Економічна ефективність соціалістичного виробництва
Економічна ефективність соціалістичного виробництва, один з найважливіших показників розвитку соціалістичної економіки, відношення корисного результату (ефекту) до витрат на його здобуття, визначуване на народно-господарському, галузевому, заводському рівнях. Зіставляючи отд.(окремий) види витрат на виробництво продукції або надання матеріальних послуг з корисним ефектом, можна визначити ряд показників Е. е. с. і. Останні служать засобом кількісного і якісного аналізу економіки в цілому, окремих її підрозділів при планеруванні, проектуванні, оперативному керівництві господарською діяльністю. Умовно вони діляться на 3 групи. 1-я група — узагальнювальні показники економічної ефективності. Це перш за все зростання суспільною продуктивності праці, кількісно виразимий в зростанні об'ємів тієї, що випускається продукції, а також в абсолютній економії витрат живої і упредметненої праці (у вартісному і натуральному вимірі). Результати виробництва якнайповніше представлені в кінцевому суспільному продукті (див. Сукупний суспільний продукт ) і національному доході (чистою продукції ). До узагальнювальних показників відноситься також загальна рентабельність. 2-я група — основні показники економічної ефективності використання виробничих ресурсів — живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних витрат і капітальних вкладень, обчислювані на базі національного доходу (чистій продукції). До них відносяться продуктивність живої праці (трудомісткість ),фондовіддача (фондомісткість), матеріаломісткість (матеріалоотдача), віддача капітальних вкладень (капіталоємність), 3-я група — техніко-економічні показники ефективності використання ресурсів. Вони застосовуються для конкретного аналізу і планерування отд.(окремий) сторін процесу виробництва, обліку чинників його зростання на підприємствах, в галузях промисловості, в сільському господарстві, будівництві, торгівлі і на транспорті. Це — індивідуальне вироблення; коефіцієнти використання засобів праці, потужності агрегатів і т.д.; питомі витрати сировини, матеріалів, палива і енергії; питомі капіталовкладення, термін окупності, приведені витрати.
Показники продуктивності праці (залежно від способу числення) у системі показників Е. е. с. п. грають різну роль. Зростання суспільної продуктивності праці, виміряне співвідношенням кінцевих результатів виробництва і повних витрат живої і упредметненої праці, є узагальнювальним показником економічної ефективності, т.к. наїболєє повно відображає результати взаємодії матеріальних (речових) і суб'єктивних (суспільних) елементів продуктивних сил. Продуктивність живої праці, або індивідуальне вироблення, вимірюване співвідношенням результатів виробництва і витрат лише живої праці, є важливим інструментом аналізу і планерування економічної ефективності використання трудових ресурсів. Цим і пояснюється одночасного їх використання в практиці народно-господарського планерування.
Кожен з перерахованих вище показників, узятий окремо, недостатньо повно враховує витрати, ефект або те і інше. Їх динаміка, як правило, не збігається ні по темпах, ні по напряму зміни, що по суті робить неможливим вибір на їх основі однозначного економічного рішення. Так, якщо неухильне зростання національного доходу і суспільної продуктивності праці свідчить про підвищення економічної ефективності виробництва, то зниження фондовіддачі і рентабельності вказує на її зменшення. Вживання ж загальноприйнятих показників порівняльної економічної ефективності (мінімум приведених витрат і ін.) обмежено рамками порівнянних варіантів.
Теоретична складність і практична актуальність вибору критерію ефективності і побудови її узагальнювального показника зумовили різні підходи радянської економічної науки до вирішення цих проблем. Одна з найбільш поширених точок зору полягає в тому, що критерієм Е. е. с. п. є заощадження робочого часу, або витрат сукупного (живого і упредметненого) праці з розрахунку на одиницю продукції (див. Заощадження часу закон ) . Т. е. рівень суспільної продуктивності праці (А) збігається з народно-господарською ефективністю виробництва (Э) і є одночасно її узагальнювальним показником:
Е = А =, де Р —конечниє результати виробництва (об'єм продукції у фізичному вираженні); Т же +Т п — витрати сукупної (живого і упредметненого) праці в єдиному вимірі. Вираження кінцевих результатів у вигляді сукупного валового або кінцевого суспільного продукту, національного доходу (чистій продукції) і т.д. є модифікацією цього показника. Представляє практичний інтерес узагальнювальний показник ефективності використання ресурсів, що розраховується як відношення національного доходу в незмінних цінах до витрат всього застосованої, а не лише спожитої праці і виробництв. фондам. Багато економістів вважають критерієм ефективності зростання прибули, чистому прибутку або рентабельності, підвищення рівня народного добробуту і т.д.
В умовах розвиненого соціалізму підвищення економічної ефективності виробництва зрештою підпорядковане меті соціального розвитку суспільства, зростанню його соціальної ефективності. Найбільш загальний критерій соціальної ефективності — зростання життєвого рівня народу і всесторонній розвиток особи. Рівень життя можна виразити через певну систему показників: зростання реальних доходів, вжиток основних продуктів харчування на душу населення і т.п. Проте безпосередній облік і кількостей. оцінка багатьох соціальних змін, особливо в області духовного життя особи, суспільних стосунків, далеко не завжди осуществіми. У цих випадках використовуються непрямі методи. Так, про вплив зміни умов праці і побуту можна судити за тривалістю життя населення, зниженню дитячої смертності, виробництв. травматизму і професійних захворювань.
Економічна стратегія КПРС, в якій робиться упор на підвищення Е. е. с. п., передбачає інтенсивний розвиток всіх галузей народного господарства, інтенсифікацію всіх виробництв. процесів. На початок 70-х рр. екстенсивні чинники — залучення додаткової робочої сили і розширення виробничих потужностей за рахунок будівництва нових підприємств — в СРСР в значній мірі вичерпані. Це диктує необхідність рішучого повороту до ефективнішого використання потужного виробничо-технічного потенціалу для збільшення виробництва національного доходу, кінцевого суспільного продукту. «... Інтереси як поточного, так і більш довготривалого розвитку країни вимагають всесторонньої інтенсифікації виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці як вирішальних чинників підвищення ефективності виробництва і життєвого рівня населення. Йдеться перш за все про те, щоб підвищити віддачу з кожної одиниці матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, ефективно використовувати виробничі фонди» (Матеріали XXV з'їзду КПРС, 1977, с. 126). Особливе значення в економічній стратегії партії надається прискореному зростанню суспільної продуктивності праці. Лише у 9-ій п'ятирічці 1971—75 продуктивність праці в народному господарстві зросла на 23%, що рівнозначно відносній економії праці приблизно 20 млн. річних працівників. За рахунок зростання продуктивності праці було отримано в промисловості 84% приросту продукції, в будівництві — 78%, в сільському господарстві — весь приріст. Посилення ролі економічних важелів в планеруванні і управлінні народним господарством підвищило зацікавленість підприємств (об'єднань) в ефективнішому використанні виробничих ресурсів і зростанні рентабельності. У 9-ій п'ятирічці 1971—75 було отримано близько 500 млрд. крб. прибули, що в 1,5 разу більше, ніж в 8-ій п'ятирічці. Здійснення економічного курсу КПРС на інтенсифікацію суспільного виробництва пов'язане з науковою розробкою актуальних проблем підвищення Е. е. с. п. і вдосконаленням господарського механізму управління. Див. також Критерій оптимальності,Інтенсифікація виробництва,Економічна ефективність капітальних вкладень,Економічна ефективність нової техніки .
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1—3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23—25; Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 127—208; Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1977, с. 35—62, 119—55, 166—75; Методичні вказівки до розробки державних планів розвитку народного господарства СРСР, М., 1974. с. 32—51; Проблеми методології планерування і виміру ефективності виробництва, під ред. А. С. Толкачева М., 1975; Ефективність суспільного виробництва: критерії, методи розрахунку, показники, під ред. Би. П. Плишевського, М., 1976; Підвищення ефективності суспільного виробництва і вдосконалення господарського розрахунку, під ред. Р. А. Белоусова, С. С. Дзарасова, М., 1975; Сорокин Р., До теорії економічної ефективності при соціалізмі, «Питання економіки», 1975 № 4; Хачатуров Т., Ефективність суспільного виробництва, там же, 1975 № 6.
