Оптова ціна

Оптова ціна при соціалізмі, ціна, по якій підприємство або збутова організація реалізує свою продукцію ін. підприємствам і організаціям. О. ц. відображає суспільно необхідні витрати праці на виробництво і реалізацію продукції, стимулює науково-технічний прогрес і поліпшення якості виробів через систему надбавок (знижок) за якість. Розрізняють О. ц. підприємства і О. ц. промисловості. О. ц. підприємства включає планову среднеотрасльовую собівартість, що відображає витрати на виробництво і збут даній продукції, а також нормативний прибуток в розмірі, що забезпечує нормально працюючим підприємствам галузі можливість внести встановлені платежі до бюджету, утворити фонди економічного стимулювання і покрити ін. фінансові витрати. Одній з різновидів О. ц. підприємства є розрахункові ціни, вживані в деяких галузях промисловості і встановлювані з врахуванням відмінностей в індивідуальних умовах виробництва окремих підприємств. О. ц. промисловості відрізняється від О. ц. підприємства по товарах народного вжитку на суму податку із звороту і відрахувань на вміст збутових організацій, а при цінах франко-станція призначення — і на величину транспортних витрат.

  У зв'язку з тим, що в О. ц. включаються витрати по транспортуванню продукції від місця виробництва до місця її вжитку, застосовуються О. ц. Франко-станція призначення (оплачуються постачальником) або франко-станція відправлення (оплачуються споживачем). У деяких галузях (наприклад, в швацькій промисловості) О. ц. визначається дорогою вирахування з роздрібної ціни торгівельної націнки (знижки). По термінах дії О. ц. діляться на постійних, тимчасових, разових і ступінчастих (що ковзають). О. ц. використовуються в планеруванні і обліку для оцінки в грошовому вираженні об'єму продукції, що випускається, продуктивності праці, витрат виробництва, ефективності капіталовкладень, нової техніки і т.п. О. ц. на однорідну продукцію єдині для всієї країни, але на окремі види продукції (наприклад, на лісоматеріали, вугілля, руду) встановлюються поясні або зональні ціни. В ході економічної реформи (1966) в основному було вирішено завдання наближення О. ц. до суспільно необхідних витрат на виробництво продукції, ліквідована збитковість ряду галузей добувної промисловості, скоротилося число планово-збиткових підприємств. В кінці 1966 — початку 1967 в більшості галузей легкої і харчової промисловості, а з 1 липня 1967 у всіх галузях важкої промисловості були введені нові О. ц. Загальний індекс О. ц. підприємств зріс в порівнянні з 1966 на 9%, у тому числі в галузях важкої промисловості — на 17,5%, О. ц. промисловості — відповідно на 7 і 15%. Індекси О. ц. галузей легкої і харчової промисловості в 1967 практично залишилися колишніми. Зміна О. ц. у 1966—67 проведено без підвищення роздрібних цін на товари народного вжитку. Збережені також ціни на трактори, з.-х.(сільськогосподарський) машини і мінеральні добрива, що продаються колгоспам і радгоспам. Сучасні О. ц. промисловості нижче за рівень 1949 на 37%, а О. ц. підприємств — на 24%. Порівняно з 1940 загальний рівень О. ц. промисловості в 1972 був вище на 33%, у тому числі в галузях важкої промисловості — на 12%, легкою — на 84% і харчовий — на 46%.

Зміна структури оптових цін промисловості, %

  Загальний рівень О. ц. і його зміни затверджуються Радою Міністрів СРСР, а конкретні ціни — Державним комітетом цін і його органами, а також Радою Міністрів союзних республік і деякими союзними міністерствами залежно від характеру продукції і її значущості в господарських звороті.

  В зарубіжних соціалістичних країнах також застосовуються О. ц. В цілому, хоча є деякі відмінності, вони виконують ті ж функції, що і в СРСР. О. ц. промисловості в СРСР відповідають О. ц. під такою ж назвою в ГДР(Німецька Демократична Республіка), МНР(Монгольська Народна Республіка) і СРР(Соціалістична Республіка Румунія) і ціни збуту в НРБ(Народна Республіка Болгарія), ПНР(Польська Народна Республіка), що встановлюються на деякі види продукції виробничо-технічного призначення і на товари широкого вжитку, що реалізовуються через постачальницько-збутові організації. Промислове підприємства в ГДР(Німецька Демократична Республіка), МНР(Монгольська Народна Республіка) і СРР(Соціалістична Республіка Румунія) реалізують свою продукцію по О. ц. підприємств, в НРБ(Народна Республіка Болгарія) і ПНР(Польська Народна Республіка) ці ціни називається фабрично-заводськими, у ВНР(Угорська Народна Республіка) — просто О. ц. У основі О. ц. підприємств країн-членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) лежать среднеотрасльовая собівартість і певна норма прибули.

  О. ц. застосовуються і в капіталістичних країнах. Це ціни, які використовуються в звороті між виготівниками товарів і оптовими торговцями, а також між оптовими і роздрібними торговцями. Близькими к О. ц. є т.з. ціни виробників, тобто підприємств, фірм і корпорацій, що виготовляють продукцію. Вони полягають, як правило, з витрат виробництва даного підприємства, витрат по зберіганню на підприємстві, відсотків за використовуваний кредитних і грошових зборів, витрат по доставці, перевірці, випробуванню і регулюванню продукції при реалізації, витрат на рекламу і прибутки. О. ц. подальших ланок включають як основний компонент О. ц. попередньої товаропровідної ланки. Середньорічний темп приросту індексу О. ц. у розвинених капіталістичних країнах в 1957—70 складав 1,5%, в 1970—72 він зріс до 2—2,5%. Під дією інфляція О. ц. на промислове товари виросли в 1972—73 (в порівнянні з 1963) в США більш ніж на 30 ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — більш ніж на 20, Італії — майже на 40, Японії — на 25% і т.д.

  Літ . див.(дивися) при ст. Ціна, Ціноутворення .

  Р. І. Кабко. Ст Е. Рибалкин.