Пенсія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Пенсія

Пенсія (від латів.(латинський) pensio — платіж), до СРСР — грошового забезпечення, що отримується громадянами з суспільних фондів вжитку в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності. Право на П. встановлене Конституцією СРСР (ст. 120). Виплачуються також П. за вислугу років і з нагоди втрати годувальника. Призначаються за минулу працю або суспільно-корисну діяльність і служать, як правило, постійним і основним джерелом коштів для існування. П. з нагоди втрати годувальника призначаються сім'ї за працю і іншу суспільно-корисну діяльність годувальника. Питання забезпечення трудящих в старості і при непрацездатності завжди входили в програмні вимоги Комуністичної партії. В. І. Ленін писав, що робітники мають право на державну П., оскільки вони «... містять своєю працею всі багаті класи і вся держава, а тому вони не менш мають право на пенсію, чим чиновники, одержуючі її» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 7, с. 175). Після Жовтневої революції 1917 для трудящих було встановлено державне пенсійне забезпечення. З перших же років Радянської влади коштом держави призначалися П. по інвалідності і з нагоди втрати годувальника. З 1928 для робочих окремих галузей промисловості були введені П. через старість, які потім були поширені на всіх робітниках, а до 1937 — на службовцях. Закон про державні пенсії 1956 значно підвищив рівень пенсійного забезпечення і розширив коло осіб, що мають право на П. По цьому закону П. призначаються: робітником, службовцем і ін. громадянам, на яких поширюється державне соціальне страхування ; військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу термінової служби; що вчиться вищих, середніх спеціальних і інших учбових закладів; ін. громадянам, якщо вони стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або суспільних обов'язків або у зв'язку з виконанням обов'язку громадянина СРСР по тому, що врятувало людського життя, по охороні соціалістичної власності або соціалістичного правопорядку; членам сімей вищеперелічених громадян — П. з нагоди втрати годувальника. З ухваленням Закону о П. і посібниках членам колгоспів (1964) склалася єдина система пенсійного забезпечення, що охоплює практично всіх трудящих і членів їх сімей. У 1974 чисельність пенсіонерів в СРСР склала 44 млн. чіл., а загальна сума державних витрат на П.— 20,7 млрд. крб. Соціальна структура пенсіонерів: 60% робітники і службовці, 30% члени колгоспів, 10% колишні військовослужбовці. Основні принципи радянської пенсійної системи: забезпечення гарантується державою без яких-небудь вирахувань із заробітку трудящих, виплата П. здійснюється державними органами за рахунок засобів загальносоюзних фондів; встановлені єдині підстави пенсійного забезпечення (старість, інвалідність, втрата годувальника); єдиний вік і єдині вимоги до трудового стажу, необхідного для призначення П.; єдиний порядок числення розміру П. із заробітку з перевагою для невисокооплачуваних категорій працівників.

загрузка...

  Порядок і умови призначення і виплати пенсій регламентуються Положенням про порядку призначення і виплати державних пенсій, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 (СП СРСР, 1972 № 17, ст. 86), із змінами і доповненнями від 21 листопада 1973 (СП СРСР, 1973 № 25, ст. 143), Положенням про порядок призначення і виплати пенсій членам колгоспів, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1964 (СП СРСР 1964 № 20, ст. 128, із змінами і доповненнями), і деякими ін. нормативними актами.

  П. через старість призначаються робочими, службовцям і членам колгоспів довічно, незалежно від стану працездатності, чоловікам — після досягнення 60 років за наявності стажу роботи не менше 25 років, жінкам — після досягнення 55 років при стажі не менше 20 років. При такому ж стажі, але на 5 років раніше вказаного віку П. через старість призначаються інвалідам з числа військовослужбовців, що стали інвалідами унаслідок поранення, контузії або каліцтва, отриманих при захисті СРСР або при виконання інших обов'язків військової служби, або унаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; особам, що пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Право на П. на пільгових умовах мають також жінки, що народили 5 або більш за дітей і що виховали їх до 8 років (після досягнення 50 років при стажі роботи не менше 15 років). Робітником і службовцем, зайнятим на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах за спеціальним списком виробничих цехів, професій і посад (список № 1), також встановлені пенсійні пільги: П. призначається чоловікам в 50 років при стажі не менше 20 років, жінкам — в 45 років при стажі не менше 15 років. Робітником і службовцем, зайнятим на ін. роботах з важкими умовами праці (список № 2), П. призначаються: чоловікам в 55 років при стажі не менше 25 років, жінкам в 50 років при стажі не менше 20 років. Робітниці підприємств текстильної промисловості (за спеціальним списком) отримують П. в 50 років при стажі не менше 20 років; робітники і службовці — сліпі: чоловіки в 50 років при стажі не менше 15 років, жінки в 40 років при стажі не менше 10 років; робітники і службовці, хворі гипофізарним нанізмом (ліліпути), — чоловіки в 45 років при стажі не менше 20 років, жінки в 40 років при стажі не менше 15 років.

  Розмір П. через старість визначається у відсотках до фактичного заробітку працівника і складає від 100% до 50% заробітку трудящих. У всіх випадках П. не може бути менше 20 крб. для члена колгоспу і 45 крб. для робітника і службовця (за наявності повного стажу). Максимальний розмір П. 120 крб. в місяць.

  Робітником і службовцем до П. через старість нараховуються наступні надбавки (в межах максимального розміру П.): за безперервний стаж роботи понад 15 років або загальний стаж, необхідний, що перевищує, для призначення П. не менше чим на 10 років, - 10% П.; непрацюючим пенсіонерам, що мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, — при одному утриманцеві 10%, при двох або більше 15%.

  Чинним законодавством встановлений пільговий порядок виплати П. через старість працюючим пенсіонерам: деяким категоріям працівників (наприклад, робітникам, середньому і молодшому медичному персоналу, деяким працівникам зв'язку і т. д.) П. через старість виплачується в повному розмірі. Всім пенсіонерам дозволяється 2 місяці в році працювати із збереженням повністю виплати П. за час роботи (поряд із здобуттям зарплати). П. колгоспникам виплачуються повністю незалежно від доходів, що отримуються пенсіонером в колгоспі, або заробітку в державному підприємстві сільського господарства.

  П. по інвалідності призначаються робочими, службовцям і членам колгоспів при постійній або тривалій втраті працездатності унаслідок трудового каліцтва, професійного або загального захворювання. П. по інвалідності, що настала унаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, встановлюються незалежно від тривалості трудового стажу. Розмір таких П. вищий, ніж розмір П. по інвалідності унаслідок загального захворювання. Тривалість загального стажу, необхідного для призначення П. по інвалідності, залежить від віку працівника до часу звернення за П., від його підлоги, а у робітників і службовців — і від умов праці. Розміри П. визначаються з врахуванням причини і групи інвалідності, роботи, яку виконував працівник, і суми його заробітку.

  При призначенні П. по інвалідності робітником і службовцем нараховуються надбавки (в межах максимальних розмірів пенсії): інвалідам 1-ої і 2-ої груп унаслідок загального захворювання за безперервний стаж роботи від 10 до 15 років — 10%, понад 15 років — 15% П.; непрацюючим інвалідам 1-ої і 2-ої груп (незалежно від причини інвалідності), що має на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї: при 1 непрацездатному — 10 крб., при 2 — 20 крб., інвалідам 1-ої групи при 3 і більш непрацездатних членах сім'ї — 30 руб.; інвалідам 1-ої групи (незалежно від причини інвалідності) на догляд за ними — 15 крб. в місяць.

  П. з нагоди втрати годувальника отримують непрацездатні члени сім'ї робітника, службовця або члена колгоспу, що перебували на його утриманні, у випадку смерті або безвісної відсутності годувальника. До членів сім'ї в даному випадку відносяться діти, брати, сестри і внуки померлого, що не досягли 16 років (що вчаться — 18 років), причому брати, сестри і внуки — за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; батько, мати, дружина (муж), якщо вони досягли старезного віку або є інвалідами (члени сім'ї колгоспника — інвалідами 1-ої і 2-ої групи). Діти і непрацездатні батьки померлого, що не перебували на його утриманні мають право на П., якщо згодом вони втратили джерело коштів для існування. Сім'ям робітників, службовців і колгоспників, померлих унаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, а також сім'ям померлих пенсіонерів П. призначаються незалежно від стажу роботи годувальника. Сім'ям померлих унаслідок загального захворювання або каліцтва, не пов'язаного з роботою, П. призначаються за умови, якщо годувальник до дня смерті мав стаж, який був би необхідний йому для призначення П. по інвалідності. П. з нагоди втрати годувальника складають на 2 непрацездатні члени сім'ї 100—90%, на 3 і більше 110—100% від розміру П. через старість, обчисленою у відсотках до заробітку годувальника.

  При призначенні П. з нагоди втрати годувальника сім'ям робітників і службовців нараховуються (в межах максимальних розмірів П.) надбавки: сім'ям померлих унаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання на 3 і більш непрацездатних членів сім'ї — 15% П.; сім'ям померлих унаслідок загального захворювання за безперервний стаж роботи годувальника від 10 до 15 років — 10% П.; понад 15 років — 15% П. На всіх членів сім'ї, що мають право на П. з нагоди втрати годувальника, призначається одна загальна П.

  Робітникові або службовцеві, що не має стажу, необхідного для призначення повної П. (або його сім'ї з нагоди втрати годувальника), може бути призначена П. при неповному стажі в розмірі, пропорційному трудовому стажу (але не менше 1 / 4 повною П.). При призначенні такий П. пільгові умови за віком і стажу, а також по розмірах П. не застосовуються, не нараховуються також надбавки до П.

  П. за вислугу років призначаються працівникам освіти, охорони здоров'я, льотно-підіймального складу цивільної авіації, деяким категоріям артистів театрів і ін. видовищних підприємств, як правило, незалежно від віку і стану працездатності. Для встановлення П. даного вигляду необхідний певний стаж роботи в посадах, перерахованих в постанові Ради Міністрів СРСР, що регламентують порядок і умови призначення цих пенсій. Особливий порядок встановлений для пенсійного забезпечення науковців (постанова Ради Міністрів СРСР від 28 вересня 1949).

  П. персональні встановлюються особам, що мають особливі заслуги перед державою в області революційної, державної суспільній і господарській діяльності або за видатні заслуги в області культури, науки і техніки, а в разі смерті цих осіб — членам їх сімей. Залежно від заслуг встановлюються П. союзного, республіканського і місцевого значення. Для персональних пенсіонерів передбачаються певні пільги (займана ними житлова площа оплачується у розмірі 50%, надається 50%-ная знижка за користування опалюванням, газом, електроенергією, 80%-ная знижка з вартості ліків, безкоштовне протезування і т. д.).

  Пенсійне забезпечення здійснюється органами міністерств соціального забезпечення союзних республік. Призначаються П. комісіями у складі представників місцевих органів державної влади за участю профспілкових органів (при призначенні П. робітником, службовцем) або спільно з представниками колгоспної громадськості (при призначенні П. членам колгоспів). Офіцерському складу Радянської Армії і Флоту П. призначаються органами міністерства оборони СРСР з врахуванням їх військового звання і терміну служби в армії. Громадянам, що мають право одночасно на різних П. або на П. від різних органів, призначається одна П. по їх вибору. П. не підлягають обкладенню податками.

  Пенсійне забезпечення трудящих введено у всіх ін. соціалістичних країнах, в їх пенсійних системах є відмінності, обумовлені особливостями їх історичного розвитку і рівнем економіки. Пенсійний вік в більшості соціалістичних країн встановлений для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років.

  Між СРСР і деякими зарубіжними соціалістичними країнами поміщені угоди про співпрацю в області соціального забезпечення, в яких регулюються також питання призначення і виплати П.

  В капіталістичних країнах П.— повернення частині заробітної плати, вилученої у працівника дорогою прямих (страхові внески трудящих) і непрямих (внески підприємців) вирахувань на ці цілі. Всяке поліпшення пенсійного забезпечення, як правило, супроводиться підвищенням внесків трудящих (наприклад, у Великобританії, США, Франції). Пенсійне забезпечення характеризується багаточисельними Обмежувальними умовами: високий пенсійний вік (як правило, чоловіки 65, жінки 60 років), П. по інвалідності встановлюються зазвичай лише при повній втраті працездатності, низький розмір П.; введений певний стаж сплати страхових внесків і др.; пенсійне забезпечення не поширюється на ряд категорій трудящих (працівників сільського господарства, дрібних підприємств і т. д.); відчуження трудящих від управління пенсійним забезпеченням.

  В капіталістичних країнах існують 3 державних системи пенсійного забезпечення: соціального страхування, загальних П. і державного вспомоществованія. Як правило, в кожній країні всі ці системи використовуються в тому або іншому поєднанні. Найбільш повноцінною є система соціального страхування. Встановлення її — одна з головних вимог робочого руху. Проте в тому вигляді, в якому вона існує в сучасних капіталістичних державах, вона не відповідає цим вимогам, оскільки пенсійні фонди утворюються головним чином за рахунок внесків із заробітної плати самих трудящих.

  Система загальних П. введена всього в 7 державах: Канаді, Новій Зеландії, Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії і Швеції. При цій системі особливий податок стягується зі всіх жителів від 16—18 до 62—65 років. Певні суми до фондів забезпечення вносить держава. Підприємці страхових внесків за найнятих робітників не платять, у ряді випадків деяка частина прибутку підприємства відраховується на виплату П.

  Системи, засновані на принципі державного вспомоществованія, введені в Австралії, частково в Новій Зеландії і ін. Пенсійні фонди утворюються цілком із загальних податкових вступів. Хоча системи П. в даному випадку формально поширені на все населення, П. отримують лише ті громадяни, щотижневий дохід яких нижче встановленої суми, і лише після принизливої процедури перевірки. Окрім загальнодержавних систем, майже в кожній капіталістичній країні встановлені П. для окремих категорій населення (державних службовців, залізничників, моряків, шахтарів, фермерів, ремісників і т. п.).

  Окремі заходи по поліпшенню пенсійного забезпечення трудящих в капіталістичних країнах, здійснюваних, як правило, за рахунок засобів самих працівників, не вирішують гострої проблеми забезпечення в разі старості або хвороби. Введення в деяких країнах приватного пенсійного забезпечення за рахунок окремих організацій, асоціацій, підприємств носить чисто добродійний характер і жодними гарантіями не забезпечується. Для трудящих поліпшення умов пенсійного забезпечення — один з основних напрямів класової боротьби. Хоча розвиток пенсійного законодавства в буржуазних країнах певною мірою пов'язаний з об'єктивними потребами капіталістичних буд, з необхідністю в стабільній робочій силі, збереження і збільшення прибутків і ін., ухвалення цих законів, деяке розширення кола осіб одержуючих П., введення у ряді випадків родинних надбавок до П.— все це є перш за все результатом боротьби робочого класу і ін. трудящих за свої соціально-економічні права. Крім того, всі ці заходи можна розглядати як комплекс охоронних заходів, направлених на нейтралізацію робочого класу, на ослабіння класової боротьби в умовах державно-монополістичного капіталізму.

  Літ.: Соціальне забезпечення і страхування в СРСР, М., 1972.

   Ст А. Ачаркан, Р. М. Цивільов.