Соціальне забезпечення, в СРСР встановлена державою система соціально-економічних заходів щодо матеріального забезпечення громадян в старості і при непрацездатності, по всесторонньому забезпеченню матерів і дітей, по медичному обслуговуванню і лікуванню.
Введення С. о. було однією з вимог пролетаріату дореволюційної Росії. Зокрема, воно було сформульоване в Програмі РСДРП, прийнятій 2-м-кодом з'їздом партії (1903). На 6-ій (Празькою) Всеросійській конференції РСДРП (1912) партія більшовиків знов висунула вимогу визнати право пролетаріату С. о., запропонувала відповідні оргправовиє форми С. о., що гарантують реальне здійснення цього права (державну систему страхування), уточнила випадки, коли таке право виникає (каліцтво, хвороба, старість, втрата годувальника і т.д.). Ці вимоги були сформульовані В. І. Леніним і увійшли до історії під назвою ленінської страхової робочої програми. В. І. Ленін визначив, на яких найважливіших принципах має бути побудоване державне страхування: забезпечення всіх осіб найманої праці і їх сімей; забезпечення робітників у всіх випадках втрати працездатності і в разі втрати заробітку при безробітті; повне відшкодування втраченого заробітку без яких-небудь внесків самих застрахованих; здійснення всіх видів страхування єдиними органами, побудованими по територіальному принципу на початках повної самоврядності застрахованих (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 21, с. 146—149).
В СРСР законодавчо закріплена система С. о., створена на ленінських принципах.
С. о. здійснюється в наступних організаційно-правових формах: державне соціальне страхування робітників і службовців, прирівняних до них облич і їх сімей; соціальне страхування колгоспників за рахунок централізованого союзного фонду соціального страхування; С. о. колгоспників за рахунок централізованого союзного фонду С. о. колгоспників; С. о. державними органами за рахунок прямих асигнувань державного бюджету (цю форму незрідка називають С. о. у вузькому сенсі); додаткові форми С. о. за рахунок засобів окремих колгоспів, фондів, творчих союзів (письменників, художників, композиторів і ін.). Хоча кожна з форм С. о. має свою специфіку з точки зору кола забезпечуваних осіб, способу утворення суспільного фонду, з якого виробляється забезпечення, а також органів, що здійснюють його, всі вони будуються на єдиних загальних принципах. Як такі принципи слід розглядати: загальність С. о. (тобто рівне для всіх трудящих СРСР право при настанні конкретних обставин отримати певні види забезпечення незалежно від раси, підлоги, віросповідання і т.д.); всебічність і різноманіття видів С. о. (пенсії, посібники, вміст в будинках інвалідів і старезних, протезування, вчення інвалідів і їх працевлаштування і т.д.); забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів без яких-небудь утримань із заробітної плати трудящих; забезпечення у високих розмірах відповідних рівню потреб громадян, що склався (тобто розмір відшкодування по С. о. достатній для задоволення не лише найнасущніших життєвих потреб, але і інших матеріальних і духовних запитів громадян).
Найбільш важливим виглядом забезпечення є пенсії (через старість, по інвалідності, за вислугу років, з нагоди втрати годувальника) і посібники (по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологам, на дітей малозабезпеченим сім'ям, багатодітним і самотнім матерям, на оплату проїзду в санаторій і ін.).
В С. о. старезних і інвалідів важливу роль грає соціальне обслуговування: широка мережа будинків-інтернатів, у тому числі і для дітей-інвалідів з повним державним забезпеченням; протезування і безкоштовне або на пільгових умовах надання засобів пересування; пільги інвалідам і деяким ін. категоріям пенсіонерів по проїзду на внутрішньоміському, повітрі, же.-д.(железнодорожний) і водному транспорті, а також житлові, побутові і податкові пільги. У веденні органів С. о. знаходяться технікуми-інтернати і професійно-технічні школи-інтернати, де інваліди отримують спеціальність, по якій, закінчивши навчання, працюють.
С. о. доповнюється безкоштовною медичною допомогою, безкоштовним вмістом у лікарнях, санаторно-курортним лікуванням, а також державними і суспільними формами вмісту і виховання дітей в яслах, дитячих садах, дитячих будинках, санаторно-лісових школах, піонерських таборах, дитячих санаторіях і т.п.
В перспективі передбачається подальше підвищення рівня матеріального забезпечення громадян не лише за рахунок збільшення оплати праці, але і за рахунок суспільних фондів вжитку, велика частина яких йде на С. о.
В капіталістичних країнах в результаті запеклої класової боротьби робочий клас добився істотних поступок з боку буржуазії і у тому числі введення С. о. Цей факт використовується буржуазною пропагандою для тверджень про нібито характері сучасної буржуазної держави, що змінився, про перетворення капіталізму на «народний», про ліквідацію в капіталістичному суспільстві незабезпеченості і створенні держави «загального благоденствування». Дійсність спростовує подібні твердження. В умовах нового етапу загальної кризи капіталізму монополістична буржуазія веде настання на завоювання трудящих. Рух в захист трудящими своїх соціальних прав, у тому числі і системи С. о., підтримується Усесвітньою федерацією профспілок і комуністичними і робочими партіями окремих країн, які розглядають його як складову частину класової боротьби проти всевладдя монополій, за глибокі соціальні зміни існуючих буд. У капіталістичних країнах встановлюються, як правило, три системи державного С. о.: соціальне страхування, державне вспомоществованіє і система «універсального» забезпечення. Соціальне страхування — найбільш поширена система — характеризується обов'язковим утриманням страхових внесків із заробітної плати найнятих робітників і наданням права на пенсію і посібник (за наявності необхідного страхового стажу, віку і деяких ін. умов) незалежно від матеріального положення сім'ї застрахованого. Державне вспомоществованіє виплачується цілком із засобів державного бюджету, але не всім трудящим, позбулося заробітку із-за непрацездатності або безробіття, а лише тим, хто після перевірки доходів всіх членів сім'ї офіційно визнаний таким, що не має коштів для існування. Призначення посібника залежить від розсуду адміністративних органів. У більшості буржуазних країн державне вспомоществованіє використовується як доповнення до неповноцінної системи соціального страхування, але в деяких країнах (наприклад, в Австралії, Новій Зеландії) — це основна система С. о. «Універсальна» система, переважно у сфері пенсійного забезпечення, характерна для Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канади, Ісландії. Право на пенсію мають всі громадяни, що досягли пенсійного віку, стали інвалідами або що втратили годувальника. Пенсії виплачуються в однакових для всіх твердо фіксованих розмірах. Засоби на виплати створюються шляхом стягування особливого податку зі всіх громадян з 16—18 років до пенсійного віку. Розмір пенсій надзвичайно низький, а пенсійний вік — найбільш високий (наприклад, в Швеції, Норвегії, Ісландії — 67 років, в Ірландії — 70 років, для чоловіків і жінок однаковий). Всі системи буржуазного С. о. різко відрізняються від С. о. в СРСР. Ні у одній капіталістичній країні керівництво С. о. не передане представникам трудящих, пенсійний вік у всіх країнах на 5—10 років вище, ніж в СРСР; посібники виплачуються лише після «періоду чекання» (від 2 до 5 днів); відсоток втраченого заробітку, що відшкодовується за рахунок пенсій і посібників, значно нижче, причому широко прийнята в СРСР виплата посібників у розмірі 100% заробітку взагалі відсутній.
Літ.: Андрєєв Ст С., Право соціального забезпечення в СРСР, М., 1974.,
