Господарський розрахунок, система економічних стосунків, що виникає в процесі соціалістичного відтворення між суспільством в цілому і окремими його виробничими ланками (підприємствами, об'єднаннями) і між самими підрозділами по приводу суспільний необхідних витрат праці і розподілу чистого доходу підприємств. Держава організовує Х. р., законодавчо оформляючи госпрозрахункові стосунки в правових і адміністративних актах. На практиці Х. р. виступає як метод господарювання і управління, суть якого полягає в тому, що кожне підприємство в грошовій формі порівнює витрати на виробництво і результати своєї господарської діяльності, покриває свої витрати грошовими доходами від реалізації продукції і забезпечує рентабельність виробництва. Тому рентабельність і самоокуповування складають найважливіші особливості цього методу. Х. р., що базується на суспільній власності на засоби виробництва, принципово відрізняється від комерційного розрахунку, який служить приватним інтересам. Х. р. здійснюється на користь всього суспільства, підвищення добробуту трудящих, тобто направлений на реалізацію основного економічного закону соціалізму . Він дозволяє поєднувати інтереси суспільства інтересами окремих колективів підприємств і кожного трудящого.
Початок розробки теорії Х. р. належить Ст І. Леніну: «переклад держпідприємств на так званий господарський розрахунок неминуче і нерозривно пов'язаний з новою економічною політикою, і в найближчому майбутньому неминуче цей тип стане переважаючим, якщо не винятковим» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 44, с. 342—43). Подальший розвиток теорія Х. р. отримав в документах КПРС і Радянського уряду, комуністичних і робочих партій, державних і господарських органів, а також в роботах економістів СРСР і ін. соціалістичних країн.
Основні принципи Х. р.: господарська самостійність підприємств, матеріальна зацікавленість їх колективів і кожного окремого працівника в результатах своєї господарської діяльності, матеріальна відповідальність за ці результати, контроль рублем.
Необхідною умовою господарської діяльності соціалістичних підприємств є їх економічна самостійність в рамках централізованого державного планерування відповідно до потреб суспільного відтворення в цілому. Система планових показників визначає відповідно до народно-господарського плану основні параметри діяльності підприємств: об'єм виробництва і реалізації продукції, її основну номенклатуру і показники якості, загальний фонд заробітної плати, зростання продуктивності праці, загальну суму прибули, рентабельність, платежі до бюджету і асигнування з бюджету, об'єм капітального будівництва, матеріально-технічне постачання. Ті ж показники лежать в основі оцінки діяльності підприємств, об'єднань, міністерств і, перш за все, ефективності і якості їх роботи. На основі централізованих показників підприємства розробляють конкретні планові завдання за собівартістю продукції, чисельності працівників, середній заробітній платі і т.д.; організовують працю і оплату праці: залучають робочу силу, забезпечують підготовку і використання кадрів, встановлюють форми оплати праці, розряди робіт і робітників, стверджують нові і передивляються норми вироблення, що діють, вирішують питання матеріально-технічного постачання і збуту. Підприємства розпоряджаються закріпленими за ними ресурсами, витрачають на власні потреби частину отриманою ними прибули.
Важливий принцип Х. р. — матеріальна зацікавленість в результатах праці. Він забезпечує зацікавленість кожного працівника в колективних результатах діяльності підприємства через систему госпрозрахункового стимулювання. Для цього на підприємствах за рахунок прибутку формуються фонди економічного стимулювання: фонд матеріального заохочення, що є основним джерелом заохочення працівників у формі премій; фонд соціально-культурних заходів і житлового будівництва, що витрачається на поліпшення культурно-побутового обслуговування працівників; фонд розвитку виробництва, службовець джерелом фінансування капітальних вкладень, використовуваних для розширення виробництва, впровадження нової техніки, освоєння нових видів продукції, модернізації і оновлення основних фондів (див. Фонди соціалістичного підприємства ).
Госпрозрахункове підприємство несе матеріальну відповідальність перед державою за виконання планових завдань раціональне використання ресурсів, відшкодування поточних витрат, своєчасні і повні розрахунки з державним бюджетом і кредитною системою, формування фондів матеріального стимулювання, створення необхідних накопичень для розширення виробництва (див. Соціалістичне державне виробниче підприємство ). Позапланові збитки підприємства покривають за рахунок власних ресурсів. Вони несуть також матеріальну відповідальність і перед ін. підприємствами за повне і своєчасне виконання зобов'язань, передбачених господарськими договорами, які є найважливішим інструментом госпрозрахункових стосунків між підприємствами. У господарському договорі конкретизуються завдання народно-господарського плану, забезпечується відповідність виробництва і постачань продукції реальним потребам її споживачів.
Х. р. заснований на використанні товарно-грошових стосунків, зокрема таких категорій, як ціна, прибуток, собівартість продукції і т.п. Контроль з боку суспільства за діяльністю підприємств в грошовій формі здійснюється шляхом зіставлення доходів з витратами через виконання плану по прибутку і рентабельності виробництва, в процесі кредитування їх діяльності. Всі форми грошового контролю спонукають підприємства раціонально використовувати засоби, покращувати показники господарської діяльності, здійснювати режим економії .
Подальший розвиток Х. р. в умовах розвиненого соціалізму передбачає: зміцнення основного госпрозрахункової ланки підприємства шляхом створення виробничих об'єднань; розширення сфери госпрозрахункових стосунків; переведення на Х. р. підприємств всіх галузей матеріального виробництва; послідовне здійснення всіх принципів Х. р.; залучення до орбіти госпрозрахункового стимулювання тих сторін діяльності підприємства, які забезпечують підвищення її ефективності. Ключова проблема вдосконалення Х. р. — орієнтація виробництва на кінцеві результати відповідність продукції, що випускається, суспільним потребам, на виконання господарських договорів. Краще використання виробничих фондів і державних коштів стимулюється платою за фонди, і відсотками за кредит. Оскільки результати господарської діяльності підприємства в цілому залежать від роботи його підрозділів (основних виробничих і допоміжних цехів, ділянок, бригад, служб) стосунки між внутрішньовиробничими ланками і підприємством служать основою внутрішньогосподарського розрахунку (див. Внутрізаводський господарський розрахунок ).
У міру зростання ефективності суспільного виробництва в умовах розвиненого соціалізму апарат управління вищестоящих ланок безпосередньо залучається до виробничо-економічного процесу. Х. р. набуває нових форм. Наприклад, із створенням всесоюзних (республіканських) державних госпрозрахункових промислових об'єднань виникли госпрозрахункові стосунки між окремими самостійними одиницями — виробничими підприємствами (об'єднаннями), що входять в промислові об'єднання, і госпрозрахункові стосунки самого об'єднання як єдиного цілого з державою. Ці стосунки охоплюють весь процес виробництва — від розробки проектних рішень до освоєння і випуску готової продукції. Підприємства, що входять в промислові об'єднання, забезпечують самоокуповування і окупність промислового об'єднання як єдиного госпрозрахункового комплексу за рахунок результатів своєї діяльності. Госпрозрахункові стосунки комплексу реалізуються шляхом створення і використання централізованих фондів промислового об'єднання: розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів і житлового будівництва, наукових досліджень освоєння нової техніки, експортного виробництва, резервного фонду і ін. Цим забезпечується централізація засобів, необхідна для проведення єдиної політики у вирішенні завдань розширеного відтворення, науково-технічного прогресу і т.п. в рамках цілої галузі. З розширенням сфери госпрозрахункових стосунків елементи їх проникають в діяльність міністерств.
Сучасний етап розвитку економіки характеризується переведенням на Х. р. не лише промислових, але і виробничих підприємств ін. галузей народного господарства: транспортних, будівельних, постачальницьких, видавництв і ін. На госпрозрахункових початках в соціалістичній економіці функціонує також ряд організацій невиробничої сфери (наприклад, платні поліклініки). Госпрозрахункові принципи господарювання є загальними для всіх підприємств. Проте особливості галузі впливають на характер організації діяльності на основі Х. р. Найбільша специфіка існує в сільському господарстві. Вона пояснюється переплетенням в нім економічних і природно-біологічних процесів, що визначають особливий ритм виробництва і кругообігу засобів. Тому в сільському господарстві особливо істотні самостійність підприємств, широке використання кредиту. Земельна рента як особлива форма надлишкового додаткового продукту викликає необхідність створення рівних умов господарювання, забезпечення рентабельності з.-х.(сільськогосподарський) підприємств в різних зонах, стимулювання інтенсифікації виробництва. Важливу роль в цьому грає розподіл ренти між підприємствами і державою дорогою диференціація цін на з.-х.(сільськогосподарський) продукцію залежно від природно-кліматичних умов, стягування прибуткового податку з колгоспів і т.д.
Особливості Х. р. в с. господарстві визначаються також існуванням 2 видів з.-х.(сільськогосподарський) підприємств: державних і кооперативно-колгоспних. У СРСР всі державні підприємства — радгоспи — переведені на Х. р. на основі його загальних принципів. У колгоспах, оскільки вони — власники засобів виробництва і вироблюваної продукції, принципи Х. р. виявляються найбільш рельєфно. Госпрозрахункові стосунки в сільському господарстві істотно зміцнилися після Березневого (1965) пленуму ЦК КПРС в результаті введення єдиних для колгоспів і радгоспів закупівельних цін на з.-х.(сільськогосподарський) продукцію, впорядкування фінансових і кредитних зв'язків з державою, вдосконалення системи матеріального стимулювання і ін. заходів, передбачених економічною реформою (1965).
Радгоспам властива менша господарська самостійність, хоча з перекладом на повний Х. р. (1967—75) їх права істотно розширилися. Держава регулює фінансові ресурси радгоспів, доводить до них більше, ніж до колгоспів, число планових показників (об'єми закупівель з.-х.(сільськогосподарський) продукції; розміри асигнувань з бюджету, плати за виробничі фонди з.-х.(сільськогосподарський) призначення, капітальних вкладень, у тому числі будівельно-монтажних робіт; введення в дію основних фондів в грошовому вираженні; об'єми постачань тракторів, автомобілів, з.-х.(сільськогосподарський) машин, добрив і ін. матеріально-технічних засобів, що розподіляються вищестоящою організацією; загальний фонд заробітної плати). Інші показники виробничої діяльності (об'єм валової продукції, розмір і структура посівних площ і стада, продуктивність праці, собівартість продукції, чисельність працівників і ін.) господарства планують самостійно. Розширилися права радгоспів у сфері звернення: вони можуть реалізувати ін. організаціям і на колгоспному ринку не прийняті заготівниками швидкопсувні продукти, картоплю, птицю за цінами, певною угодою сторін, а також продавати ін. державним підприємствам і колгоспам невживані з.-х.(сільськогосподарський) техніку, насіння, корми і т.п. (при відмові вищестоящої організації від перерозподілу надлишків). В умовах повного Х. р. одним з головних джерел засобів на розширене відтворення стає прибуток (при недоліку власних ресурсів — кредити Держбанку). Проте це не виключає прямого бюджетного фінансування деяких видів капітальних вкладень. Так, за рахунок засобів державного бюджету покриваються планові витрати радгоспів на будівництво нових підприємств, птахофабрик, тепличних для парничка комбінатів і тваринницьких комплексів, житлових будинків, об'єктів культурно-побутового і комунального призначення, витрати на культурно-технічні роботи і деякі ін. Розподіл прибули в радгоспах регламентується державою. Після внесення до бюджету плати за основні виробничі фонди з.-х.(сільськогосподарський) призначення (у господарствах з рентабельністю 25% і вище) 15% плановому прибутку (але не більше 12% річного планового фонду заробітної плати) підлягає відрахуванню до фонду матеріального заохочення, 10% до фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва, 20% в страховій, 10% до фонду зміцнення і розширення господарства, 2,5% на преміювання керівних працівників і фахівців. Сума, що залишилася, використовується на приріст власних оборотних коштів, формування основного стада і централізовані капітальні вкладення, погашення банківського кредиту і ін. планові цілі. У деяких господарствах після задоволення планових потреб утворюється вільний залишок прибули, який вищестояща організація перерозподіляє між ін. радгоспами.
Колгоспи вже по своїй економічній природі є госпрозрахунковими підприємствами. Ще до початку масового колгоспного руху в постанові 14-ої партійної конференції «Про кооперацію» (1925) наголошувалося, що організація колгоспів всякого роду повинна забезпечити розвиток їх товарності і будуватися на початках Х. р. Будучи власниками основних і оборотних фондів, колгоспи самостійно розпоряджаються засобами виробництва отриманою продукцією і грошовими надходженнями від її реалізації. Їх діяльність в меншій мірі регулюється державним планом і більше схильна до дії закону вартості. Колгоспам централізований встановлюються лише об'єм продажу продукції державі і ліміт матеріально-технічних засобів, що розподіляються вищестоящою організацією; інші планові показники визначаються в господарстві. Колгоспи працюють на повному самоокуповуванні; держава надає їм кредитову допомога, але не фінансує виробничих витрат (окрім заходів щодо поліпшення земельних угідь, передбачених народно-господарським планом). За рахунок своїх засобів і доходів вони відшкодовують матеріальні витрати на виробництво продукції, оплачують працю колгоспників не нижче гарантованого рівня, виконують грошові зобов'язання перед державою, створюють накопичення для розширення господарства, утворюють фонди: соціального забезпечення і матеріальної допомоги колгоспникам на культурно-побутові заходи, матеріального заохочення колгоспників і фахівців, резервний. Розмір оплати праці колгоспників, міра і форми матеріального стимулювання, порядок відповідальності за результати виробництва визначаються самим колгоспом з врахуванням вимог колгоспного Статуту і правових положень, що діють. Колгоспи на свій розсуд розподіляють валовий і чистий прибуток, встановлюють співвідношення, розмір і порядок використання своїх суспільних фондів виробничого і невиробничого призначення.
Принципи Х. р. поширюються і на внутрішньогосподарські підрозділи з.-х.(сільськогосподарський) підприємств, а також на нові форми організації суспільного виробництва в сільському господарстві — міжгосподарські і аграрно-промислові підприємства і об'єднання.
Госпрозрахунковим стосункам в ін. країнах світової соціалістичної системи господарства властиві ті ж закономірності розвитку, що і Х. р. в СРСР. Особливості стосуються різної міри державного регулювання діяльності підприємств, що виражається у відмінності централізований затверджуваних планових показників, більшій або меншій мірі економічної самостійності, різних формах матеріального стимулювання.
В управлінні з.-х.(сільськогосподарський) виробництвом, як і в СРСР, приймаються заходи по вдосконаленню закупівельних цін на з.-х.(сільськогосподарський) продукти, скороченню державних дотацій, підвищенню матеріальної зацікавленості в рентабельному господарюванні і ін. Розширені права з.-х.(сільськогосподарський) підприємств в планеруванні, реалізації продукції, будівництві і матеріально-технічному постачанні. У кожній країні госпрозрахункові стосунки регулюються з врахуванням історичних, соціально-економічних і ін. особливостей розвитку сільського господарства. У ВНР(Угорська Народна Республіка), наприклад, з.-х.(сільськогосподарський) підприємства наділені правом приймати самостійні рішення по питаннях об'єму і структури виробництва, використання виробничих фондів і власних засобів. У НРБ(Народна Республіка Болгарія) замовлення держави на окремі види продукції визначається у вартісному вираженні, а розміщення з.-х.(сільськогосподарський) виробництва планується господарськими об'єднаннями. У НРБ(Народна Республіка Болгарія) ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і ВНР(Угорська Народна Республіка) ціни на другорядну і сезонну продукцію регулюються на основі домовленості між з.-х.(сільськогосподарський) підприємствами і заготівельними організаціями.
Літ.: Ленін Ст І., До чотирилітньої річниці Жовтневої революції, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 44; його ж, Проект тез про роль і завдання профспілок в умовах нової економічної політики, там же; його ж, План статті «Комерційна постановка справи», там же; Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1977; Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планерування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва. Постанова пленуму ЦК КПРС 29 вересня 1965 р., в кн.: Вирішення партії і уряду по господарських питаннях, т. 5, М., 1972; Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство. Постанова Ради Міністрів СРСР 4 жовтня 1965 р., там же; Загальне положення про всесоюзний і республіканський промислових об'єднаннях, в кн.: Збори постанов уряду СРСР, 1973 № 7, ст. 32; Русаків Р. До., Есин А. І., Ратгауз М. Р., Повний госпрозрахунок в радгоспах і умови його здійснення, М., 1968; Економічна реформа в сільському господарстві соціалістичних країн (ГДР). Сб. переведень М., 1968; Татур С. До., Господарський розрахунок в промисловості СРСР, 3 видавництва М., 1970; Госпрозрахунок і ціни в соціалістичному сільському господарстві, М., 1969; Буніч П. Р., Господарський розрахунок і ефективність виробництва, М., 1974; Наукові основи і практика господарського розрахунку, М., 1974; Сибірев А. І., Госпрозрахунок і його розвиток в сучасних умовах (питання теорії і методології), Л., 1974; Госпрозрахункові стосунки в розвиненому соціалістичному суспільстві, М., 1975; Маркус Ст А., Організація і економіка видавничої справи, 3 видавництва, М., 1976, с. 187—201.
А. Д. Смирнов, До. М. Радаєва, А. І. Есин, Р. До. Русаків.
