Прибутковий податок, основний вигляд прямих податків, стягуваний з доходів фізичних і юридичних осіб (заробітної плати, прибули і т.д.).
П. н. у капіталістичних країнах. П. н. був введений у Великобританії в 1842, в Японії в 1887, в Германії в 1891, в США в 1913, у Франції в 1914, в дореволюційній Росії в січні 1917. У низці країн (Великобританія, Італія, Швеція, Швейцарія) доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються загальноприбутковим податком, а в США, Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і деяких інших — з доходів фізичних осіб стягується П. н., юридичні особи обкладаються спеціальним т.з. податком з прибутку корпорацій. Застосовуються дві системи побудови П. н.: шедулярная і глобальна. Шедулярная виникла у Великобританії і збереглася в Італії і деяких ін. країнах. При цій системі доходи залежно від джерел діляться на частини — шедули, кожна з яких обкладається окремо; стягуються два податки: основний — по пропорційних ставках і додатковий — по прогресивних (див. Податкова ставка ) . Глобальна вперше з'явилася в Пруссії і застосовується в більшості країн (США, Франція, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Японія і ін.). При цій системі П. н. стягується з сукупного (річного) доходу за прогресивною шкалою ставок. Так, в США мінімальна ставка П. н. — 14% (з доходу до 500 дол.(долар)), максимальна — 70% (з доходу від 100 тис. дол.(долар) і вище); у Великобританії відповідно — 30% (з доходу до 5 тис. ф. ст.(фунт стерлінгів)) і 75% (з доходу більше 20 тис. ф. ст.(фунт стерлінгів)), у Франції — 10% (з доходу до 11500 фр.(франк)) і 60% (з доходу понад 173 тис. фр.(франк)). Висока прогресія обкладення П. н. найбільші доходів мало зачіпає прибуток капіталістів, т.к. предоставляємиє ним пільги і різні вирахування з їх доходів обумовлюють вживання переважно низьких і середніх ставок.
В період загальної кризи капіталізму зростає значення П. н. як знаряддя підвищення міри податкової експлуатації шляхом збільшення ставок трудящих на низькі доходи і зниження неоподатковуваного мінімуму доходів, що викликає розширення круга платників П. н. Так, в США число платників податку зросло з 3 млн. чіл. (1938) до 66 млн. чіл. (1972), тобто в 22 рази. В результаті державно-монополістичного втручання в економіку П. н. став виконувати роль одного з головних джерел доходів державних бюджетів капіталістичних країн, інструменту перерозподілу національного доходу на користь монополій. Наприклад, в США вступи від П. н. у загальній сумі доходів федерального бюджету склали в 1937/38 1,3 млрд. дол.(долар) (22,4%), а в 1973/74 129 млрд. дол.(долар) (близько 44% всіх доходів бюджету).
П. н. у соціалістичних країнах. П. н. — одне з джерел доходів державного бюджету, використовується для регулювання доходів і накопичень різних соціальних груп населення, а також кооперативних підприємств і громадських організацій.
В СРСР П. н. сплачується населенням, колгоспами, споживчою кооперацією і господарськими органами громадських організацій.
П. н. з населення був введений декретом від 16 листопада 1922 у поєднанні з помайновим під загальною назвою прибутково-помайнового податку (на початку 1921 стягування що існував до цього П. н. було припинено), який в 1924 був перетворений в П. н. Податок обчислюється по ставках, диференційованих по групах платників і розмірі доходу. Розрізняють 5 основних груп платників: робітники, що служать і прирівняні до них по оподаткуванню особи; літератори і працівники мистецтва; особи, що займаються приватною практикою (лікарки, викладачі і ін.); кустарі; ін. особи, одержуючі дохід від роботи не по найму. Ставки П. н. прогресивні: нижчі для першої і найбільш вищі для останньої групи платників. Максимальна ставка податку із заробітної плати робітників і службовців — 13% (при заробітній платі понад 100 крб. в місяць). Для окремих категорій платників П. н. встановлені значні пільги. Від сплати податку звільнені низькооплачувані трудящі (неоподатковуваний П.н. мінімум заробітної плати робітників і службовців 60 крб., для окремих районів — 70 крб. в місяць); з 1973 знижуються ставки податку в середньому на 35,5% з робітників і службовців, одержуючих заробітну плату від 71 до 90 крб. в місяць, в районах, де мінімум заробітної плати 70 крб. в місяць (див. також Податкові пільги ).
П. н. з колгоспів, у тому числі риболовецьких (по доходах від сільського господарства), введений в 1936 замість що раніше стягувався з.-х.(сільськогосподарський) податку. Сплачується щокварталу. З 1966 П. н. обкладаються: чистий дохід колгоспу, що перевищує рентабельність 15%, виходячи з 0,3% за кожен відсоток рентабельності вище 15% (гранична ставка 25%); фонд оплати праці колгоспників, що перевищує 60 крб. в місяць в середньому з розрахунку на одного колгоспника, що працює в господарстві (по ставці 8%). Від сплати П. н. звільнені колгоспи, організовані з господарств переселенців, а також народностей, що населяють околиці СРСР.
П. н. із споживчої кооперації і господарських органів громадських організацій був введений в 1923. Сплачується щокварталу з балансового прибутку по ставці 35% для споживчої кооперації і 25% — для господарських органів громадських організацій. Від сплати П. н. звільнені: новоорганізовані підприємства споживчої кооперації, що виготовляють товари народного вжитку з місцевої сировини і відходів (пільга діє протягом двох років); клуби, палаци культури, господарських організацій, що знаходяться у веденні партійних і комсомольських організацій.
В зарубіжних соціалістичних країнах П.н. сплачується населенням, а також кооперативними підприємствами.
П. н. з населення стягується по прогресивних ставках, обчислених залежно від вигляду доходу і категорії платників. Наприклад, в Болгарії заробітна плата і ін. види трудової винагороди обкладаються по ставках від 2 до 12%; вища прогресія ставок встановлена для доходів ремісників, торговців і ін. осіб. У ГДР(Німецька Демократична Республіка) ставки П. н. із заробітної плати працівників по найму встановлені з врахуванням сімейного і соціального стану в розмірі від 0,4 до 20%.
П. н. з кооперативних підприємств сплачується переважно господарськими органами споживчої і промислової кооперації. Ставки податку диференційовані, як правило, залежно від вигляду, розміру доходу і рівня рентабельності підприємств.
