Інфляція (від латів.(латинський) inflatio — здуття), переповнювання каналів звернення надлишковими паперовими грошима, зухвале їх знецінення і перерозподіл суспільного продукту і національного доходу між галузями народного господарства, між суспільними класами і групами населення на користь імущих класів. Як економічний термін І. стала застосовуватися в 2-ій половині 19 ст для позначення процесу розбухання паперово-грошового звернення, але широкого поширення набула лише в 20 ст Само ж явище І. настільки ж древньо, як і номінальні грошові знаки, з якими І. нерозривно зв'язана (див. Гроші ). У докапіталістичних формаціях І. виявлялася головним чином в монетній формі — чеканка властями (і незаконна чеканка приватними особами — фальшивомонетниками) неповноцінних (по вазі і якості металу) монет або випуск в звернення мідних монет замість срібних при збереженні їх колишнього номінала. Така І. приводила до знецінення монет, викликала падіння реальної цінності грошових доходів, розлад процесу обміну (наприклад, скорочення або припинення підвезення продуктів селянами в міста). Все це спонукало власті приймати заходи до врегулювання грошового звернення шляхом вилучення із звороту зайвих мідних грошей або пониженням їх номінальної вартості. З появою паперових грошових знаків монетноденежная І. поступається місцем бумажноденежной. У 18—19 вв.(століття) і на початку 20 ст до 1-ої світової війни 1914—1918 така І. спостерігалася в окремих капіталістичних країнах в різні періоди.
В результаті І. паперові гроші знецінюються по відношенню до грошового товару — золота, а також до всієї маси рядових товарів і до іноземної валюти, що зберегла колишню реальну цінність або що знецінилася в меншій мірі.
В умовах загальної кризи капіталізму І. приймає загальний і хронічний характер. Після 2-ої світової війни 1939—45 випуск грошей в звернення у ряді країн збільшився у величезних розмірах. Наприклад, у Франції грошова маса за 1945—55 зросла більш ніж на 2 трильйони франків. У 1960 уряд було вимушене провести деномінацію: 100 франків було прирівняно до 1 «нового франка» із золотим вмістом 0,180000 г чистого золота. Аналогічну або ще гострішу І. пережили і інші країни, наприклад Китай (при режимі Чан Кайши), Італія, Японія і ін. У деяких країнах спостерігалася І. колосальних масштабів (гіперінфляція). Так, в Греції в 1944 грошова маса досягла 2,5 квінтилліона драхм: ця валюта, за офіційними даними, була знецінена в 50 млрд. разів. Процес І. паперових грошей значно модифікується в умовах сучасного капіталізму. Одним з гострих протиріч сучасного державно-монополістичного капіталізму є так звана повзуча інфляція, що виражається в безперервному зростанні цін в капіталістичних країнах (курс паперових грошей в золоті і іноземних валютах при цьому може не змінюватися і їх знецінення не відображати), зростанні вартості життя, зниженні купівельної спроможності валют. За 20 років (з 1948 по 1968) купівельна спроможність японської ієни і французького франка скоротилася приблизно в 2,5 разу англійського фунта стерлінгів в 2 рази, італійської ліри майже в 2 рази. Інфляційні процеси з'явилися причиною різких коливань курсів валют багатьох капіталістичних країн [девальвація англійського фунта стерлінгів (1967), французького франка (1969), американського долара (1971); див.(дивися) також Валютна криза ]. І. використовується державою для покриття непродуктивних державних витрат і фінансування витрат підприємців в цілях стимулювання ділової активності. Зростання заробітної плати при І., як правило, відстає від зростання цін на товари, що приводить до падіння реальної заробітної плати, скорочення капіталістичних витрат виробництва і посилення експлуатації. Особливість І. як методу експлуатації праці полягає в тому, що він застосовується не окремими підприємцями, а всім класом капіталістів в цілому за допомогою державної фінансової машини і є замаскованим методом експлуатації. Окрім робітників і службовців, від І. страждають дрібні товаровиробники. Селяни несуть втрати при закупівлі промислових продуктів, а вигоди від зростання цін на з.-х.(сільськогосподарський) товари дістаються головним чином їх скупникам. І. завдає збитку трудящим і унаслідок знецінення їх грошових заощаджень. Вона загострює соціально-класові протиріччя, а при високому рівні її розвитку приводить в розлад весь процес капіталістичного виробництва, внаслідок чого стає необхідним проведення грошової реформи і (хоч би тимчасова) стабілізація валюти.
При соціалізмі кількість грошей в обігу встановлюється планомірно відповідно до потреб роздрібного товарообігу, що виключає переповнювання каналів звернення надлишковою грошовою масою. Проте в окремі моменти надлишок грошей в обігу може утворитися в результаті фінансового напруги, викликаної надзвичайними обставинами (наприклад, війною), невиконанням планів, помилками в планеруванні. У таких випадках грошова маса приводиться у відповідність з потребами народного господарства шляхом проведення грошової реформи або заходами поточного планового регулювання. На відміну від капіталізму, тут проблема стійкості грошей ставиться і вирішується в процесі народно-господарського планерування як елемент ширшої проблеми фінансового балансу народного господарства, тобто збалансованості грошових (вартісних) н матеріальних елементів розвитку соціалістичної економіки.
