Собівартість продукції

Собівартість продукції, грошові (ресурсні) витрати соціалістичних підприємств на виробництво і реалізацію продукції, що виражають частину її вартості (вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту). С. п. — один з важливих узагальнювальних якісних показників ефективності соціалістичного виробництва в умовах господарського розрахунку, що дозволяє здійснювати контроль над витратами живої і упредметненої праці і оцінювати результати господарської діяльності підприємства. Відношення чистого доходу (прибули) до С. п. виражає рентабельність виробництв а.

  В практиці планерування обчислюється собівартість всієї продукції (по економічних елементам витрат) і одиниці виробу (по калькуляційних статтях витрат). Економічні елементи витрат відображають вартість витрачених засобів виробництва і вартість необхідного продукту, що йде на оплату праці. Вони включають: сировину і основні матеріали (за вирахуванням відходів), купувальні комплектуючі вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо і енергію, амортизацію основних виробничих фондів, заробітну плату (основну і додаткову), відрахування на соціальне страхування . Співвідношення окремих видів витрат утворює структуру С. п., яка різко відрізняється як по окремих галузях народного господарства (див. таблиці.), так і усередині них.

  Під впливом науково-технічного прогресу, в результаті зростання продуктивності праці в структурі С. п. збільшуються питомі витрати матеріальних ресурсів і зменшується доля грошових витрат на оплату праці. Так, в промисловості СРСР в 1928/29 заробітна плата з відрахуваннями в загальній сумі витрат складала 34,3%, а матеріальні витрати 55,6%; у 1960 відповідно 19,3 і 77,5%; у 1970 — 16,1 і 80,7%; у 1974 — 14,8 і 80,8%. Угрупування витрат по калькуляційних статтях витрат дає можливість визначити собівартість одиниці продукції і виявити чинники, що впливають на формування рівня С. п., розкрити резерви її зниження (див. Калькуляція ) .

  Всі витрати підприємства, пов'язані з виготовленням продукції, є виробничими і в сукупності утворюють фабрично-заводську собівартість. В процесі господарської діяльності підприємство несе і позавиробничі витрати: витрати на реалізацію продукції (в т.ч. транспортні витрати), вміст вищестоящих організацій і ін. Фабрично-заводська собівартість з додаванням всіх позавиробничих витрат утворює повну С. п.

Структура витрат на виробництво промислової продукції по галузях промисловості за 1974 (у діючих цінах, в % до підсумку)

Розрізняють планову і звітну (фактичну) С. п. Основні планові показники С. п.: витрати на 1 крб. товарної (реалізованою) продукції; собівартість окремих видів (груп) продукції і послуг; рівень і структура С. п. по елементах витрат ( кошторис витрат на виробництво); зниження собівартості порівнянної товарної продукції і конкретних видів її. Звітність по С. п. передбачає показник фактичних витрат на 1 крб. товарної продукції і підсумкові дані собівартості товарної продукції (в т.ч. порівнянною).

  З 1966 С. п. планується як розрахунковий показник державного плану по прибутку і затверджується в техпромфінплане підприємства . З 1975 в тих галузях, де це доцільно, встановлюються планові завдання по зниженню С. п. замість завдання по рентабельності.

  С. п. формується безпосередньо на підприємстві. Вона відображає індивідуальні витрати і умови виробництва, конкретні результати господарювання даного виробничого колективу. Тому собівартість одного і того ж вигляду продукції на різних підприємствах неоднакова. При ціноутворенні як база береться, як правило, среднеотрасльовая собівартість, що є средневзвешенную величиною витрат на виробництво даного вигляду продукції в масштабах галузі. У деяких галузях промисловості (наприклад, в добувних) при обгрунтуванні оптових цін орієнтуються на середню зональну С. п.

  Специфічні умови формування С. п. в сільському господарстві. У радгоспах і колгоспах (з 1958) складається кошторис витрат на виробництво і калькулюється С. п. рослинництва і тваринництва, обчислюється загальний рівень витрат по окремих видах робіт. Основними плановими показниками є: витрати на 1 крб. валової (товарною) продукції, нормативи витрат з розрахунку на 1 га посівів і 1 голову худоби, а також собівартість найважливіших видів продукції. До типової номенклатури статей витрат відносяться: основна і додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальне страхування — в радгоспах, оплата праці з відрахуваннями до централізованого союзного фонду соціального забезпечення — в колгоспах; амортизація основних засобів виробництва; поточний ремонт; загальновиробничі і загальногосподарські витрати. У С. п. рослинництва також включаються витрати на насіння і посадочний матеріал, добрива, пальне і змащувальні матеріали; тваринництва — вартість кормів, водо- і електропостачання. При обліку і планеруванні С. п. в радгоспах і колгоспах застосовується єдина система показників. Відмінності стосуються перш за все витрат на оплату праці. У радгоспах рівень і фонд заробітної плати плануються державними органами. Колгоспи самостійно визначають розмір відрахувань на оплату праці і встановлюють її рівень по категоріях працівників, виходячи з гарантованого мінімуму і результатів своєї виробничої діяльності. У колгоспах застосовуються два методи визначення рівня оплати праці при численні С. п. У одних випадках плануються фактичні витрати по оплаті праці, в інших — С. п. визначається як умовна величина по нормативах заробітної плати працівників радгоспів. Умовна С. п. використовується головним чином для економічного аналізу. Витрати на основну, зв'язану і побічну продукцію також розподіляють різними методами: а) по встановлених коефіцієнтах; би) пропорційно вартості зв'язаних видів продукції за цінами реалізації; у) шляхом виключення із загальної суми витрат вартості побічної продукції за встановленими цінами. Невживана побічна продукція при визначенні собівартості основної і зв'язаної продукції не враховується.

  С. п. дозволяє порівнювати і зіставляти економічну ефективність роботи підприємств, що випускають різну продукцію і що знаходяться в різних техніко-економічних умовах. Аналіз динаміки С. п. виявляє властиву соціалізму об'єктивну закономірність систематичного зниження загального рівня витрат виробництва. Зміна витрат на 1 крб. товарної продукції промисловості (у % до попереднього року, в порівнянних цінах) характеризується наступними даними:

  Систематично знижуються витрати праці на виробництво 1 ц основних продуктів сільського господарства. Так, прямі витрати праці на виробництво 1 ц зерна (без кукурудзи) в людино-годинах складали:

Зниження витрат виробництва в сільському господарстві на 1% на початку 70-х рр. означало економію близько 0,5 млрд. крб.

  Завдяки зниженню рівня С. п. збільшуються внутрішньовиробничі джерела накопичень, прискорюються темпи розширеного відтворення, зростання продуктивних сил. В той же час зниження С. п. є базою планомірного зниження оптових і роздрібних цін, зростання доходів трудящих і, отже, неухильного підвищення матеріального і культурного рівня їх життя.

  Боротьба за збільшення продукції народного господарства при систематичному зниженні рівня її собівартості — магістральний напрям всенародного соціалістичного змагання, що розвивається під гаслом: «дати продукції більше, кращої якості, з меншими витратами».

  Вирішальні чинники зниження С. п. в народному господарстві: зростання продуктивності праці і економія минулої праці шляхом кращого використання засобів виробництва і зниження матеріаломісткості при постійному поліпшенні якості продукції. Кожен відсоток зниження матеріальних витрат в народному господарстві складає (початок 70-х рр.) більше 4 млрд. крб. Неухильне зниження С. п. досягається на основі науково-технічного прогресу, вдосконалення знарядь праці, механізації і автоматизації виробництва, його концентрації і спеціалізації. Всього більшого значення набувають вдосконалення управління і організації виробництва, інтенсифікація виробництв, процесів, підвищення дієвості госпрозрахунку, методів соціалістичного господарювання.

  Літ.: Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Основні положення по планеруванню, обліку і калькуляції собівартості продукції на промислових підприємствах, М., 1970; Саків М. П., Собівартість і дороги її зниження, М., 1957; Кантор Л. М., Собівартість в соціалістичній промисловості, М., 1958; Бунімовіч Ст А., Собівартість промислової продукції і технічний прогрес, М., 1962; його ж, Калькуляція собівартості промислової продукції, М., 1967; Поклад І. І., Облік, калькуляція і аналіз собівартості промислової продукції, М., 1966; Басманов І. А., Теоретичні основи обліку і калькуляції собівартості промислової продукції, М., 1970; Ламикин І. А., Числення і аналіз собівартості сільськогосподарської продукції, М., 1972; Івашкевіч Ст Би., Проблеми обліку і калькуляції собівартості продукції, М., 1974; Безруких П. С., Облік і калькуляція собівартості продукції, М., 1974.

  М. П. Саків, Н. М. Студенкова.