Соціальне страхування , в СРСР державна система матеріального забезпечення трудящих в старості, в разі хвороби і втрати працездатності і в інших передбачених законом випадках (санаторно-курортне лікування, організація відпочинку і ін. оздоровчих заходів). Здійснюється за рахунок страхових внесків підприємств (установ, організацій) і дотації з державного бюджету.
Основні принципи С. с. в Росії були розроблені В. І. Леніним в страховій програмі, прийнятою 6-ою (Празькою) Всеросійською конференцією РСДРП в 1912. На сучасному етапі С. с. побудовано на наступних принципах: воно поширюється на всіх трудящих — робітників, службовців і колгоспників; здійснюється без яких-небудь вирахувань із заробітної плати трудящих; характеризується різноманіттям видів забезпечення і систематичним зростанням рівня страхового забезпечення; поряд з матеріальним забезпеченням направлено також на зміцнення здоров'я трудящих і підвищення ефективності суспільного виробництва; управління організоване на широкій демократичній основі; воно здійснюється профспілками — наймасовішою організацією трудящих.
Основні види забезпечення і обслуговування по С. с. — пенсії і посібники, путівки (безкоштовні або за часткову плату) у санаторії, пансіонати, удома і бази відпочинку, піонерські табори, профілакторії, на лікувальне живлення, туристські бази, оздоровчі табори. Пенсії і основні види посібників призначаються в процентному відношенні до заробітної плати і у ряді випадків повністю відшкодовують втрачений заробіток, В 1970 відповідно до рішень 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників введена система С. с. членів колгоспів, що має деякі особливості, пов'язані із специфікою колгоспного виробництва. С. с. колгоспників здійснюється також профспілками, але за рахунок особливого фонду, що утворюється шляхом грошових відрахувань колгоспів.
В СРСР за 9-у п'ятирічку (1971—75) здійснені важливі заходи щодо подальшого поліпшення С. с.: посібники з вагітності і пологів встановлені у розмірі 100% заробітку всім жінками-трудящим незалежно від стажу роботи і членства в профспілці, збільшена тривалість виплати посібника з догляду за хворим дитям, підвищені розміри пенсій робітником, службовцями колгоспникам, введені посібники на дітей в малозабезпечених сім'ях; робітником і службовцем, що має на утриманні 3 або більш за дітей, що не досягли 16 років (що вчаться — 18 років), посібник з тимчасової непрацездатності з 1 грудня 1975 виплачується у розмірі 100% заробітку незалежно від тривалості трудового стажу; з цієї ж дати покращувано забезпечення посібниками з тимчасової непрацездатності працюючих інвалідів при захворюванні туберкульозом. Бюджет державного С. с. постійно зростає: у 1945 він складав 958 млн. крб., в 1965 10 млрд. 588 млн. крб., а в 1976 — близько 26 млрд. крб.
С. с. займає важливе місце в діяльності профспілок. Безпосередньо на підприємствах, в організаціях С. с. робітників і службовців здійснює ФЗМК профспілки. Він призначає посібники, видає путівки в санаторії і удома відпочинку, направляє дітей в піонерські табори, спільно з медичним установою і адміністрацією підприємства розробляє і здійснює заходи щодо зниження захворюваності працівників, перевіряє правильність видачі лікарняних листків і вироблюваних адміністрацією виплат по С. с., спільно з адміністрацією готує документи, необхідні при призначенні пенсій робітником, службовцем і їх сім'ям, і т.д. До управління С. с. притягуються робітники, службовці, колгоспники; вони працюють в комісіях з С. с., по пенсійних питаннях, є страховими делегатами .
С. с. в капіталістичних країнах — основний тип соціального забезпечення трудящих на випадок втрати ними заробітку у зв'язку із старістю, постійною або тимчасовою непрацездатністю, безробіттям, втратою годувальника. Найважливіший принцип буржуазного С. с. — обов'язкове утримання страхових внесків із заробітної плати застрахованих найнятих робітників. Розмір утримань вельми значителен і безперервно збільшується. З 1960 по 1974 страхові внески робітників і службовців (у відсотках від заробітної плати) зросли в Австрії з 12,0 до 13,4; у Великобританії — з 4,25 до 8,0; у Італії — з 5,4 до 6,5; у США — з 3,125 до 6,7; у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — з 12,5 до 14,65; у Франції — з 6,0 до 6,58; у Японії — з 5,7 до 7,78; у Нідерландах з 1965 по 1974 вони збільшилися з 17,8 до 21,45. Безпосередні утримання із заробітної плати складають до 50% сум страхових фондів. Останні засоби покриваються внесками підприємців і деякими дотаціями держави. Проте оскільки страхові внески підприємців виплачуються з фонду заробітної плати, практично все фінансування С. с. здійснюється самими трудящими.
У ряді капіталістичних країн взагалі відсутні багато видів С. с. Наприклад, з 50 штатів США лише в 6 є С. с. по хворобі, лише в одному — по вагітності і пологам, ніде не немає родинних посібників.
Після 2-ої світової війни 1939—45 трудящим багатьох капіталістичних країн в результаті впертої боротьби удалося добитися розширення сфери С. с., але в більшості буржуазних країн з цієї сфери виключені з.-х.(сільськогосподарський) робітники, робітники дрібних підприємств, надомники і ін. категорії трудящих. Ні у одній капіталістичній країні управління справами С. с. не передано до рук самих застрахованих; воно здійснюється або державними органами, або підвідомчими їм спеціальними установами, до складу яких поряд з представниками держави і підприємців інколи включаються представники застрахованих. У 70-х рр. в буржуазних державах була розгорнута кампанія за введення т.з. системи «самозабезпечення» трудящих. Частковим проявом цієї кампанії з'явилося істотне скорочення дотацій держави страховим фондам в США, Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ряду ін. країн.
Літ.: Соціальне забезпечення і страхування в СРСР. Сб. офіційних документів з коментарями, М., 1972; Андрєєв B. C., Право соціального забезпечення в СРСР, М., 1974.
