Оборотні кошти , грошові кошти госпрозрахункового соціалістичного підприємства (організації), використовувані для створення виробничих запасів сировини, матеріалів, палива, тари, інструменту, виробничого і побутового інвентаря; заділів незавершеного виробництва; запасів готової продукції, а також засоби, вкладені в розрахунки і залишки грошових коштів на розрахункових рахівницях в банках і в касах підприємств і організацій. Одна частина їх функціонує в процесі виробництва, інша — у сфері звернення.
О. с. діляться на нормованих (що складаються із запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи незавершене виробництво, готову продукцію і т.п.) і ненормованих (відвантажені товари, засоби в розрахунках і грошові кошти). О. с. народного господарства СРСР на початок 1973 склали близько 246 млрд. крб. (в т.ч. нормовані понад 187 млрд. крб.). З нормованих О. с. промисловості в сумі 69 млрд. рублів близько 60% були вкладені у виробничі запаси, 21% — в незавершене виробництво, 14% — в запаси готової продукції і товарів. За джерелами формування О. с. підрозділяються на власних (і прирівняні до них) і позикових (кредити Держбанку для задоволення тимчасових потреб і засобу кредиту). Власні О. с. визначаються на рік, виходячи з мінімального розміру підприємства по нормативах для створення виробничих запасів, заділу незавершеного виробництва, запасів готової продукції. Ці засоби відбиваються в статутному фонді . Потреби підприємства в засобах, що перевищують цей мінімум, задовольняються за рахунок короткострокових банківських позик і нормальної заборгованості постачальникам. Розрахунки, що виникають в процесі реалізації продукції (від моменту відвантаження готової продукції і до вступу виручки від її реалізації на рахунок постачальника в банці), кредитуються банком.
Власні О. с. підприємства можуть бути вилучені у нього лише по річному звіту, якщо наявність цих засобів перевищує потреба по нормативах. Нормативи власних О. с. визначають самі підприємства на основі планів постачання, виробництва і збуту продукції з врахуванням конкретних умов господарської діяльності (інтервали постачань, географія постачальників, вживані форми платежів і т.п.). Приріст власних О. с. забезпечується по фінансовому плану за рахунок отриманого прибутку, приросту стійких пасивів, перерозподілу засобів вищестоящою господарською організацією, а в окремих випадках — за рахунок засобів державного бюджету. Галузеві міністерства і виробничі об'єднання мають резервні фонди О. с., призначені для надання тимчасової фінансової допомоги підвідомчим підприємствам і господарським організаціям. В цілях стимулювання кращого використання власних О. с. підприємств і організацій стягується плата за користування ними, що поступає до державного бюджету в розмірі, як правило, 6% від середньорічної суми цих коштів. За користування позиковими засобами стягується диференційований відсоток залежно від вигляду і призначення позик — від 1 до 8% річних (див. Плата за фонди ).
О. с. — важливий елемент організації господарській діяльності на основі господарського розрахунку . Планомірний їх рух багато в чому характеризує реалізацію принципу самоокуповування (у частині поточних, некапітальних витрат) підприємств і господарських організацій, результати господарської діяльності, своєчасність і повноту оплати товарів, що поступають, виконаних послуг і робіт, дотримання договірних зобов'язань, виконання обов'язкових платежів до державного бюджету і по банківських кредитах. Прискорення або уповільнення звороту О. с. прямо впливає на підсумки господарської діяльності (див. Оборотність оборотних коштів ). Поліпшення використання О. с., прискорення їх оборотності — важливий чинник підвищення ефективності суспільств, виробництва (див. Економічна ефективність соціалістичного виробництва ). Рух О. с. опосередкує всі процеси господарської діяльності. Недолік матеріальних О. с. на будь-якій стадії кругообігу фондів веде до порушення безперервності і ритмічності виробництва і звернення.
Літ.: Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Бірман А., Планерування оборотних коштів, М., 1956; Усоськин М., Організація і планерування кредиту, М., 1961; Шумів Н. С., Оборотні кошти промислових підприємств в нових умовах господарювання, М., 1968; Фінанси і кредит в умовах господарської реформи, М., 1969; Буніч П., Перламутров Ст, Соколовський Л., Економіко-математичні методи управління оборотними коштами, М., 1973.
