Рентабельність

Рентабельність (буквально — прибутковість, прибутковість; від йому.(німецький) rentabel — прибутковий, вигідний, прибутковий), важливий показник економічної ефективності виробництва на підприємствах, в об'єднаннях, галузях економіки і в народному господарстві в цілому. Р. комплексно відображає міру використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також природних багатств.

  Соціалістичний Р. принципово відрізняється від капіталістичного Р. по своїй суті і економічній ролі. В протилежність капіталістичному Р., що складається під впливом стихійний закону середньої норми, що діє, прибули, а в умовах государственно-монополстічеського капіталізму — закону максимального прибутку (див. Ціна виробництва, Прибуток ), в соціалістичному товаристві Р. виражає стосунки людей, вільних від експлуатації, планомірно регулюється державою. Досягнення високого Р. народного господарства при соціалізмі створює умови для забезпечення високих темпів економічного зростання і повнішого задоволення зростаючих потреб трудящих. КПРС і Радянська держава на всіх етапах розвитку соціалістичного господарства додавали і надають велике значення забезпеченню рентабельної роботи підприємств і галузей господарства. У Програмі КПРС підкреслюється: «Досягнення на користь суспільства найбільших результатів при найменших витратах — такий непорушний закон господарського будівництва... Необхідно всемірно підсилювати господарський розрахунок, добиватися строгої економії і ощадливості, скорочення втрат, зниження собівартості і підвищення рентабельності виробництва» (1974, с. 86, 90). У умовах розвиненого соціалістичного суспільства вирішальною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва є прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці у всіх галузях народного господарства, збільшення віддачі від засобів, що вкладаються, рішуча боротьба з безгосподарністю, марнотратством і надмірностями. Соціалістичному обобществленному господарству властиві народно-господарський Р. в масштабі всієї країни і госпрозрахунковий Р. підприємств і об'єднань. Між цими двома показниками існує органічний взаємозв'язок.

  Народно-господарський Р. обумовлений планомірним і безкризовим розвитком економіки, соціалістичною організацією виробництва і праці, безпосереднім соєдіненієм робочої сили з засобами виробництва в процесі розширеного соціалістичного відтворення. Народно-господарський Р. виражає інтереси всього суспільства, і тому її обобщающим показником є національний дохід, узятий по відношенню до витрачених на його виробництво ресурсів. Народно-господарський Р. і її підвищення забезпечуються безперервним зростанням соціалістичного виробництва і вдосконаленням його структури, впровадженням досягнень науки і техніки у виробництво, залученням до народно-господарського звороту нових природних ресурсів; вона багато в чому залежить також від раціонального розміщення продуктивних сил, розвитку прогресивних галузей, поглиблення концентрації, спеціалізації і кооперації виробництва. На сучасному етапі як головний метод економічного розвитку СРСР висунута інтенсифікація виробництва і підвищення на цій основі Р. всієї економіки. В умовах розвиненого соціалізму важливим чинником зростання Р. стає соціалістична економічна інтеграція, сприяюча формуванню високоефективної структури національних господарств соціалістичних країн, глибоких і стійких зв'язків в основних галузях економіки, науки і техніки, розвитку світового соціалістичного ринку, вдосконаленню товарно-грошових стосунків в країнах соціалізму (див. Інтеграція соціалістична економічна ).

  Одна з відмітних особливостей народно-господарського Р. полягає в тому, що вона характеризує ефективність економіки за відносно тривалий період часу. Рівень народно-господарського Р. в практиці планерування і обліку визначається як відношення всієї суми створеного чистого доходу (див. Чистий дохід суспільства ) до сумарної вартості основних виробничих фондів (див. Виробничі основні фонди . ) і матеріальних оборотних коштів .

  Народно - господарський Р. має в своїй основі госпрозрахунковий Р. підприємств, об'єднань і галузей, рівень якої (або норма Р.) обчислюється двояко. По-перше, як відношення прибули до суми основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів (тобто до всіх ресурсів довготривалого характеру, що авансуються). Як показник Р. в нових умовах господарювання прийнятий рівень P., обчисленою до виробничих фондів; цей показник орієнтує підприємства на підвищення ефективності виробництва, на поліпшення використання ресурсів і виконує важливу роль в системі нормативів госпрозрахункового заохочення підприємств (об'єднань). По-друге, норма Р. розраховується як відношення прибули до собівартості продукції і виражає ефективність поточних витрат. Такий показник використовується для планерування і аналізу Р. не лише в цілому по підприємству, але і по окремих виробах, а також в практиці ціноутворення. Показник Р. як відношення прибули до виробничих фондів є директивним показником і затверджується підприємствам (об'єднанням) у вигляді загального Р. і розрахункового Р.

  Загальний Р. є вираженим у відсотках відношенням балансового (загальною) прибутку до середньорічної сумарної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Загальна P., зв'язавши отриманий прибуток з велічиной виробничих фондів, характеризує економічну віддачу вкладених (авансованих) засобів. За допомогою планерування загального Р. встановлюється необхідний рівень ефективності виробництва на майбутній період і контролюється фактичне використання засобів. В цілому ж по промисловості рівень загального Р. визначається, виходячи не лише з суми отриманого прибутку, але і зі всієї величини чистого доходу, тобто загальної суми грошових накопичень (прибуток, податок із звороту, інші грошові накопичення). Розрахунковий Р. обчислюється як відношення розрахункового прибутку (тобто прибули, зменшеною на суму прибутки цільового призначення, плати за фонди, фіксованих платежів і відсотків за банківський кредит) до середньорічної вартості тих виробничих фондів, за які стягується плата. Показник розрахункового Р. використовується для оцінки господарсько-фінансової діяльності підприємств (об'єднань) і є одним з елементів єдиної системи економічного стимулювання (див. Фонди економічного стимулювання ) .

  В умовах розвиненого соціалізму створені необхідні передумови підвищення Р. на основі інтенсивних чинників економічного зростання. У промисловості СРСР рівень Р. характеризується наступними даними:

  Деяке зниження рівня Р. в промисловості в 1971—72 викликане головним образом підвищенням заготівельних цін на з.-х.(сільськогосподарський) сировина. Рівень Р. підрядних будівельних організацій підвищився з 6,1% в 1965 до 14,2% в 1973, в державній торгівлі — відповідно з 15,6% до 27,8% (до витрат звернення).

  Підвищення ефективності використання трудових ресурсів, прискорення темпів зростання продуктивності праці, поліпшення використання виробничих фондів, скорочення витрат сировини і матеріалів, підвищення якості продукції, усунення непродуктивних втрат — основні чинники зростання Р. в соціалістичному господарстві.

  Літ.: Маркс До., Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу»), ч. 2, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 2, гл.(глав) 18; Ленін Ст І., Про єдиний господарський план, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 42; його ж, Р. Я. Сокольникову, 1 лютого 1922, там же, т. 54; його ж, Чергові завдання Радянської влади, там же, т. 36; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Карагедов Р. Р., Прибуток в системі економічних категорій соціалізму, М., 1964; Ситарян С. А., Чистий дохід і бюджет, М., 1964; Прибуток і рентабельність в умовах господарської реформи. (Матеріали наукової конференції), М., 1968; Гаретовський Н. Ст, Фінансові методи стимулювання інтенсифікації виробництва, М., 1972; Бутаков Д. Д., Фінансові проблеми господарських реформ в країнах — членах СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги), М., 1973; Александров А. М., Вознесенський Е. А., Фінанси соціалізму, М., 1974; Базарова Р. Ст, Прибуток і госпрозрахунок в умовах науково-технічного прогресу, М., 1974; Константінова Ю. Н., Фінанси і чинники економічного зростання, М., 1974; Моляков Д. С., Планерування і використання прибули, М., 1974.

  Р. Д. Винокур.