, т. 1, там же т. 23, гл.(глав) 1 — 3; Капітал, т. 2, там же, т. 24, гл.(глав) 1, 2, 4, 18, 20; Капітал, т. 3, там же, т. 25, ч. 1, гл.(глав) 19 отд.(окремий) 5; Ленін Ст І., Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, гл.(глав) 2 і 4; його ж, Розвиток капіталізму в Росії, там же, т. 3, гл.(глав) 2; Святловський Ст, Походження грошей і грошових знаків, М. — П., 1923; Козлів Р. А., Теорія грошей і грошове звернення, М., 1946; Кротков Ст Т., Нариси по грошовому зверненню і кредиту іноземних держав, М., 1947; Міхальовський Ф. І., Золото в системі капіталізму після другої світової війни, М., 1952; Брегель Е. Я., Грошове звернення і кредит капіталістичних держав, 2 видавництва, М., 1955; Атлас З. Ст, Закони грошового звернення, М., 1957; Ейдельнат А. Б., Буржуазні теорії грошей, кредиту і фінансів в період загальної кризи капіталізму, М., 1958; Трахтенберг І. А., Грошове звернення і кредит при капіт