Інформатика, дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації, а також закономірності її створення, перетворення, передачі і використання в різних сферах людської діяльності.
Багато питань, що входять нині в круг інтересів І., давно розроблялися в руслі інших дисциплін: бібліотекознавства, бібліографія, лінгвістики і тому подібне Ще в початку 20 ст бельгійський юрист і учений П. Отле запропонував об'єднати комплекс процесів по збору, обробці, зберіганню, пошуку і поширенню наукових документів під загальною назвою «документація», яка інколи служить синонімом терміну «І.». У 1931 Міжнародний бібліографічний інститут, заснований П. Отле і бельгійським юристом і громадським діячем А. Лафонтеном у 1895, був перейменований в Міжнародний інститут документації, а в 1938 — в Міжнародну федерацію по документації, яка продовжує залишатися основною міжнародною організацією, об'єднуючою фахівців з І. і науково-інформаційній діяльності (див. Документація федерація міжнародна ). У 1945 з'явилася стаття американського ученого і інженера В. Буша «Можливий механізм нашого мислення», в якій вперше широко ставилося питання про необхідність механізації інформаційного пошуку. Міжнародні конференції з наукової інформації (Лондон, 1948; Вашингтон, 1958) знаменували перші етапи розвитку І. Важноє значення мало дослідження закономірностей розсіяння наукових публікацій, проведене С. Бредфордом (Великобританія, 1948). До середини 60-х рр. 20 ст розроблялися в основному принципи і методи інформаційного пошуку і технічні засоби їх реалізації. У. Баттен (Великобританія), К. Муерс і М. Таубе (США) заклали основи координатного індексування ; Би. Вікері, Д. Фоськет (Великобританія), Дж. Пері, А. Кент, Дж. Костелло, Р. П. Місяців, Ч. Берньер (США), Ж. К. Гарден (Франція) розробили основи теорії і методики інформаційного пошуку ; С. Кльовердон (Великобританія) досліджував методи порівняння технічної ефективності інформаційно-пошукових систем різного типа; Р. Шоу (США) і Ж. Самен (Франція) створили перші інформаційно-пошукові пристрої на мікрофільмах і діамікрокартах, що послужили прообразами багатьох спеціальних інформаційних машин; К. Мюллер і Ч. Карлсон (США) запропонували нові методи репродукції документів, які лягли в основу сучасної техніки репрографії . Сучасний етап розвитку І. (70-і рр. 20 ст) характеризується глибшим розумінням загальнонаукового значення науково-інформаційної діяльності і усе більш широким вживанням в ній електронних обчислювальних машин. Д. Прайс (США), розвиваючи ідеї Дж. Бернала (Великобританія), вказав на можливість виміру процесів розвитку науки, використовуючи показники і засоби І.; Ю. Гарфілд (США) розробив і упровадив нові методи науково-інформаційного обслуговування; Г. Мензел і У. Гарвей (США) досліджували інформаційні потреби учених і фахівців, значення різних процесів наукової комунікації. Загальна теорія І. за кордоном формується в працях А. Аврамеську (Румунія), А. Висоцкого і М. Дембовськой (Польща), І. Кобліца (ГДР), А. Мерти (Чехословакія), І. Ползовіча (Угорщина), Е. Піча (ФРН), А. Рису, Р. Тейлора, Дж. Ширы (США), Р. Ферторна (Великобританія) і ін.
В СРСР розвиток науково-інформаційної діяльності йшло паралельно із становленням радянської науки і народного господарства. У 30-х рр. 20 ст працювала Комісія з видання індексів (покажчиків) наукової літератури, почали виходити реферативні журнали АН(Академія наук) СРСР по фізико-математичних науках, хімії і так далі (див. Бібліографія ). Особливо інтенсивно ця діяльність стала розвиватися з 50-х рр. Формування І. як самостійної наукової дисципліни відноситься до кінця 40-х — початку 50-х рр. У СРСР І. отримала організаційне оформлення в 1952, коли був створений Інститут наукової інформації АН(Академія наук) СРСР, нині — Інформації науковою і технічною інститут Всесоюзний (ВІНІТІ). З 1959 Раду Міністрів СРСР прийняли ряд постанов, направлених на вдосконалення і розвиток єдиної загальнодержавної системи науково-технічній інформації. Важливими етапами розвитку І. у СРСР з'явилися 3 всесоюзних конференції з автоматизованої обробки наукової інформації (у 1961, 1963 і 1966). Велике значення для розвитку теорії І. мав міжнародний симпозіум країн — членів Ради економічної взаємодопомоги і Югославії по теоретичних проблемах інформатики (Москва, 1970), а для вдосконалення технічних засобів І. — міжнародні виставки «Інфорга-65» і «Інтероргтехника-66», на яких демонструвалися технічні засоби комплексної механізації і автоматизації процесів переробки, зберігання, пошуку і поширення наукової інформації. Багато досліджень вітчизняної І. лягли в основу її подальшого розвитку: в області загальної теорії І. — роботи Ст А. Успенського, Ю. А. Шрейдера; побудови інформаційно-пошукових систем — Р. Е. Вледуца, Д. Р. Лахуті, Е. Ф. Ськороходько, Ст П. Череніна; науковедчеських проблем І. — Р. М. Доброва, Ст Ст Налімова; документалістики — Р. Р. Воробйова, До. Р. Симона, Е. І. Шамуріна; створення інформаційно-пошукових пристроїв і ін. технічних засобів — Л. І. Гутенмахера, Ст А. Кальмансона, Б. М. Ракова і ін.
І. ділиться на наступні розділи: теорія І. (предмет і методи, вміст, структура і властивості наукової інформації), наукова комунікація (неформальні і формальні процеси, науково-інформаційна діяльність), інформаційний пошук поширення і використання наукової інформації, організація і історія науково-інформаційної діяльності.
Основні теоретичні завдання І. полягають в розтині загальних закономірностей створення наукової інформації, її перетворення, передачі і використання в різних сферах людської діяльності. І. не вивчає і не розробляє критеріїв оцінки істинності, новизни і корисності наукової інформації, а також методів її логічної переробки з метою здобуття нової інформації. Прикладні завдання І. полягають в розробці ефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні оптимальної наукової комунікації як усередині науки, так і між наукою і виробництвом. Для дослідження приватних проблем і вирішення прикладних завдань І. застосовуються окремі методи: кібернетики (при формалізації процесів науково-інформаційній діяльності для їх автоматизації, при побудові інформаційно-логічних машин і т. п.); математичній теорії інформації (при вивченні загальних властивостей інформації, для забезпечення її оптимального кодування, довготривалого зберігання, передачі на відстань); математичною логіки (для формалізації процесів логічного виводу, розробки методик програмування інформаційних алгоритмів і т. п.); семіотики (при побудові інформаційно-пошукових систем, складанні правил перекладу з природних мов на штучний і назад, розробці принципів індексування, вивченні перетворень структури тексту, що не міняють його сенсу, і т. п.); лінгвістики (при розробці принципів автоматичного переведення і інформаційно-пошукових мов, індексування і реферування, методів транскрипції і транслітерації, при складанні тезаурусів, впорядкуванні термінології); психології (при вивченні розумових процесів створення і використання наукової інформації, природи інформаційних потреб і їх формулювання в запити, при розробці ефективних методів читання, машинних систем інформаційного обслуговування, конструюванні інформаційних пристроїв); книгознавства, бібліотекознавства, бібліографія, архівознавство (при розробці оптимальних форм наукового документа, вдосконаленні формальних процесів наукової комунікації, системи вторинних видань); наукознавства (при вивченні неформальних процесів наукової комунікації, розробці організаційних принципів системи інформаційного обслуговування, прогнозуванні розвитку науки, оцінки його рівня і темпів, вивченні різних категорій споживачів наукової інформації); технічних наук (для забезпечення технічними засобами процесів науково-інформаційної діяльності, їх механізації і автоматизації). Деякі методи І., у свою чергу, знаходять вживання в бібліотекознавстві і бібліографії (при складанні каталогів, покажчиків і т. д.).
Наукова інформація відображує адекватно сучасному стану науки об'єктивні закономірності природи, суспільства і мислення і використовується в суспільно-історичній практиці. Оскільки основу процесу пізнання складає суспільна практика, джерелом наукової інформації служать не лише наукові дослідження, але і всі види активної діяльності людей по перетворенню природи і суспільства. Наукова інформація ділиться на види по областях її здобуття і використання (біологічна, політична, технічна, хімічна, економічна і т. п.), за призначенням (масова і спеціальна і т. п.). Гіпотези і теорії, що виявляються згодом помилковими, є науковою інформацією протягом всього часу, поки ведуться систематичне вивчення і перевірка на практиці їх положень. Критерій використання в суспільно-історичній практиці дозволяє відрізняти наукову інформацію від загальновідомих або застарілих істин, ідей наукової фантастики і так далі
Сукупність процесів вистави, передачі і здобуття наукової інформації складає наукову комунікацію. У всіх без виключення процесах наукової комунікації неодмінно беруть участь учені або фахівці. Міра їх участі може бути різною і залежить від специфіки процесу. Розрізняють «неформальні» і «формальні» процеси. До «неформальних» відносять ті процеси, які в основному виконуються самими ученими або фахівцями: безпосередній діалог між ними про дослідження, що проводяться, або розробки, відвідини лабораторії своїх колег і науково-технічних виставок, виступ перед аудиторією, обмін листами і відтисками публікацій, підготовка результатів досліджень або розробок до публікації. К «формальным» відносять: редакційно-видавничі і поліграфічні процеси; поширення наукових публікацій, включаючи книготоргівлю, бібліотечно-бібліографічну діяльність; процеси обміну науковою літературою; архівна справа; власне науково-інформаційну діяльність. Всі «формальні» процеси, окрім останнього, не специфічні для наукової комунікації і входять в сферу масовій комунікації, основними засобами якої є друк, радіо, телебачення і так далі
Збільшена складність наукової праці і необхідність підвищення його ефективності ведуть до його подальшого розділення, яке відбувається в різній плоскості: на теоретичні і експериментальні дослідження, на науково-дослідну, науково-інформаційну і науково-організаційну діяльність. Інформаційним службам передається виконання усе більш складних завдань по відбору і переробці наукової інформації, які можна вирішувати лише при одночасному використанні досягнень як і., так і теорій і методик конкретних галузей павуки. Науково-інформаційна діяльність полягає в зборі, переробці, зберіганні і пошуку закріпленої в документах наукової інформації, а також в її наданні ученим і фахівцям з метою підвищення ефективності досліджень і розробок. Ця діяльність все частіше виконується інтегральними інформаційними системами, заснованими на принципі однократної вичерпної обробки кожного наукового документа висококваліфікованими фахівцями, введення результатів такої обробки в машинний комплекс, що складається з ЕОМ(електронна обчислювальна машина) і фотонабірної машини, і багатократного використання цих результатів для вирішення різних інформаційних завдань: видання реферативних журналів, бюлетенів сигнальної інформації, аналітичних оглядів, збірок переведень, для проведення виборчого поширення інформації (див. Інформаційна мова ), довідково-інформаційні роботи, копіювання документів і ін. видів інформаційного обслуговування.
З середини 40-х рр. 20 ст в різних країнах з'являються перші крупні журнали по І.: «Journal of Documentation» (L., з 1945); «Tidskrift för Dokumentation» (Stockh., з 1945); «American Documentation» (Wash., з 1950, з 1970 — «Journal of the American Society for Information Science»); «Nachrichten für Dokumentation» (Fr./M., з 1950); «Dokumentation» (Lpz., з 1953, з 1969 — «Informatik»).
З жовтня 1961 в СРСР видається щомісячна збірка «Науково-технічна інформація», який з 1967 виходить в двох серіях: «Організація і методика інформаційної роботи» і «Інформаційні процеси і системи». З 1963 ВІНІТІ почав випускати спочатку раз в 2 місяці, а з 1966 — щомісячно реферативний журнал «Наукова і технічна інформація», який з 1970 виходить під назвою «Інформатика». З 1967 цей журнал виходить також англійською мовою. За кордоном видаються наступні реферативні журнали по І.: у Великобританії — «Library and Information Science Abstracts» (L., з 1969; у 1950—68 називався «Library Science Abstracts»), в США — «Information Science Abstracts» (Phil., з 1969; у 1966—68 називався «Documentation Abstracts»), у Франції — «Bulletin signalétique. Information scientifique et technique» (P., з 1970). З 1964 виходить експрес-інформація «Теорія і практика наукової інформації» і з 1965 — збірки переведень зарубіжних публікацій по І. З 1969 в Києві виходить періодична збірка «Наукознавство і інформатика». Підготовка науковців по І. здійснюється з 1959 через аспірантуру ВІНІТІ, підготовка кадрів для науково-інформаційній діяльності — з 1963 на Курсах підвищення кваліфікації керівних інженерно-технічних і наукових працівників (з 1972 — Інститут підвищення кваліфікації інформаційних працівників), підготовка молодих учених — майбутніх споживачів інформації — з 1964 на кафедрі наукової інформації Московського державного університету ім. М. Ст Ломоносова, інженерів по механізації і автоматизації інформаційних процесів — у ряді політехнічних і машинобудівних інститутів. За кордоном інформаційні дисципліни викладаються в університетах і вищих технічних школах. Спостерігається тенденція до об'єднання в одну учбову спеціалізацію комплексу проблем І. і обчислювальної техніки.
Літ.: Міхайлов А. І., Чорний А. І., Гиляревський Р. С., Основи інформатики, 2 видавництва, М., 1968; їх же, Інформаційні проблеми в сучасній науці, М., 1972; Теоретичні проблеми інформатики. Сб. ст., М., 1968; Міжнародний форум по інформатиці. Сб. ст., т. 1—2, М., 1969; Bush V., As we may think, «Atlantic Monthly», 1945, July, р. 101—108; Annual review of information science and technology, v. 1—7, N. Y. — [а. о.], 1966—72; Dembowska М., Documentation and scientific information, Warsaw, 1968.
